Наполеонівські плани з розвитку російського ВМФ отримали помітні зміни, пов'язані зі світовою фінансовою кризою. Стабілізаційний фонд Росії, що нараховував раніше сотні мільярдів доларів, стрімко тане, як сніг на весняному сонці. Барель нафти на світовому ринку скотився ледве не до 50 доларів замість колишніх 150, але й це ще не межа, незважаючи на панічну суєту й конвульсивні зусилля ОПЕК. А до ціни нафти прив'язана й ціна газу, що означає близьке падіння вартості й цієї, другої складової нинішньої російської економіки. Тому розповіді п.п. Путіна, Медведєва, Міллера й К0 про $400 за 1000 кубів газу для України, м'яко кажучи, не витримують критики.
Якщо «Газпрому» доведеться продавати газ Німеччини та Італії за 200$ (а, може, і менше, до цього йде), то як його продавати Україні за 400, з огляду на до того ж відстань і економію на транзиті?
Зрозуміло, можна виставити Україні політичну ціну за газ, але ж тоді можна буде отримати й політичну ціну для «Газпрому» за транзит російських вуглеводнів українською територією в Європу. Так що заробити зайве на сусідах навряд чи вдасться.
Таким чином, у Москві почали замислюватися про економію, у тому числі й на військовій машині держави. Зрозуміло, уже ніхто не згадує невдалий жарт адмірала Висоцького, головкому ВМФ Росії, який обіцяв пригнати в Севастополь додатково 100 кораблів на постійне базування. Усе більш інтенсивно почухують лисини в кремлівських структурах на предмет операції «Колумб - 2» - історичні плавання загону кораблів Північного флоту слідами великого генуезця до берегів Венесуели. Єхидні янкі відреагували так: «Росіяни знайшли кілька кораблів, здатних плавати так далеко».
Але подібні піар-акції в складі ракетного атомного крейсера й есмінців УРО коштують дуже дорого, будучи у військовому відношенні абсолютно безглуздими. Можна представити, що могло сто разів відбутися в Атлантиці з корабельним з'єднанням, позбавленим повітряного прикриття. Одна радість, можна зробити приємне новому другові Кремля полковникові Уго Чавесу й бундючно заявити в телекамеру 1-го російського каналу, що сумарна вогнева міць російського загону кораблів більша, ніж всіх флотів країн Латинської Америки разом узятих. Шкода, що не здогадався російський журналіст зрівняти цю міць із флотами Гондурасу й Тринідаду й Тобаго, тоді росіяни виглядали б ще більш переконливо. Але, зважаючи на все, «велике плавання» до берегів батьківщини Симона Болівару - це останні залишки колишньої розкоші. Криза змушує по одежинці простягати ніжки й уводити режим економії. Зокрема, взялися за Чорноморський флот, який збираються скоротити на 50%.
Дійсно, ЧФ і в радянські часи серед чотирьох радянських флотів не вважався першорядним, про що свідчила розповсюджений серед моряків жарт. Як відомо, матроси носили нашивки, що позначали їхню приналежність до Північного (Северного) флоту - СФ, Тихоокеанського - ТФ, Балтійського - БФ і Чорноморського - ЧФ. Жартівники розшифровували їх так - СФ - сильний флот, ТФ - теж флот, БФ – колишній (бывший) флот, ну а ЧФ - чи флот, чи не флот. Замкнений у Чорному морі, як у пляшці, пробка від якої перебувала в руках члена НАТО Туреччини, він міг тішитися лише своєю сумарною перевагою над флотами всіх інших чорноморських держав і фантастичних планів московських стратегів про захоплення проток Босфор і Дарданелли й виходу на оперативний простір Середземного моря.
Нині ж ЧФ здатен змагатися лише із ВМС Грузії, але й це коштує йому значних зусиль. Один тільки ракетний залп корабля ЧФ «Міраж» по грузинських катерах обійшовся йому в заклепки, що вилетіли, 70 тонн забортної води усередину й доковий ремонт. Не краще ситуація й з іншими бойовими одиницями. Тим часом, головне завдання Чорноморського флоту Російської Федерації - зовсім не боротьба з НАТО (на це в нього просто сил не вистачать), і навіть не карально-поліцейські операції проти Грузії, а створення проблем Україні, про що зовсім відверто заявляють автори більше 20-ти антиукраїнських газет, що друкуються в Севстополі в друкарні «Флага Родины», офіційного органа ЧФ РФ. Один із цих авторів висловився гранично точно і ясно: «Чорноморський флот - природний обмежник суверенітету України».
Однак, для того, щоб обмежувати суверенітет України зовсім не обов'язково утримувати угруповання в 16-20 тисяч військовослужбовців, які дислокуються в Севстополі та Кримі. Для цього цілком вистачить і 7-8 тисяч. Тим більше, що скороченню підлягають офіцери й мічмани плавскладу, а частини морської піхоти, спецпідрозділи, органи виховання й пропаганди залишаються недоторканими й навіть можуть бути посилені, що ще раз яскраво демонструє політичний характер цього військово-морського з'єднання й ті завдання, які він реально виконує на території України. Місту Севастополю буде складно впоратися з такою масою безробітних колишніх офіцерів, адже переважна їхня частина залишиться на постійне проживання в Україні. Навіть тим з них, хто не вислужив необхідних термінів, дозволяють приватизувати службові квартири. Будинки, побудовані Російською Федерацією в Севстополі, є її власністю.
Паралельно зі скороченнями особового складу ЧФ, іде процес зниження частки російського флоту в надходженнях у міський бюджет. Уже сьогодні, за твердженнями голови міської Ради В.Саратова, ця частка становить менше 15%, а через кілька років буде становити менше 10%. Втім, у зв'язку зі світовою кризою подібне зниження може мати обвальний характер. Все, що відбувається, підриває тезу проросійської пропаганди в Криму: без Чорноморського флоту Севастополь не виживе, флот - головний годувальник міста. У дійсності ж із Чорноморським флотом своїми робітниками місцями пов'язано менше 10% жителів Севастополя, переважна більшість проблем Севастополя вирішується зусиллями самого міста за фінансової підтримки України.
Тобто, апокаліптичні мотиви, що активно педалюються в російській і проросійській пресі, на перевірку виявляються казками. Буквально днями телеканал покійного Артема Боровика «Совершенно секретно!» зусиллями ведучого Станіслава Кучера і співробітника Інституту світової економіки та міжнародних відносин РАН знову нагнітали страхи на тему хлада, глада й морової виразки в Севстополі після виходу з відтіля Чорноморського флоту. Єдиним порятунком проголошувалися фінансові ресурси Москви та особисто Ю.М.Лужкова. Треба сказати, що за всі останні 17 років благодіяння Лужкова в Севстополі на власній кишені відчуло лише досить вузьке коло людей (все ті ж особи, пов'язані із Чорноморським флотом і, як правило, громадяни Російської Федерації).
Втім, після 50%-го скорочення Чорноморського флоту він реально стане флотилією, подібною Каспійській, що об'єктивно повинно спричинити й «обрізання» посад адміралів, генералів і старших офіцерів (капітан I - капітан ІІ рангу) у штатному розкладі. Зрозуміло, це істотно полегшить проблему 2017 року, адже вивести 7-8 тисяч військовослужбовців з української території набагато простіше, ніж 16-20 тисяч, та й корабельний склад повинен скоротитися пропорційно зменшенню особового складу. Але головне, звичайно, не в кораблях і людях, їхній вивід -справа декількох тижнів або місяців. Головне - це виведення величезної кількості складів, майна, техніки, устаткування й матеріально-технічних ресурсів Чорноморського флоту на Кавказьке узбережжя ( чи то в Краснодарський край, чи то, як тепер часто говорять у Москві, - на територію «незалежної» Абхазії).
Це найскладніше, чому, власне, українська сторона й наполягає на тому, щоб починати готуватися до цих серйозних заходів уже сьогодні. Щоб не повторився сумний досвід Групи радянських військ у Німеччині, Центральної групи в Чехословаччині, Південної в Угорщині й Північної в Польщі, коли війська довелося виводити фактично в голе поле...
