У Кремлі урочисто відсвяткували десятиріччя від дня створення Союзної держави Росії і Білорусі. До російської столиці спеціально прилетів президент сусідньої країни Олександр Лукашенко – не такий уже зараз і частий гість у Москві. Провели засідання Вищої ради союзної держави – останнім часом цей орган збирається тільки в особливих випадках, а після кожної зустрічі можна почути роздратовані коментарі і російських, і білоруських учасників. Однак зараз усе було, як має бути на святі. Хоча свято дивне: ювілей є, а держави немає.
Не знаю, чи потрібно пояснювати читачеві, котрий знає радянську історію, що союзної держави на нашій території не існувало ніколи. Була вивіска, під якою Йосип Сталін здійснив свій знаменитий план «автономізації» й повністю підпорядкував союзні республіки Москві. При цьому московська номенклатура завжди свято вірила, що в інших столицях тільки про те й мріють, щоб прислухатися до її мудрих розпоряджень.
І коли почався дрейф керівництва союзних республік у бік від Кремля, у єльцинському Білому домі були щиро впевнені, що це саме від Кремля, а не від Москви. І що варто замінити консервативну союзну номенклатуру собою, як усі знову прийдуть під привабливий омофор. Згадаймо уряд СРСР зразка серпня 1991 року, коли російські міністри пересіли в союзні крісла – дивовижна наївність викликає подив. І коли виявилося, що Союз буквально тріскається по швах, у Білому домі запевнили себе, що відтворять його вже на нових засадах.
Для Єльцина та його команди угоди щодо СНД не були документами про розлучення. Це була основа для нової держави з новим президентом. І ім'я цього президента всі добре знали.
Самовпевнене чванство загрожує і самій Російській Федерації
Коли ж виявилося, що це все-таки розлучення, а не шлюб у спотвореній формі, в Кремлі зробили з цього єдиний можливий для російської номенклатури висновок: неслухняних треба збирати частинами.
Олександр Лукашенко зі своєю союзною державою-обманкою був якраз потрібний. Але ніякої реальної союзної держави ніхто з ним будувати не збирався саме тому, що в російській політичній еліті до цього часу ніхто не може зрозуміти, що така держава – це паритет. Це рівноправ'я. Це і вплив однієї частини нового об'єднання на рішення іншої – і навпаки. А не управління Білоруссю лише на тій підставі, що вона – маленька, а Росія велика. Звичайно, набагато простіше запропонувати сусідній країні входити до складу Росії областями, а потім дивуватися, чому це вона не хоче!
Це самовпевнене чванство вже згубило і Російську імперію, і Радянський Союз. Воно може виявитися небезпечним і для майбутнього самої Російської Федерації. Але хто про це хоче знати в Кремлі в день святкування десятирічного ювілею того, чого не було і немає? Єдина перевага – що на відміну від минулих років, у безглуздості того, що відбувається, не потрібно переконувати навіть самих учасників церемонії.
І коли почався дрейф керівництва союзних республік у бік від Кремля, у єльцинському Білому домі були щиро впевнені, що це саме від Кремля, а не від Москви. І що варто замінити консервативну союзну номенклатуру собою, як усі знову прийдуть під привабливий омофор. Згадаймо уряд СРСР зразка серпня 1991 року, коли російські міністри пересіли в союзні крісла – дивовижна наївність викликає подив. І коли виявилося, що Союз буквально тріскається по швах, у Білому домі запевнили себе, що відтворять його вже на нових засадах.
Для Єльцина та його команди угоди щодо СНД не були документами про розлучення. Це була основа для нової держави з новим президентом. І ім'я цього президента всі добре знали.
Самовпевнене чванство загрожує і самій Російській Федерації
Коли ж виявилося, що це все-таки розлучення, а не шлюб у спотвореній формі, в Кремлі зробили з цього єдиний можливий для російської номенклатури висновок: неслухняних треба збирати частинами.
Олександр Лукашенко зі своєю союзною державою-обманкою був якраз потрібний. Але ніякої реальної союзної держави ніхто з ним будувати не збирався саме тому, що в російській політичній еліті до цього часу ніхто не може зрозуміти, що така держава – це паритет. Це рівноправ'я. Це і вплив однієї частини нового об'єднання на рішення іншої – і навпаки. А не управління Білоруссю лише на тій підставі, що вона – маленька, а Росія велика. Звичайно, набагато простіше запропонувати сусідній країні входити до складу Росії областями, а потім дивуватися, чому це вона не хоче!
Це самовпевнене чванство вже згубило і Російську імперію, і Радянський Союз. Воно може виявитися небезпечним і для майбутнього самої Російської Федерації. Але хто про це хоче знати в Кремлі в день святкування десятирічного ювілею того, чого не було і немає? Єдина перевага – що на відміну від минулих років, у безглуздості того, що відбувається, не потрібно переконувати навіть самих учасників церемонії.
