На останній зустрічі в Брюсселі 2-3 грудня (тієї самої, в ході якої Україні та Грузії замість ПДЧ запропонували якийсь малозрозумілий формат співробітництва) міністри закордонних справ країн-членів НАТО вирішили частково відновити співробітництво з Росією, яке було перерване після війни на Кавказі. Повноцінна робота ради Росія-НАТО відновлена поки що не буде, однак, міністри вирішили проводити в рамках ради неформальні зустрічі. Крім того, Альянс у черговий раз призвав Москву відмовитися від розміщення в Калінінградській області ракет малого радіуса дії.
Російські політики, а разом з ними й ЗМІ, щосили розмусолили тему відмови Україні ПДЧ, «загравання» НАТО з Москвою та інші безумовно приємні російському вуху речі. Зрозуміло, у своїй власній інтерпретації, оскільки без оної останні навряд чи могли б бути настільки приємними. Про те, що НАТО визнало доцільність створення європейської ПРО - ніхто на просторах РФ не заїкнувся, хоча це рішення було найважливішим підсумком зустрічі міністрів країн-членів Альянсу.
Хочу згадати, із чого почалася історія із планами Кремля розмістити ракети в Калінінградській області. Як пам'ятаємо, ця пропозиція вперше пролунала незадовго до зустрічі в Брюсселі. А саме - своєму першому посланні Федеральним Зборам президент РФ Дмитро Медведєв указав на здійсненні в найближчому майбутньому Росією деяких кроків у зовнішньополітичній сфері, які не зможуть залишитися непоміченими міжнародним співтовариством. І уточнив: мова, насамперед, іде про плани російського військово-політичного керівництва розгорнути в Калінінградській області оперативно-тактичні мобільні ракетні комплекси «Іскандер-Е» (позначення 9K723, за класифікацією НАТО - SS-26). Це, за словами президента РФ, повинно стати відповіддю Москви на розгортання третього позиційного району американської системи ПРО в Європі. Частиною такої відповіді є й плани здійснювати радіоелектронне придушення американської ПРО.
Розміщення «Іскандерів» під боком у НАТО - це вивід діалогу (точніше - спорів) з американської ПРО на нову орбіту. Мова йде про абсолютно несиметричність відповіді як у військово-політичній, так і чисто військовій площині.
Як відомо, аргументи Білого дому полягають у тому, що третій позиційний район ПРО в Польщі й Чехії - це захист від ракетної погрози із Близького Сходу. Можна сперечатися про справжні можливі цілі цієї ПРО в Європі, але тільки не про те, що це - винятково оборонна зброя. При цьому попередні заяви пана Лаврова, фактично повторені в зверненні президента Медведєва про те, що американські ракети (протиракети) націлені на стратегічні об'єкти Росії й у такий спосіб являють загрозу, ніякої критики з військової точки зору не витримують. Оскільки незрозуміло, на які об'єкти можуть націлюватися протиракети, призначені винятково для перехоплення в повітрі ракет супротивника в ході ракетних атак. Разом з тим мова йде про розміщення у відповідь у Калінінградській області чисто наступальних комплексів «Іскандер» (будучи оперативно-тактичними, в умовах Європи вони цілком можуть вирішувати й стратегічні завдання). Їх можна, звичайно, за прикладом російського Генштабу називати «зброєю стримування», але якщо мова йде про «стримування» протиракет ПРО, то дискусія сповзає в площину відвертої демагогії з російського боку.
Таким чином, висловлені президентом Медведєвим плани військово-політичного керівництва Росії відкривають широкий маневр для розміщення в Європі яких завгодно озброєнь під самими притягнутими за вуха формулюваннями. Можна заперечити, що ініціатором цього стали США, але на момент їхньої ініціативи мова йшла про чітке розмежування можливості розміщення наступальних і оборонних озброєнь. Зараз ця межа стирається. Але найголовніше - ми можемо сміливо говорити про початок нової гонки озброєнь. Хоча у своєму посланні президент РФ і спеціально обмовився, що про це мова не йде, де-факто ми спостерігаємо протилежне (принаймні, напрошується саме такий прогноз).
…Сам факт початку озвучування подібних заяв підозріло збігся за часом з обранням президентом США демократа Обами. Принаймні, виглядає так, що нинішні плани Кремль зробив надбанням громадськості саме через прихід до влади в Сполучених Штатах кандидата, який «відповідає інтересам» Росії. Справді, від команди Обами навряд чи варто очікувати різкого тиску на Росію у військово-політичних питаннях, до того ж в умовах нинішньої кризи США зосереджені на інших проблемах. Разом з тим, навряд чи варто уповати на те, що Білий дім залишить такі рішення Москви без відповіді, і вже тим більше відмовиться від формату військової присутності в Європі, що намітився.
А рішення міністрів закордонних справ країн-членів НАТО лише зміцнює в такому припущенні. Простіше кажучи, як би в Росії, позначаючи дозволені російським мас-медіа теми, не викидали з переліку рішень НАТО те, що чути Москві не приємно, рішення ці нікуди не подінуться. І як би в Кремлі не були впевнені, що тримають у вузді Європу, а разом з нею й весь Альянс, поки що ця впевненість, м'яко кажучи, далека від реальності.
Зважаючи на все, ми все-таки стоїмо на порозі нового військово-політичного протистояння між Росією й Заходом. І цю тенденцію не змінює ні можливість поновлення діалогу «Росія-НАТО», що намітилася (скоріше декларативно-заспокійлива, ніж політично перспективна), ні прихід до влади в США демократів.
