Схоже, Москва не нехтує ніякими засобами для досягнення власних цілей. Російські спецслужби вже давно активізували діяльність у Європі.
Згадаємо хоча б події останніх років. У травні 2004 року зі Словаччини висланий повний склад військового аташату Росії після звинувачення в шпигунстві на користь Москви. У лютому нинішнього року персоною нон ґрата оголошений російський військовий аташе в Естонії. Перші повідомлення ЗМІ минулого тижня з Бухареста також свідчили про новий шпигунський скандал з росіянами, однак, затримані румунськими стражами порядку агенти раптом заявили про зв'язок з українським військовим аташатом. Реакція Бухареста була блискавичною. Що ж стоїть за висилкою військового аташе України з Румунії?..
28 лютого в Бухаресті були затримані громадянин Болгарії Петар Зіколов та офіцер румунської армії Флорічел Яким. Перший арештований за підозрою в шпигунстві, другий звинувачується в зраді батьківщині. Апеляційний суд Бухареста санкціонував затримку обох на максимальний для слідства термін - 29 діб. Представники румунських спецслужб заявили, що "нанесено шкоду національній безпеці країни". Однак, ніхто з офіційних представників румунської влади - ні адміністрація президента, ні уряд, ні МЗС - не прокоментували цю інформацію. Єдине, про що стало відомо, так це про висилку із країни українського військового аташе. У зв'язку зі скандалом найчастіше згадується ім'я Сергія Ільницького, оголошеного в Румунії персоною нон ґрата.
Румунські спецслужби заявили, що вже кілька років спостерігають за «зрадником» Якимом Флорічелом і за громадянином Болгарії Петаром Зіколовим. Керівництво з боротьби з тероризмом Румунії оприлюднило відео із затримкою Якима та Зіколова, коли вони намагалися сховати компакт-диски з компрометуючою їх інформацією. Керівництво спецслужб відмовилося назвати, кому призначалася викрадена інформація. Прокоментувати наслідки шпигунського скандалу для двосторонніх відносин у Посольстві Румунії в Україні відмовилися.
Український МЗС також не налаштований давати які-небудь офіційні або неофіційні коментарі. У прес-службі ГУР МОУ заперечують зв'язок українських дипломатів із затриманими в Румунії шпигунами.
Незважаючи на нестачу інформації, цікавим фактом у цій справі є те, що український дипломат не був затриманий представниками румунських спецслужб під час якихось протизаконних дій з відповідною їхньою офіційною фіксацією. Як стало відомо «Главреду» з дипломатичних джерел, особливістю процесу оголошення українського дипломата персоною нон ґрата є те, що ці дії румунської сторони не стали наслідком конкретних звинувачень на адресу Сергія Ільницького. Усе сталось навпаки - український посол у Румунії був викликаний у МЗС Румунії, де йому повідомили про оголошення українського дипломата персоною нон ґрата без будь-яких пояснень. І саме така послідовність розвитку подій наводить на конкретні міркування. Схоже, що румунські спецслужби діяли за попередньо погодженим сценарієм, метою якого була дискредитація України. Не може не дивувати й той факт, що причетність українського дипломата по суті справи, м'яко говорячи, «притягнута за вуха».
Сумніви відносно провини громадян України збільшив і колишній керівник румунської військової розвідки генерал Міхай Маргарит. Він упевнений, що шпигунський скандал навколо українського військового аташе є спробою дискредитації України перед НАТО. В інтерв'ю місцевій газеті «Адеверул» він відзначив, що «Росія давно займається вербуванням громадян як Румунії, так і сусідніх держав, які становлять інтерес для її військової розвідки. При цьому з метою приховування протиправної діяльності на румунській території, Москва свідомо підставляє під удар інші країни, у яких є окремі протиріччя з Румунією».
Слова розвідника підтверджує заява представників компетентних органів Румунії про давні зв'язки Зіколова з військовими дипломатами Росії, які видавали себе за українських військових розвідників. Цікаво, що російські ЗМІ (зокрема, інтернет-сайт agentura.ru від 4 березня ц.р.) безпосередньо підтверджували наявність зв'язків Петара Зіколова з російськими спецслужбами.
У зв'язку із цим останні події бачаться зовсім в іншому ракурсі. Схоже на те, що Москва вдало вибрала час для такої провокації. Зокрема, ускладнення українсько-румунських відносин на тлі не дуже успішного для Києва рішення Міжнародного суду в Гаазі про розділ спірних районів континентального шельфу Чорного моря. За інформацією одного з українських дипломатів, що просив не називати його ім'я, саме Росія передала Бухаресту архівні дані про процес врегулювання «шельфових протиріч» між Румунією й колишнім Радянським Союзом. Не виключено, що документи стали додатковими аргументами для румунської сторони в Міжнародному суді.
Логіка подібних дій Москви очевидна. Росія втрачає контроль. Сьогодні, крім України й Грузії, все більшим головним болем для Москви стає Румунія, що пов'язане з її амбіціями стати одним з лідерів у регіоні Чорного моря. Що, власне кажучи, цілком під силу Бухаресту, що давно у своїх геополітичних цілях використовує стратегічне партнерство зі США, а також членство в НАТО і ЄС. Румунія стала активним провідником як американських, так і європейських інтересів у південно-східній частині Європи, яка завжди вважалася вотчиною Росії.
Все це погіршує позиції Москви в регіоні, так ще й з урахуванням прозахідної позиції Болгарії, яку Росія вважала головним союзником у так званому «слов'янському світі». Навіть, незважаючи на те, що Болгарія давно є членом Північноатлантичного альянсу і Євросоюзу. Входження країни в ці організації фактично звело нанівець давні маніакальні плани Росії - установити панування в Чорному морі з кінцевою метою - контролювати турецькі протоки Босфор і Дарданелли.
Протягом двох останніх років на території цих двох держав була розгорнута Об'єднана оперативна група «Схід» американських військ у Європі зі штабом на румунській авіаційній базі Михайло Когельничану поблизу морського порту Констанца. Крім сухопутного, морського й повітряного компонентів, до складу цього угруповання входить сучасна система ППО «Патріот» (яка за технічними можливостями перевершує російську систему ППО «С-300»), що вкупі робить Румунію й Болгарію, на відміну від Грузії, практично недосяжною для Росії.
Крім того, у рамках союзницьких зобов'язань перед США, Румунія та Болгарія підтримують наполегливі претензії Вашингтона про скасування конвенції Монтре, яка, зокрема, забороняє присутність у Чорному морі військових кораблів нечорноморських держав, проти чого категорично виступають Росія та Туреччина.
При цьому для досягнення власних цілей Бухарест спирається на міцну сировинну економічну базу, що робить її фактично незалежною від Росії. Насамперед, це стосується наявності в Румунії великих покладів нафти, що не тільки виключає необхідність експорту російської нафти, але й дозволяє румунській стороні відновити роль одного із провідних постачальників енергоносіїв у Європу.
Завдяки чіткій і послідовній політиці в сфері забезпечення енергетичної безпеки держави, Румунія вже майже позбулася використання російського газу - головної зброї Москви в її спробах вплинути на європейські країни. Торік Бухарест увійшов до переліку учасників консорціуму «Панарабського газопроводу» (Єгипет-Ізраїль-Сирія-Туреччина), що вже нинішнього року дозволить поставляти альтернативний газ до Румунії. У перспективі до проекту «Панарабського газопроводу» можуть приєднатися Болгарія, і навіть Україна, що фактично поставить хрест на планах Росії відновити контроль над зоною виняткового впливу колишнього Радянського Союзу. Крім того, мерхнуть всі перспективи реалізації Москвою стратегічних планів будівництва нового транспортно-енергетичного коридору в обхід території України в рамках проекту будівництва газопроводу «Південний потік» по дну Чорного моря з виходом до Болгарії.
Звичайно, все це в зародку суперечить інтересам Російської Федерації, яка докладає всі можливі зусилля для збереження власних позицій у Чорноморському регіоні. У тому числі й за допомогою спецслужб, які стали чи не головним інструментом у реалізації зовнішньої та внутрішньої політики Москви.
За інформацією відкритих джерел, останнім часом «румунська тема» стала однією з пріоритетних завдань Головного розвідувального керування Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації на південно-західному напрямку. Насамперед, це стосується детальної розвідки військових та економічних об'єктів Румунії, що включена в перелік основних завдань російської військової розвідки. У тому числі й розвідувальних органів Чорноморського флоту Росії, розташованих на території України.
Безпосередньо цими завданнями займаються структурні підрозділи розвідувального управління штабу ЧФ РФ. Однак, набагато важливіше значення має агентурна розвідка Росії в Румунії, яка значно активізувала роботу протягом останнього років. При цьому схоже, що її головним завданням є також розпалення суперечок між «старими» і «новими» членами НАТО, а також підбурювання Румунії та Болгарії до конфлікту з Україною, як з потенційним членом Північноатлантичного альянсу. Очевидно, що Кремль для досягнення поставлених цілей не нехтує ніякими засобами.
Главред
