У Празі відбулися чергові переговори між Євросоюзом та Туреччиною щодо її можливого членства у співдружності. Проте, як і передбачали представники більшості дипломатичних кіл Європи, ця зустріч лідерів європейських установ із чільними представниками Туреччини не внесла особливих змін до процесу наближення Анкари до Євросоюзу. Європа продовжує вимагати від турецьких лідерів реформ у соціальній та податковій сферах, поваги до прав національних меншин та врегулювання стосунків із сусідами, зокрема, з Кіпром.
Сподівання більшої частини населення та лідерів Туреччини – одного дня приєднатися до Європейського Союзу – вже має 40-річну історію. Ще з 70-х років європейські лідери залишаються поділені у поглядах щодо можливого вступу Туреччини до ЄС через територіальні проблеми та складні стосунки із сусіднім Кіпром.
І тільки у 2005 році між Брюсселем та Анкарою розпочалися двосторонні переговори щодо можливого членства.
Нинішня актуальність європейського проекту газогону «Набукко», що пролягає через турецьку територію, додав Анкарі важелів впливу на Брюссель у питанні набуття членства.
Проте процес переговорів постійно блокується частиною європейських країн, переважно з числа так званої «старої Європи».
Побоювання побачити у складі об’єднаної Європи таку велику мусульманську державу теж викликають доволі великий спротив у лоні Євросоюзу.
Найбільше, що Європа може запропонувати Туреччині, – це схему поглибленого партнерства, вважає французький президент Ніколя Саркозі.
«Вирішувати будуть країни-члени ЄС, – каже Саркозі. – Я особисто завжди був проти вступу Туреччини і не змінюю цієї позиції, бо з упевненістю гадаю, що більшість європейських країн такої ж думки, як Франція. Туреччина – дуже велика країна, союзниця Європи та Америки і повинна залишатися нашим важливим партнером. А щодо її вступу до ЄС, то позиція не змінилася і не зміниться».
США заохочує приєднання Туреччини до ЄС
З появою нового голови адміністрації Сполучених Штатів Барака Обами світ очікує великих змін. Зокрема, значне зближення помітне й у стосунках Америки із Туреччиною. Чи не може це вплинути й на переговорний процес щодо вступу, адже Барак Обама теж підтримав можливе членство Анкари у Європі?
Проте, якраз під час турне президента США Барака Обами європейські перспективи Анкари зазнали деяких втрат.
По-перше, тривале «вето» Туреччини щодо кандидатури наступного генерального секретаря НАТО, накладене нею під час страсбурзького ювілейного саміту Альянсу, зіграло далеко не на користь Анкари. Дехто з європейських міністрів навіть заявляв, що був неприємно вражений поведінкою турецьких лідерів на цьому саміті.
По-друге, широка підтримка ідеї вступу Туреччини до складу Європейського Союзу головою Білого дому отримала неоднозначну реакцію в самій Європі. Більшість лідерів великих європейських держав все ж схильні вважати, що розширення Євросоюзу – справа самого ЄС.
Та якщо Франція є найбільшим супротивником ідеї приєднання Туреччини до ЄС, то, так би мовити, «групою підтримки» європерспектив Анкари управляють Швеція та Великобританія.
Турецький міністр закордонних справ Алі Бабаджан у вівторок вкотре представив європейським чільникам політичну волю Анкари щодо приєднання. Після чеської столиці він має намір продовжити «вступні» переговори. Тому не випадково, що його наступні візити якраз і заплановані до Парижа та Швеції – найважливіших опонентів у «турецькому питанні».
