Політичний оглядач

Чим далі російські танки просувались в Грузію, тим ясніше світ починав бачити реальність наполеонівських амбіцій Владіміра Путіна. Забезпечивши свій авторитарний перехід на пост прем'єр-міністра з номінальним президентом, г-н Путін у цей час намагається відновити російське домінування в Євразії. У полі його інтересів перебуває Україна, і навіть країни Балтії можуть виявитися під загрозою, якщо допустити, щоб йому це зійшло з рук. Захід повинен дати зрозуміти, що Грузія – це межа.

Неважливо, хто зробив перший постріл минулого тижня в заколотній грузинській області Південна Осетія, але Москва використовує питання сепаратизму як привід для руйнування військової сили Грузії й, по можливості, скинення її демократично вибраного уряду. У понеділок російські збройні сили просунулися ще глибше в Грузію. Вони запустили другий фронт на заході з іншої заколотної провінції, Абхазії, і взяли центральне місто Горі, що знаходиться в 40 милях від столиці Грузії Тбілісі. Ці кроки розрізають країну навпіл та ізолюють її порти, більшість із яких Росія піддала бомбардуванню або блокаді. Москва відхилила план припинення вогню, запропонований європейськими державами й підписаний Грузією.

Російські бомбардувальники били також по житлових і промислових районах, перетворюючи на сміх обвинувачення Москви в тому, що Грузія не перебираючи вбиває цивільне населення. Російські претензії із приводу грузинського етнічного чищення в цей час виглядають, як добре відрепетирована пропаганда з метою виправдати добре підготовлене вторгнення. Тисячі солдатів і сотні танків, кораблі й військові літаки чекали команди від пана Путіна.

Якщо насильство над Чечнею було звірячим, то те, що відбувається зараз - наййнахабніший вчинок за час володарювання Владіміра Путіна, перший військовий виступ за межами кордонів Росії після закінчення радянської влади. Але воно вписується в сформовану модель інших погроз і образ відносно сусідів Росії: відключення нафти або природного газу Україні, Білорусі, Грузії, і навіть члену Нато - Литві; кібератака на Естонію; протистояння встановленню двох систем ПРО в державах-членах НАТО в Східній Європі, які не могли б нейтралізувати наступальний потенціал Росії.

Наш акцент на НАТО тут не випадковий. Вторгнення в Грузію – безпосередній ляпас Західному альянсу. Тбілісі, як і Київ, дуже домагається членства в НАТО. Пан Путін вирішив діяти, поки деякі члени альянсу на чолі з Німеччиною відклали в довгу шухляду розгляд їхніх заявок. Грузія була першою. Україна, що наполягає на виведенні Росією свого Чорноморського флоту із Криму, може стати наступною.

Відповідь Альянсу повинен бути сильним, і він може початися сьогодні. Посадові особи НАТО спеціально надали Росії можливість із ними зустрітися, перш ніж прийняти рішення, що робити з питання Грузії - хоча я щось не пригадую, щоб Росія інформувала НАТО про свої плани на Кавказі. Зустріч - це можливість донести до Москви, що питання про грузинське й українське членство вертається на порядок денний, і що альянс розглядає всі можливі варіанти для Грузії, від доставки гуманітарної допомоги з повітря до військової допомоги, якщо Росія негайно не виведе війська.

Пан Путін розраховує на те, що він потрібний Заходу заради нафти й стримування ядерних амбіцій Ірану більше, ніж Захід потрібний йому. Він помиляється - і не в останню чергу тому, що його "співробітництво" з Іраном зводиться до того, що він допомагає Тегерану затягувати час і продає муллам сучасні протиповітряні установки. Росія також має потребу в капіталі Заходу й особливо в його досвіді в розробці її нафтових і газових родовищ, щонайменше, так само сильно, як Захід має потребу в російських енергоносіях.

США і Європа повинні прояснити все це. Змусити Росію накласти вето на рішучий осуд її власних дій у Раді Безпеки ООН буде одним зі способів підсилити тиск. До речі про тиск, куди ж ділися всі пацифістські демонстранти під час цієї війни? Адже вони не можуть усі бути в Китаї.

Що стосується США, це, мабуть, останній шанс для президента Буша врятувати хоч якусь позитивну спадщину у відносинах з Росією, на тлі більш успішного досвіду в інших країнах Євразії. Поки пан Буш захищав молоді демократії, що зароджуються, у цьому регіоні, він і державний секретар Кондоліза Райс сильно недооцінили пана Путіна. Зараз вдалий момент для на Буша привселюдно визнати свою недооцінку й згуртувати Захід для відповідної реакції.

Джон Маккейн розкусив російського лідера краще, що робить честь його зовнішньополітичним інстинктам. Республіканський кандидат у президенти вже давно говорив про те, що Росія повинна бути вигнана з Великої Вісімки й учора він виклав потужну західну стратегію у відношенні Росії, що не включає хіба що воєнні дії. Барак Обама в минулому проявляв підтримку заявкам Грузії й України на вступ у НАТО, але й кандидат від Демократичної партії ще має пояснити докладно, як він буде реагувати на нинішній конфлікт.

Є ще один спосіб, яким США могли б вдарити Росію по хворому місцю: зміцнення курсу долара. Слабість «зелененького» внесла великий вклад у рекордні ціни на нафту, які у свою чергу, дали Росії можливість купатися в нафтодоларах і розігріли експансіоністські амбіції Владіміра Путіна. Ціни на сиру нафту вчора продовжували падати нижче оцінки в $ 115 за барель, і подальше «здування» цієї «бульбашки» могло б краще протверезити сп'янений нафтою Кремль, ніж це могли б зробити які-небудь економічні санкції.
* * *
Росія Владіміра Путіна – це не колишній Радянський Союз, божевільний на ідеологічній конфронтації в усьому світі. Але це бонапартівська держава, що прагне домінувати над сусідами й відновити свій вплив на світовій арені. Якщо росіяни не побачать, що експансіонізм їхнього Наполеона може їм дорого обійтися, то Грузія, швидше за все, не буде його останньою зупинкою.