Сухогруз Arctic Sea - дедвейт 4706 тонн, рік побудови - 1991, прапор Мальта, оператор Solchart Arkhangelsk Ltd (Архангельськ) - безвісти зник після нападу на нього 24 липня 2009 року. Офіційний вантаж судна – лісові колоди (ціна - 1,8 млн доларів) - належить найбільшому європейському виробникові паперу компанії Stora Enso Oyj.
Єдина людина, завдяки якій про Arctic Sea стало відомо – це Михайло Войтенко, видавець «Морського бюлетеня». Саме Войтенко працював, кричав, стукав, матюкався, клявся, що заткнеться про судно, нехай тільки відпустять екіпаж, але державна машина не робила нічого. Замість пошукової операції була брехня - брехня про те, що судно шукають есмінці, підводні човни, добре, що ще не стратегічні бомбардувальники. І це притім, що зниклий сухогруз навіть не включили офіційно в «повідомлення мореплавцям», які складаються береговими службами й поширюються по всіх судах у Світовому океані.
Це начебто викрадену машину доручили шукати групі «Альфа», але при цьому не занесли її до стоп-аркушу ГІБДД. Інакше кажучи - реальні пошуки судна замінені піаром, самим огидним прикладом якого став виступ спецпредставника Росії при НАТО Дмитра Рогозіна, який заявив, що операція «розвивається успішно, більше, на жаль, на даний момент нічого сказати не можна». Це як зрозуміти? Якщо «нічого сказати не можна», щоб не зірвати операцію, то й не говори.
Що, власне, відомо на сьогодні?
Відомо, що Arctic Sea два тижні ремонтувався в Калінінграді, після чого пішов у Фінляндію й завантажився там лісом. 24 липня, в 3 години ночі, біля шведського острова Оланд у Балтійськом море - тобто там, де, крім суднових засобів зв'язку, діють звичайні мобільники й де із часів вікінгів ніхто ні на кого не нападає - на судно напали (або нібито напали). В 3 години ночі збройні люди, у чорному й з масками на обличчях, захопили судно, зв'язали екіпаж, катували його, але нічого не украли. Представилися вони шведською поліцією, яка шукає на судні наркотики.
По-англійському говорили з акцентом - деталь, що відразу викликає недовіру, але не до піратів, а до джерела інформації, оскільки на судні було 15 російських моряків, і як уже вони там зуміли розпізнати поганий англійський – бог його зна.
Тепер, увага – про напад стало відомо лише 29-го липня – чи то випадково, чи то витік здійснив судновласник, який сподівався впливати на загарбників. На останнє наводить сам характер повідомлення. Поряд з несамовитими подробицями - люди в масках, ламаний англійський, екіпаж, який катували - в інформації містилася явна неправда: мовляв, пірати покинули судно через 12 годин, нічого не взявши, і судно прямує своїм ходом до Беджайя (Алжир).
Наступного дня після витоку, 30 липня, в 01.29 за Гринвічем, сигнал із судна зник. Технічно можливо, що c 24-го Arctic Sea уже прямував іншим курсом, а AIS його був змонтований на іншому судні (або просто параметри коду були вбиті в чужий транспондер), але малоймовірно, щоб загарбники наважилися вести судно через Датські протоки й Ла-Манш без засобів зв'язку. Скоріше AIS працював все-таки на Arctic Sea і був вирубаний відразу після витоку інформації про захоплення.
Однак судновласника не стривожив і AIS, що замовк! Паніка піднялася тільки 4-го серпня, коли судно в Беджайю не прийшло. Якби судновласник повідомив про піратський напад 24-го, то зрозуміло, що ця балія, що робить у середньому 8 вузлів, з Балтійської калюжі нікуди б не ділася.
Іншими словами – судновласник знає або здогадується, що трапилося із судном. Інакше його поведінку пояснити неможливо. А витік інформації про захоплення, схоже, був влаштований так, щоб злякати «піратів», але при цьому не дати європейській владі приводу заглянути до судна, яке «прямувало своїм курсом у Беджайю».
Необхідно також зауважити, що демонтаж різних систем зв'язку, яким буквально обвішане сучасне судно - завдання, непідвласне для бандита з «ламаним англійським», але воно цілком по силам фахівцеві. По відгукам експертів, цитую все по тому ж «Морському бюлетені», демонтаж блоків AIS займає сорок хвилин, а монтаж їх же на іншому судні - години-півтори, залежно від того, чи треба міняти роз’єми. Крім цього, доведеться затурбуватися блоком подачі тривожного сигналу, блоком VCR (чорна шухляда), портативними раціями, засобами зв'язку ГМССБ, аварійними радіобуями та устаткуванням рятувальних шлюпок.
Які тут можуть бути версії?
Версія перша: побутовка. Не було насправді ні захоплення, ні стрілянини, ні катувань, ні таємничих «піратів», у чиїй мові чуйне вухо архангельських мужиків вловило поганий англійський. Судновласник на момент кризи домовився з командою й украв свою власну балію заради одержання страховки. Відповідь: дуже малоймовірно. Досить сказати, що для цього судновласникові треба було вмовити всіх членів екіпажа почати нове життя, видати їм нові паспорти та ін. Та й навіщо красти корито з лісом? Зараз криза, заберися на будь-яку круту посудину, що простоює в порту, і жени її.
Версія друга: судно захопили бандити, які шукали наркотики. Відповідь: бандитів з такою підготовкою не буває. Посередині гучного проспекту за назвою Балтійське море нікого не захоплюють. Жоден вантаж кокаїну не окупить такої підготовки. А вже бандити, які ще мінімум 5 діб залишаються на судні, знаючи, що судновласник уже в курсі про захоплення, ведуть корабель під його власним AIS через Ла-Манш, ризикуючи нарватися - е-е, батеньку, які отут бандити! Отут - залізні нерви й наказ командування.
Залишається третя версія: спецслужби. Щось таке Arctic Sea віз, не ліс і не з Фінляндії, щось, що з розмахом, з демонтажем перетинок, з іскрами від газового різака було занурено на нього під час двотижневих «ремонтних» робіт у Калінінграді. І це щось - не наркотики, не «калашникови», не секретна інформація. Це щось було досить великих розмірів, таких, що його не можна було вивантажити й відвезти на шлюпці, і довелося захоплювати саме судно, а потім п'ять днів іти на ньому, а потім, коли стався витік, знищити засоби зв'язку й продовжити рейс - з наступним демонтажем нашого «чогось» у затишному місці або порті.
І, з огляду на те, що вантажили в Калінінграді - вантажили не японці й не американці. Вантажили росіяни. Інакше, по-простому: віз Arctic Sea яку-небудь ядерну хрінь для мирної держави типу Сирії або Ірану, і його із цим пов'язали. І була це не одноразова поставка. У всевідання ЦРУ або МОССАД, які в курсі, що такогось числа така посудина повезе таку пімпочку, я не вірю. Швидше за все, це була перевірений, багаторазово використаний шлях, яким їздили давно й надійно: і от їх і накрили.
Саме нерозв'язне питання: а чому тоді Arctic Sea не накрили офіційно? Незрозуміло. Хіба що боялися в розпал «перезавантаження» реакції Москви на публічний скандал з виявленням на борті скромного лісовоза якого-небудь ядерного потруху. Реакція могла б бути непередбаченою. Зронили б над Києвом ядерну бомбу й сказали б, що це зробив Тбілісі, для відволікання уваги.
Тепер головне питання - це порятунок життів 15 моряків, які стали заручниками всієї цієї історії a la Фредерик Форсайт, і на які всім, крім їхній родичівй та Михайла Войтенко, наплювати. У всякому разі, російське Міноборони поки по незрозумілим (або, навпаки, зрозумілим) причинам не відповіло на пропозиції ВМФ США й інших західних країн взяти участь у пошуках скромного лісовоза. І неясно, від кого для моряків випливає більша небезпека - від «піратів», які їх викрали, чи від «визволителів», яким може бути наказано зачистити сліди й списати все на «піратів».
У суботу, 15 серпня, сталася подія, важливість якої важко переоцінити і яку відзначив, знову ж, один лише Михайло Войтенко: а саме, після численних повідомлень, що Arctic Sea бачили там, там, там і ще в системі Альдебаран, AIS Arctic Sea знову ненадовго запрацював – у Біскайській затоці. Він відразу виключився, але "Морський бюлетень" встиг зробити скріншот. А трохи згодом Франція заявила, що немає в тім районі ніякого сухогруза, а є тільки три російські військові корабля. Тобто що? Скрутили з посудини блок і повезли його додому, так ненавмисно зачепили валянком?
Після цього за судно нібито попросили викуп – 1,5 млн доларів. Якщо це не витівка шахраїв, то це означає, що екіпаж вирішили повернути живим. Адже вартість операції по захопленню Arctic Sea куди більше півтора мільйонів доларів. Це унікальні пірати, що працюють собі в збиток.
Поки ясно одне: історія Arctic Sea є одиничним випадком, настільки одиничним, що, будучи описана в книжці, вона здасться дурним літературним смаком і невідомщиною з підливою.
