Шлях Організації Північноатлантичного договору від антирадянського блоку до світового поліцейського.
Історія НАТО почалася 4 квітня 1949 року у столиці США. Сполучені Штати, Великобританія, Франція і ще дев’ять країн підписали Вашингтонський договір. Закріплена в документі мета – протиставити Радянському Союзу західний військовий блок. Ось фрагмент виступу в той день президента США Гаррі Трумена:
«Я щасливий привітати з цього приводу міністрів закордонних справ країн, які разом створюють Північноатлантичну спільноту. Ця зустріч – перший крок до реалізації міжнародної угоди, що має гарантувати мир і добробут для цих країн… країни зі спільними інтересами об’єднуються, щоб зберегти їхнє мирне становище і захистити в майбутньому».
Центральний пункт Вашингтонського договору – стаття 5, у якій записано принцип мушкетерів: «Всі за одного». Напад на одного з підписантів вважається нападом на всіх. Це називається «колективною безпекою».
Пошук емблеми
Через три роки після заснування НАТО почали думати над емблемою альянсу. Пропозицій було багато. Одна з них – сріблястий щит із 14 зірочками (стільки тоді було членів) і двома синіми смужками. Але ідею відкинули, бо зі вступом нових членів довелося б домальовувати зірочки.
У жовтні 1953 емблему НАТО затвердили. Нею став синьо-білий компас на темно-синьому тлі. Як сказав тодішній генсек НАТО лорд Ісмей, «роза вітрів» має символізувати, що НАТО на правильному шляху, біле коло –єдність, а темно-синій колір – це Атлантичний океан.
СРСР хотів у НАТО
Спочатку штаб-квартира НАТО була у США, потім у Франції. Але коли 1966 року президент Шарль де Голль вивів свою країну з військових структур блоку, центр перенесли з Парижа до Брюсселя, де вона і зараз.
У п’ятдесяті роки організація поповнилися трьома новими членами. 1952 до НАТО приєдналися Туреччина і Греція, 1955 – Федеративна Республіка Німеччина. Перед тим вступити до НАТО пропонував… СРСР. Хоча деякі історики кажуть, що та пропозиція не була серйозною. В будь-якому разі, Кремлю відмовили, і в 1955 році СРСР заснував антипод НАТО – Організацію Варшавського договору. До кінця 80-х обидва блоки регулярно готувалися до війни із застосуванням ядерної зброї. Але пункт 5 Вашингтонського договору так і не було застосовано аж до терактів 11 вересня 2001 року в США.
Противник зник, НАТО залишилася
Коли наприкінці 1980-х років «холодна війна» закінчилася, а сам СРСР невдовзі розвалився, мета існування НАТО зникла. Почали лунати голоси про доцільність збереження військового блоку. Але НАТО не лише не припинила існування, а й почала розширюватися. Сьогодні організація нараховує 26 членів.
Мадлен Олбрайт, держсекретар США в уряді президента Білла Клінтона, назвала «історичним» день 12 березня 1999 року, коли членами НАТО стали перші постсоціалістичні країни Польща, Чехія і Угорщина:
«Долями ваших країн більше ніколи не будуть крутити як фішками за гральним столом. Тепер формально закріплена обіцянка, що жодних рішень про вас не буде ухвалено без вашої участі».
Світовий поліцейський
Сьогодні НАТО дедалі більше виконує роль світового поліцейського. Десять років тому під приводом захисту населення Косова від сербів організація провела успішну воєнну кампанію проти Югославії, яку чимало експертів назвали порушенням міжнародного права.
Інакше виглядає ситуація в Афганістані. Там НАТО перебуває з міжнародним мандатом, намагаючись встановити мир, але успіху поки що не видно. Навіть військові пошепки визнають, що НАТО ризикує повторити в Афганістані сумний досвід свого колишнього противника СРСР і буде змушена вивести війська. Напередодні ювілею – 60-ї річниці заснування – НАТО не збирається на пенсію. Попереду чи не головне випробування в історії блоку. Про нього розкажемо згодом.
Німецька хвиля
