Росія прагне внести розбрат серед союзників по НАТО та Євросоюзу, запропонувавши їм для обговорення «нову архітектуру безпеки». Але чи дійсно Москва прагне підписати новий договір? Чи це черговий «троянський кінь», який Росія «дарує» Європі?
Проект «Договору про Європейську безпеку», який представив президент Росії, написано в кращих традиціях радянської дипломатії. І базується він відразу на всіх існуючих механізмах міжнародної безпеки: від Статуту ООН та Гельсінського Заключного акту 1975 року до Манільської декларації щодо мирного розв’язання міжнародних суперечок 1982 року та Хартії європейської безпеки 1999 року.
Наріжним каменем договору, яким, очевидно, російська сторона прагне «вдарити» НАТО та ЄС, є принцип «неподільної та рівної безпеки, незавдання шкоди безпеці один одного». Росія хоче, щоб «будь-які заходи в галузі безпеки» здійснювались учасниками договору з урахуванням інтересів інших країн. Москва пропонує «виключити можливість використання території учасників договору з метою підготовки чи здійснення збройного нападу або інших дій, які суттєво зачіпають безпеку інших учасників договору».
Кремль вважає, що у випадку збройного нападу на одного з учасників договору, інші країни можуть це розуміти як напад на них самих. Як наслідок, у порядку реалізації права на самооборону, відповідно до статті 51 Статуту ООН, вони можуть надати допомогу країні, яка потерпає від агресії, аж поки Рада безпеки ООН не здійснить заходів, необхідних для забезпечення міжнародного миру та безпеки.
На думку московських стратегів, для досягнення цілей нового договору буде достатньо простого механізму консультацій та конференцій, рішення яких ухвалюватимуть консенсусом і вони будуть обов’язковими для виконання.
Від щирого серця?...
На думку більшості аналітиків, головна мета Кремля, який намагається включити свою пропозицію до пріоритетних питань для обговорення з НАТО та ЄС, є доволі прозорою. А саме: створити умови для подальшого наростання суперечок між Європою та США, а також «витягування сил» із НАТО, як основного інструменту забезпечення безпеки у Євро-Атлантиці. Також цей договір може створити умови для посилення суперечностей між «проросійським» та «проамериканським» клубами в ЄС.
Зрозуміло, що виснаження євроатлантичних та внутрішньо-європейських зв’язків відкриває перед Росією широке поле для діяльності зі зміцнення свого статусу «нової світової сили». Не кажучи вже про те, що якщо НАТО та ЄС цілком поринуть у внутрішні проблеми, а Європа буде розбиратися, хто для них важливіше – США чи Росія, – Москва зможе без перешкод зайнятися відновленням домінування на пострадянському просторі.
Насправді видається дуже малоймовірним, що Росія дійсно бажає підписання такого договору. Це більше схоже на «приманку», яку повинні проковтнути НАТО та ЄС і долучитися до безглуздої дискусії, під час якої Росія і спробує вирішити свої питання. Адже у випадку, якщо цей договір дійсно набере чинності, Росія може постраждати не менше, ніж НАТО та ЄС разом узяті. Судіть самі.
Росія пропонує змусити усіх гравців на міжнародній арені «враховувати інтереси інших учасників договору». Чудова пропозиція. Однак, вона може дуже легко повернутися проти самої Росії. Так само, як і вимога щодо неможливості використання території учасників договору для «дій, які суттєво зачіпають безпеку інших учасників договору». Приклади довго шукати не потрібно. Це Абхазія та Південна Осетія, на території яких створені, без будь-якого «врахування інтересів» європейського співтовариства, російські військові бази. Це Придністров’я, де до цього часу дислокуються російські війська. Це Крим, де Чорноморській флот «забезпечує безпеку Росії», в основному, не дивлячись на інтереси України.
Не плюй у криницю...
До речі, значна частина проектів, які реалізуються Російською Федерацією в рамках Союзної держави Росії та Білорусі, також можуть постраждати у випадку ухвалення нового договору. Зокрема, в рамках Союзної держави передбачається створення Спільного угруповання військ (сил) Росії і Білорусі та Спільної системи протиповітряної оборони. Ці кроки дуже легко сприйняти, як використання «території учасників договору» для дій, які зачіпають безпеку інших країн. Так само, як і проекти в рамках Організації Договору про колективну безпеку. У її структурі формуються спільні угруповання військ на Західному, Кавказькому та Центрально-Азійському напрямках. Невже це не зачіпає інтереси інших країн регіону? Чи, наприклад, активний розвиток військового співробітництва в рамках Шанхайської організації співробітництва. Чи можна вважати, що масштабні військові навчання Росії та Китаю не турбують євроатлантичний простір?
Більш того, Росія пропонує створити свідомо недієздатний механізм ухвалення рішень у структурі договору. Що значить процедура ухвалення рішень консенсусом у критичних ситуаціях в рамках численної неоднорідної міжнародної організації? Це значить, що важливе рішення ніколи не буде ухвалене. Можна легко собі уявити ситуацію, коли, наприклад, Україна скликає конференцію з питання виведення Чорноморського флоту Росії з Криму. Навіть, якщо більшість країн будуть підтримувати Україну, а скажімо, Андорра та Люксембург підтримають Росію, ніякого рішення з кримського питання не буде ухвалене. А це означає, що Росія з легким серцем може залишатися на території України – і пропонувати провести ще пару раундів переговорів у рамках «Договору європейської безпеки». Такий самий результат можливо спрогнозувати й з питання Придністров’я чи Грузії.
Росія пропонує підписати дуже «мирний» договір, цілком спрямований на максимальне зниження можливості використання збройних сил для вирішення міжнародних суперечок і конфліктів. Однак із цим не узгоджуються практичні кроки Кремля. Можна згадати конфлікт у Грузії з окупацією частини території цієї країни, зміни до Закону про оборону Російської Федерації для встановлення механізму використання російських військ за кордоном, заяви щодо можливості використання ядерної зброї у локальних конфліктах та незрозумілі закупівлі наступальних озброєнь за кордоном.
До речі, дуже ілюстративно до проекту Медведєва звучить відповідь Путіна на запитання французьких журналістів стосовно можливих цілей використання вертольотоносця «Містраль», який Росія збирається купити у Франції. «Можу тільки запевнити, що якщо ми щось будемо купувати, ми будемо застосовувати озброєння там, де будемо вважати за потрібне», – сказав російський прем’єр. Характерна відповідь для країни, яка закликає Європу поважати інтереси інших і підписати договір про «загальний мир та безпеку».
Наріжним каменем договору, яким, очевидно, російська сторона прагне «вдарити» НАТО та ЄС, є принцип «неподільної та рівної безпеки, незавдання шкоди безпеці один одного». Росія хоче, щоб «будь-які заходи в галузі безпеки» здійснювались учасниками договору з урахуванням інтересів інших країн. Москва пропонує «виключити можливість використання території учасників договору з метою підготовки чи здійснення збройного нападу або інших дій, які суттєво зачіпають безпеку інших учасників договору».
Кремль вважає, що у випадку збройного нападу на одного з учасників договору, інші країни можуть це розуміти як напад на них самих. Як наслідок, у порядку реалізації права на самооборону, відповідно до статті 51 Статуту ООН, вони можуть надати допомогу країні, яка потерпає від агресії, аж поки Рада безпеки ООН не здійснить заходів, необхідних для забезпечення міжнародного миру та безпеки.
На думку московських стратегів, для досягнення цілей нового договору буде достатньо простого механізму консультацій та конференцій, рішення яких ухвалюватимуть консенсусом і вони будуть обов’язковими для виконання.
Від щирого серця?...
На думку більшості аналітиків, головна мета Кремля, який намагається включити свою пропозицію до пріоритетних питань для обговорення з НАТО та ЄС, є доволі прозорою. А саме: створити умови для подальшого наростання суперечок між Європою та США, а також «витягування сил» із НАТО, як основного інструменту забезпечення безпеки у Євро-Атлантиці. Також цей договір може створити умови для посилення суперечностей між «проросійським» та «проамериканським» клубами в ЄС.
Зрозуміло, що виснаження євроатлантичних та внутрішньо-європейських зв’язків відкриває перед Росією широке поле для діяльності зі зміцнення свого статусу «нової світової сили». Не кажучи вже про те, що якщо НАТО та ЄС цілком поринуть у внутрішні проблеми, а Європа буде розбиратися, хто для них важливіше – США чи Росія, – Москва зможе без перешкод зайнятися відновленням домінування на пострадянському просторі.
Насправді видається дуже малоймовірним, що Росія дійсно бажає підписання такого договору. Це більше схоже на «приманку», яку повинні проковтнути НАТО та ЄС і долучитися до безглуздої дискусії, під час якої Росія і спробує вирішити свої питання. Адже у випадку, якщо цей договір дійсно набере чинності, Росія може постраждати не менше, ніж НАТО та ЄС разом узяті. Судіть самі.
Росія пропонує змусити усіх гравців на міжнародній арені «враховувати інтереси інших учасників договору». Чудова пропозиція. Однак, вона може дуже легко повернутися проти самої Росії. Так само, як і вимога щодо неможливості використання території учасників договору для «дій, які суттєво зачіпають безпеку інших учасників договору». Приклади довго шукати не потрібно. Це Абхазія та Південна Осетія, на території яких створені, без будь-якого «врахування інтересів» європейського співтовариства, російські військові бази. Це Придністров’я, де до цього часу дислокуються російські війська. Це Крим, де Чорноморській флот «забезпечує безпеку Росії», в основному, не дивлячись на інтереси України.
Не плюй у криницю...
До речі, значна частина проектів, які реалізуються Російською Федерацією в рамках Союзної держави Росії та Білорусі, також можуть постраждати у випадку ухвалення нового договору. Зокрема, в рамках Союзної держави передбачається створення Спільного угруповання військ (сил) Росії і Білорусі та Спільної системи протиповітряної оборони. Ці кроки дуже легко сприйняти, як використання «території учасників договору» для дій, які зачіпають безпеку інших країн. Так само, як і проекти в рамках Організації Договору про колективну безпеку. У її структурі формуються спільні угруповання військ на Західному, Кавказькому та Центрально-Азійському напрямках. Невже це не зачіпає інтереси інших країн регіону? Чи, наприклад, активний розвиток військового співробітництва в рамках Шанхайської організації співробітництва. Чи можна вважати, що масштабні військові навчання Росії та Китаю не турбують євроатлантичний простір?
Більш того, Росія пропонує створити свідомо недієздатний механізм ухвалення рішень у структурі договору. Що значить процедура ухвалення рішень консенсусом у критичних ситуаціях в рамках численної неоднорідної міжнародної організації? Це значить, що важливе рішення ніколи не буде ухвалене. Можна легко собі уявити ситуацію, коли, наприклад, Україна скликає конференцію з питання виведення Чорноморського флоту Росії з Криму. Навіть, якщо більшість країн будуть підтримувати Україну, а скажімо, Андорра та Люксембург підтримають Росію, ніякого рішення з кримського питання не буде ухвалене. А це означає, що Росія з легким серцем може залишатися на території України – і пропонувати провести ще пару раундів переговорів у рамках «Договору європейської безпеки». Такий самий результат можливо спрогнозувати й з питання Придністров’я чи Грузії.
Росія пропонує підписати дуже «мирний» договір, цілком спрямований на максимальне зниження можливості використання збройних сил для вирішення міжнародних суперечок і конфліктів. Однак із цим не узгоджуються практичні кроки Кремля. Можна згадати конфлікт у Грузії з окупацією частини території цієї країни, зміни до Закону про оборону Російської Федерації для встановлення механізму використання російських військ за кордоном, заяви щодо можливості використання ядерної зброї у локальних конфліктах та незрозумілі закупівлі наступальних озброєнь за кордоном.
До речі, дуже ілюстративно до проекту Медведєва звучить відповідь Путіна на запитання французьких журналістів стосовно можливих цілей використання вертольотоносця «Містраль», який Росія збирається купити у Франції. «Можу тільки запевнити, що якщо ми щось будемо купувати, ми будемо застосовувати озброєння там, де будемо вважати за потрібне», – сказав російський прем’єр. Характерна відповідь для країни, яка закликає Європу поважати інтереси інших і підписати договір про «загальний мир та безпеку».
