Чесно кажучи, звертатися до теми злощасного листа Дмитра Медведєва особливого бажання не було. Усе було докладно сказане практично відразу після його публікації. Однак після заяви російського лідера під час зустрічі з канцлером ФРН Ангелой Меркель у дусі «не винувата я, він сам прийшов…» стало зрозуміло, що говорити про цю проблему необхідно. Необхідно хоча б тому, що рівень некомпетентності нового хазяїна Кремля просто шокує.
Коментуючи голосні заяви російського президента, представник МЗС України заперечив його висловлення, яке стосується майбутнього приїзду в республіку Михайла Зурабова (який був висунутий російською стороною на посаду посла). Джерело в міністерстві, як повідомляє УНІАН, заявило, що Зурабова ще не затверджено в посаді, тому називати затримку його приїзду "відтермінуванням направленням посла" неправильно. Тому, за словами джерела, Зурабов міг відвідати Україну тільки як приватна особа.
Російську відповідь можна назвати просто фантастичною - у Кремлі обрали найгірший варіант. Немов двієчник, пійманий «на гарячому», Дмитро Медведєв запанікував і практично негайно ж його прес-служба повідомила про те, що ще п'ятого числа він підписав указ про призначення Михайла Зурабова Надзвичайним і Повноважним послом РФ в Україні.
Усе б нічого, але українські дипломати стали просто потішатися над невдачливим лідером сусідньої країни - виявилося, що російський президент підмахнув документец раніше, ніж Київ передав Москві офіційну ноту про подання агремана.
«В українських дипломатичних колах тільки наростає подив із приводу плутанини, спровокованою російською стороною навколо призначення Михайла Зурабова Надзвичайним і Повноважним послом Російської Федерації в Україні. Виникає багато питань із приводу розповсюдженої прес-службою президента РФ інформації про те, що указ про призначення посла був підписаний ще в середу, 5 серпня», - сказав агентству «Інтерфакс-Україна» представник українського зовнішньополітичного відомства. Він пояснив, що, хоча агреман і був підписаний президентом України 5 серпня, але нота, що повідомляє Москву про згоду української сторони на призначення Зурабова керівником російського дипломатичного представництва в Києві, була вручена тимчасовому повіреному в справах Росії в Україні Всеволодові Лоскутову в МЗС України тільки 6 серпня в 10 ранки. «І, наскільки відомо, ні по яких офіційних каналах російська сторона раніше даного часу з даного питання не інформувалася», - підкреслив співрозмовник агентства.
Він додав, що, виходячи їх цієї ситуації, російський президент підписав відповідний указ на основі відомостей, отриманих не з офіційних дипломатичних джерел, що є безпрецедентним для практики міжнародних відносин. «Викликає подив і те, що на момент, коли була зроблена відповідна заява прес-служби Кремля, ні на сайті президента Росії, ні в будь-якому іншому офіційному джерелі указ про затвердження пана Зурабова опублікований не був, хоча, як правило, такі документи набувають чинності після оприлюднення. Все це вкрай дивно», - додав він.
З дипломатичної точки зору подібні дії означають повне декласування. Важко уявити собі більш принизливий стан, коли виявляється, що безвісні дипломати сусідньої держави знають російське законодавство на порядок краще президента Росії.
Тому впевненість Дмитра Медведєва в тому, що в погіршенні відносин з Україною немає провини Росії, викликає двоїсті почуття. З одного боку - радість за людину, що має можливість міцно спати, будучи не обтяженим важкими думками про проблеми своєї країни. З іншого боку - страхом за майбутнє держави, яким керує людина, схоже, категорично не здатна до критичного мислення.
У світлі всього вищесказаного хотілося б трохи про іншого - теж стратегічного (стратегичніше не буває) - союзника Білокамінної. Мова йде, звичайно ж, про Білорусію.
Тільки за кілька останніх місяців її відносини з «союзною» державою пережили кілька серйозних криз. Так, 6 червня 2009 року “Роспотребнадзор” заборонив ввіз на територію Росії майже 500 видів молочної продукції з Білорусії, пояснивши це тим, що місцеві виробники не переоформили дозвільні документи відповідно до регламенту, прийнятого в 2008 році. Заборона “Роспотребнадзора” вийшла у період різкого охолодження стосунків між Москвою й Мінськом, викликаного небажанням Росії видавати обіцяний кредит в 500 мільйонів доларів. А вже 8 червня з'ясувалося, що заборона введена на продукти, які Білорусія не виробляє. Протягом усього літа відчувалися відгомони цієї молочної війни. Причому, за даними журналу "Росіянин Newsweek", її причиною стала відмова Мінська продати 12 молочних заводів, якими цікавились російські інвестори.
Якщо хтось вважає, що це всього лише прикре непорозуміння, варто згадати - конфлікт Мінська й Москви тягнеться ще з 2007 року. Тоді перед самим новим роком білоруську делегацію просто змусили погодитися на нову ціну російського газу в 100 доларів за тисячу кубічних метрів газу (цікаво, що ця ціна встановлювалася лише за умови продажу половини акцій «Бєлтрансгазу»). Особливу пікантність ситуації надавало те, що трохи раніше російське керівництво списало Афганістану 11 млрд. доларів, повторивши широкий жест убік Монголії (якої в 2004 році було прощено 10 млрд. доларів боргу). Відразу виникає закономірне питання, а які, власне кажучи, народи Росія вважає братніми? Очевидно, що Мінськ, задавшись цим же питанням, 3 січня 2008 року оголосив про введення експортного мита на російську нафту в розмірі 45 доларів за тонну.
Цей рік, що пройшов під знаком російсько-грузинської війни, був відзначений принизливими спробами Росії шляхом погроз, шантажу, неприкритого тиску змусити своїх найближчих союзників протиставити себе усьому світу й визнати незалежність Абхазії й Південної Осетії. Результатом цих парадипломатичних маневрів Москви було зірване заплановане на 1 грудня 2008 року засідання Вищої ради Союзної держави Росії й Білорусії. Серед інших документів було відкладене підписання російсько-білоруського договору про об'єднану систему протиповітряної оборони двох країн. Тоді ж і почалася перманентна торговельна війна між «союзниками» - російський «Россєльхознадзор» провів перевірку білоруських м'ясо-молочних підприємств і лабораторій, після чого попередив білоруських колег про можливу заборону на поставки їхньої продукції до Росії.
У лютому спалахнули нові скандали. 10 числа Білорусія у жорскій формі відмовилася направляти свої війська за межу своїх кордонів всупереч вимогам ОДКБ. А вже 12 лютого міністр сільського господарства РФ Олексій Гордєєв закликав не давати кредит білорусам, поки вони не синхронізують свою сільськогосподарську політику з російською. Результатом таких от «високих відносин» стала відмова «Газпром Нєфть» та ТНК-ВР на їхню пропозицію про купівлю державної частки в Мозирському НПЗ за мільярд доларів.
А вже в травні російсько-білоруська дискусія почала взагалі виходити за межі пристойностей. 29 травня Олександр Лукашенко фактично назвав «відморозком» віце-прем'єра й міністра фінансів РФ Олексія Кудріна, який усього лише добою раніше поставив під сумнів платоспроможність Білорусії. У результаті, завдяки старанням Москви, Мінськ почав активне співробітництво з Києвом і Брюсселем (у тому числі й в енергетичній сфері). При цьому особливу роздратування в Кремлі викликає той факт, що під час міждержавних переговорів у зазначених координатах практично не згадується слово «Росія». У Москві чудово розуміють, що якщо в сусідів крім спільної вічної проблеми з'являються й спільні нтерес, справа приймає непростий зворіт.
Далі - більше. У відповідь на вже згадану на початку статті молочну війну Мінськ бойкотує саміт Організації Договору про колективну безпеку, на якому головування в організації повинно було перейти до Білорусії. У відповідь «Коммерсантъ» наводить просто хамську одповідь чиновника з адміністрації Дмитра Медведєва: «Напевно, декому просто набридло бути президентом цієї країни».
Як інструмент знищення економіки союзної держави Кремль розглядає вже звичну «газову зброю» - Росія пригрозила пред'явити Мінську регресивний позов із приводу розрахунків за газ в І кварталі.
Отут уже по-справжньому зірвався сам бацька, який у своєму виступі перед представниками дипломатичного корпусу поскаржився на «біль і розчарування», які викликають відносини з Росією. За його словами, найближчий союзник «послідовно й системно» підриває комплексну безпеку Білорусії.
Причиною такого поводження, на думку білоруського лідера, є «комплекс великовагової державності», здатний призвести до «абсолютно зворотного ефекту».
Слова Олександра Лукашенка були цього разу підкріплені серйозними діями, вірніше - зухвалим плювком убік Москви. Міністерство закордонних справ республіки випустило рекомендації про поїздки громадян до Абхазії та Південної Осетії. У повній відповідності з міжнародним правом, начальник головного консульського керування МЗС Білорусії Олександр Лукашевич заявив, що на території цих невизнаних республік білоруські громадяни повинні дотримувати законів Грузії. Більше того, в'їзд до Абхазії та Південної Осетії з території Росії для громадян Білорусії заборонений!
Крім цього, міністерство надзвичайних ситуацій Білорусії на час припинило через його аварійний технічний стан роботу трубопроводу «Унеча-Вентспілс», який належить російської компанії «Запад-Транснєфтєпродукт». Російські експерти вже відзначили, що, у контексті катастрофічного стану російських магістральних трубопроводів, у випадку подальшого погіршення відносин Білорусія може застосувати тепер проти самої Росії її улюблене «енергетичну зброю». Якщо ж ці кроки будуть скоординовані з Україною, то Москва виявиться просто в безвихідному стані.
Звичайно, цей фактологічний ряд можна продовжувати нескінченно. Кожний новий день приносить усе нові й нові повідомлення із фронтів російсько-білоруського протистояння, у якому, звичайно ж, Росія теж “нітрохи не винувата”. Особливо, якщо згадати, що стрімке погіршення російсько-білоруських відносин почалося після того, як тоді президент РФ Володимир Путін запропонував білорусам увійти до складу Росії сімома самостійними суб'єктами й надалі будувати повноцінну державу відповідно до російської Конституції. Явно не піклуючись про коректність своїх висловлювань, у відповідному запалі Лукашенко вимовив: "Навіть Ленін і Сталін не додумалися до того, щоб роздрібнити республіку та ввести до складу СРСР!".
Але, уже традиційно діючи по формулі «Ти винуватий уже в тому, що хочеться мені їсти», Кремль, схоже, абсолютно не боїться опинитися в повній ізоляції. Як говориться, охота пущі неволі...
