Наприклад у публікації Секретаріату Енергетичної Хартії зазначалося, що, за їхніми дослідженнями, ставка вартості для українських умов повинна становити 38% - у свою чергу це означає, що транзитний тариф має становити 11,26 доларів.

До речі, звертаємо увагу на поширену оману, що економічна собівартість транзиту в Україні повинна бути нижча ніж, у Європі, бо зарплати в Україні нижчі. Зарплата становить усього декілька процентів у структурі витрат ГТС, а основні витрати - капітальні - в Україні значно вищі, бо набагато вища ставка вартості капіталу.

Різниця між транзитним тарифом, який просто дорівнює економічній собівартості транзиту (5,11 дол.) та поточним тарифом (з урахуванням авансу "Газпрому" та за умови підвищення ціни на природний газ навіть до 235 дол. він становитиме 0,6 дол. за винятком витрат на паливний газ) є надто суттєвою, щоб про неї забути. Це - 5,7 млрд. дол. тільки за 2009 рік.

До речі, навіть якщо розглядати різницю між транзитним тарифом, запропонованим українською стороною (2 дол.) та середньоєвропейським, за їхніми ж даними (4 дол.), то загальна сума становитиме 2,5 млрд. дол.

З огляду на ризик невиплат пенсій, буде важко навіть віднести цю різницю на "поетапний перехід", або зробити вигляд, що ці втрати держбюджету компенсуються здешевленням газу для "українського товаровиробника".

Хочемо попередити, що транзитні тарифи в інших країнах треба використовувати обережно навіть як додаткові аргументи в дискусії. Так, наприклад, у вже згаданій статті в "Дзеркалі тижня" автор наводив дані з авторитетного джерела, що середній транзитний тариф у європейських країнах, які коректно порівнювати з Україною, становив 2007 року 7,04 долари.

Дані вже є застарілими - 2008 року ці тарифи мали бути суттєво вищі. А 2009 року можуть бути вже менші (хоча несуттєво). З іншого боку, навіть цей розрахунок є досить складним і вимушено містить один суб'єктивний (хоча і обґрунтований) елемент, і це дає підстави для нерозуміння та дискусії.

У публікації ж Секретаріату Енергетичної Хартії 2006 року, на яку посилаються українські "експерти", наведено застарілі дані за 2004 рік, за якими середня ставка знаходиться на рівні 3-4 дол. (GAS TRANSIT TARIFFS in selected Energy Charter Treaty Countries, б January 2006; у цій публікації є суттєві арифметичні та методологічні помилки, які є очевидними при детальному розгляді; переклад російською мовою є недостатньо фаховим.)

Однак найбільшою помилкою може бути навіть не використання застарілих даних, а порівняння з транзитними тарифами в сусідніх країнах, як це зазвичай робить "Газпром" - або їх ГТС частково належать "Газпрому", або ж транзитні тарифи є частиною довгострокової угоди з постачання газу.

У такому разі достатньо пригадати, що якби не контракт 2006 року, то Україна б й зараз отримувала газ по 50 дол., а "Газпром" би використовував тариф 1,09 як взірець ринковості.

Російський журнал "Експерт" (№ 50 (639) від 22 грудня 2008 року) наводить дані про тарифи в Європі на рівні 2-6 дол. за тис. куб. м., але незрозуміло, за який період ці дані, як вони розраховувалися тощо.

До речі, у цій публікації є посилання на звіт міжнародного банку UBS, який мав доступ до детальних даних "Газпрому". У цьому звіті принципово підтверджуються наші тези, що капітальні витрати необґрунтовано ігноруються, що транзитні ставки занижені у рази тощо. Це ще одне підтвердження того, що "Газпром" і сам прекрасно знає: економічно обґрунтований транзитний тариф для України є набагато вищим за поточний.

Але, як вже зазначалося, контракт є контракт, і "Газпром" фізично не примушував українську сторону фіксувати ставку до 2010 року на необґрунтовано низькому рівні.

Тактичні кроки

Наявний контракт ігнорувати не потрібно, але є сенс дивитися ширше.

Цей злощасний контракт укладено між господарюючими суб'єктами, зокрема, "Нафтогазом". До честі українських прем'єр-міністрів, як Януковича так і Тимошенко, незважаючи на побажання "Газпрому" вони не закріпили зобов'язання щодо транзиту за заниженою ставкою на рівні міждержавної угоди.

А "Нафтогаз", як і будь яка інша компанія, може бути просто не в змозі виконати певні положення контрактів. Наприклад, він не може надати іноземним кредиторам аудиторський звіт за 2007 рік, з юридичного погляд перебуваючи в стані дефолту.

Невиконання умов контракту дає можливість іншій стороні наполягати на відшкодуванні збитків, звернутися до суду, та зрештою ініціювати процес банкрутства.

У нашому випадку українська сторона може просто попередити російську, що, з огляду на кризу, держава більше не має фінансової можливості компенсувати "Нафтогазу" втрати від невигідного контракту на транзит. Ну не має в державі зараз зайвих 5,7 млрд. дол.

З огляду на скрутний фінансовий стан "Нафтогазу", втрата державної підтримки практично означає неспроможність "Нафтогазу" виконувати свої зобов'язання. Для іноземних кредиторів держава зможе запропонувати обмін на державний борг (щоб остаточно не вбити імідж України), а от щодо транзиту такого запропонувати не зможемо - бо не вважаємо це справедливим.

При цьому у повній відповідності з міжнародним на національним правом держава вилучить зі статутного фонду "Нафтогазу" всі основні активи, в т. ч. ГТС (ця можливість прямо передбачена чинним законодавством), а для "Газпрому" залишить можливість претендувати на залишки. Правда, він буде у черзі після української податкової, українських банків тощо.

"Газпром" одразу зрозуміє, що це означає, що нічого взяти з "Нафтогазу" він не зможе. Якщо не зрозуміє, доведеться переходити від слів до справи. До речі, недоотримані доходи від транзиту не становлять виключний перелік проблем "Нафтогазу", тому його банкрутство та створення на базі його активів нової компанії, здатної ефективно протистояти "Газпрому" та бути локомотивом для внутрішнього ринку, може бути не найгіршим варіантом.

Варіант з банкрутством "Нафтогазу" є ключовим технічним аргументом у переговорах з "Газпромом". Аргументом по суті мають стати інтереси самого "Газпрому" не воювати, а розбудувати стратегічно стабільні стосунки з Україною, як зі своїм найбільшим клієнтом та ключовим транзитером.

В умовах стрімкого падіння попиту на газ та інтересу інвесторів (кредиторів) до "Газпрому" внаслідок економічної кризи, російська компанія вимушена змінювати поведінку та докладати всіх зусиль, аби переконувати партнерів у стабільності експортних поставок газу. Інакше ні ринкові позиції, ні рівень капіталізації "Газпрому" повернути буде неможливо. Чи цього хоче російська еліта?

А без повного покриття собівартості транзиту годі й сподіватися на стабільність експортних поставок російського газу. Як уже зазначалося, якщо не підвищувати транзитний тариф, а ціну на газ для України підвищити хоча б до 235 доларів, то тариф без урахування витрат на паливний газ складе 0,6 дол., або майже в 10 разів менше економічної собівартості.

За такого тарифу Україні економічно недоцільно здійснювати транзит взагалі. Що відбудеться в Росії, якщо повністю перекрити транзит з української сторони, мабуть, можна не пояснювати.

Підняття транзитного тарифу навіть й до 2 доларів проблему стабільності не вирішує, бо грошей на підтримку ГТС у нормальному технічному стані не вистачить.

Крім того, логічно завжди очікувати, що у разі, якщо українська влада не вдовольниться лише частковим покриттям економічної собівартості та не буде миритися з втратою мільярдів доларів, вона має ініціювати перегляд транзитного тарифу з усіма відповідними наслідками.

До речі, як уже зазначалося, економічна собівартість газотранспортних послуг не покривається не лише в Україні, а і в самій РФ. Вихід з економічної кризи неможливий без структурних реформ, а структурні реформи неможливі без кардинального підвищення цін на всі інфраструктурні послуги до рівня їх економічної собівартості.

Резюмуючи аргументацію для "Газпрому", українській стороні треба донести до своїх партнерів думку, що реалізація "Газпромом" своїх короткострокових економічних та політичних цілей призводить до неможливості реалізувати стратегічні цілі як "Газпрому", так і РФ у цілому.

Паралельно з "умовлянням" "Газпрому" почати розглядати приведення транзитного тарифу до рівня економічної собівартості, українська сторона повинна перейти від слів до справи у залученні авторитетних експертів для обґрунтування транзитного тарифу.

Експерти повинні бути незалежні, з міжнародним ім'ям, реальним та релевантним досвідом. А поряд з ними мають працювати сучасні українські фахівці. На щастя, в "Нафтогазі" вони ще залишилися.

Також треба публічно звернутися до урядів європейських країн, до міжнародних, українських та російських ЗМІ, мовляв, унаслідок багаторазового заниження транзитного тарифу, Україна починаючи з 2006 року, втрачала мільярди доларів.

Частково це компенсувалося здешевленням російського газу для України, та, у свою чергу, призводило до існування міфів про субсидії з боку Росії, про наявність "ефективного посередника", про персональні заслуги українських переговірників у газових відносинах з Росією.

Але оскільки ці збитки компенсувалися не в повній мірі, та й від здешевлення імпортного газу держава отримувала щонайбільше меншу частину (у вигляді податків), "Нафтогаз України", оператор з транзиту газу територією України, опинився на межі банкрутства.

Мабуть, не зайвим буде вказати на те, що комунікація для зовнішнього світу та громадськості має бути максимально чесною, відкритою та своєчасною. Безвідповідально протягом року не зробити та не опублікувати жодного обґрунтування позиції української сторони, а потім, коли газ уже відключили, починати апелювати до Європи щодо її розуміння та підтримки.

Окремо звернемо увагу на юридичну позицію України на час, поки не укладено нові контракти. Ми не є фахівцями з юриспруденції, але свого часу юридичні радники "Нафтогазу" переконливо вказували на можливість ефективного застосування досі ще чинної "старої" Міжурядової угоди, а також ДЕХ (до РФ застосовується "тимчасовий порядок" її застосування, оскільки вона підписала, але не ратифікувала цей договір).

Робота над помилками

У цій статті міститься непряма критика дій української влади. Це зроблено не для того, щоб когось виставити винним, а для того, щоб звернути увагу на деякі помилки та зменшити їх кількість у майбутньому.

Нові помилки обов'язково будуть. "Зацікавлені особи" нікуди не зникнуть: хтось пов'язаний із посередниками, хтось марить про повернення "заробітків" у Середній Азії, а хтось боїться відповідальності за свої помилки.

Розрахунки складні, тому завжди можливо вихопити один компонент, перекрутити його і на цьому намагатися заперечувати увесь розрахунок. Або можна забовтувати тему загальними фразами про те, що необхідно "поглибити та розширити" розрахунки. Не уникнути й відвертого блефу та провокації, як наразі зі збільшенням постачання європейським споживачам та підйомом газу РУЕ.

Будуть намагання залякати. Наприклад, альтернативними газопроводами. Відповідь не така вже й складна - собівартість транзиту по них буде значно вищою; до того ж, їх ще побудувати треба; та й взагалі, для того і потрібен довгостроковий контракт на транзит, щоб від цього ризику себе захистити (а інакше тариф повинен бути ще значно вищим у короткостроковій перспективі).

Але ж потрібно цю відповідь знайти в потрібний момент...

Не радимо покладатися і на "особисті стосунки" з російською стороною. Спитайте у тих, кому обіцяли не застосовувати штрафні санкції (500 млн. дол.), чи закінчуються ці "особисті стосунки", коли мова заходить про "серйозні" речі.

Замість епілогу

Ми розуміємо що постачання та транзит російського газу є не тільки, а наразі вже й не стільки, економічною проблемою.

Але, на наше переконання, найкращий шанс для України захистити свої інтереси, перш за все свою гідність - це чітко відділити економіку від політики. І якщо економічне обґрунтування нашої позиції буде фаховим, повним та своєчасним, то політичні проблеми вирішити буде набагато легше.

P.S.

Дана стаття не висвітлює питання вартості послуг українських ПСГ. Це потребує окремого розгляду, бо, з одного боку, очевидно, що Україна недоотримує мільярди доларів на цьому виді послуг, а з іншого, питання полягає не лише у вартості послуг, а й у невикористаних можливостях щодо заробітку на різниці між спотовими та довгостроковими цінами в Європі.

Про авторів

Олександр Ковалко

Радник прем'єр-міністра України на громадських засадах.

До грудня 2007 року - заступник голови правління НАК "Нафтогаз України". Відповідав у т.ч. за економіку та цінову політику.

Закінчив Івано-Франківський інститут нафти та газу. Потім працював на виробництві.

Кандидат економічних наук.

Юрій Вітренко

До грудня 2007 року - головний радник голови правління НАК "Нафтогаз України". Брав участь у переговорах з "Газпромом" щодо імпорту та транзиту газу. Розробляв економічні розрахунки цін на основні види продукції НАК "Нафтогаз України", в т.ч. на газ та послуги з транзиту.

У різний час працював у провідній міжнародній консультаційній компанії та міжнародному інвестиційному банку (за кордоном).

Наразі працює старшим віце-президентом фонду приватних інвестицій.

Магістр Ділового Адміністрування (MBA) бізнес-школи INSEAD.

Член Асоціації Сертифікованих Спеціалістів з Обліку (ACCA, Fellow).

Економічна правда