Піти з посади можна по–різному.
Можна подати у відставку "а–ля Пинзеник" – тихо і без прес–конференцій. Заяву про звільнення швидко задовольнять депутати, а потім Юлія Тимошенко ще навздогін звинуватить у слабохарактерності.
А можна подати у відставку "а–ля Луценко" – і потім залишатися на посаді, наче нічого не трапилося.
Схожим способом звільнявся від спікерства Арсеній Яценюк. Щоправда, зараз, мабуть, він про це не шкодує, бо його рейтинг зріс з небаченою швидкістю, тоді як довіра до Володимира Литвина, який зайняв головне крісло в парламенті, навпаки, впала.
Щоб зрозуміти, чому поведінка Юрія Луценка вилилася у конфлікт, треба відчувати менталітет німців. Більш дисциплінованої нації в Європі знайти складно. Але при цьому Німеччина є ліберальною країною.
Тобою ніколи не зацікавиться поліцейський, якщо ти не ставиш під ризик спокій інших громадян. Тому в потязі берлінського наземного метро часто можна зустріти, як по–нашому, асоціальні елементи: панків у супроводі бездомних собак. При чому молоді люди не випромінюють запахів, а тварини – агресії.
Щороку на 1 травня в Німеччині відбуваються заворушення між ліваками і неонацистами – так звана Вальпургієва ніч. В Україні цю проблему давно би вирішили – заборонили подібні зібрання. Однак у Німеччині дозволяють висловитися і тим, й іншим, хоча з досвіду знають, чим це закінчиться.
Легендарний Love–парад у Берліні, який десять років перевертав з ніг на голову все місто, заборонили тільки під тиском скарг консервативної публіки, яка жалілася на порушення власних прав на спокійне дозвілля.
Тому можна лише уявити, що відбувалося в терміналі франкфуртського аеропорту, якщо це вилилося в застосування поліцією сили проти Юрія Луценка.
Однак ще більше показове – це контраст реакції на подібні події у Німеччині та в Україні.
Нещодавно, у лютому 2009 міністр транспорту федеральної землі Північний Рейн–Вестфалія Олівер Віттке їхав автострадою і перевищив швидкість, що було зафіксовано камерою відеоспостереження на дорозі.
Як і Луценко, німецький міністр знайшов виправдання своєму вчинку – він сказав, що просто не помітив знак обмеження. Але потім Віттке добровільно подав у відставку – хоча, напевно, його серце також було сповнене роздратування та почуттям несправедливості.
"Я не можу обіймати посаду, яка вимагає зразкового виконання покладених на мене повноважень", – заявив урядовець пресі.
Цікаво, чи є в Україні міністр, який зможе повторити це ж саме, дивлячись в об’єктиви телекамер? У випадку ж з Луценком Україна не дочекалася навіть вибачень.
Власне, сам франкфуртський інцидент детально описано в листі, який за гарячими слідами закритими каналами зв’язку передала до Києва посол України в Берліні Наталія Зарудна.
Зарудна має бездоганну репутацію в дипломатичних колах. І, можливо, тому працювала заступником міністра в часи президентства Кучми та отримала престижне відрядження до Берліну в часи Віктора Ющенка.
Новина, що міститься у телефонограмі Зарудної – це обвинувачення, які були висунуто Луценку та його сину у ході попереднього розслідування.
Це чотири статті кримінального кодексу Німеччини – стаття 113 ("непідкорення судовому виконавцю" – карається позбавленням волі до двох років чи грошовим штрафом), стаття 185 ("образа" – карається позбавленням волі строком до одного року чи грошовим штрафом), стаття 223 ("тілесні ушкодження" – карається позбавленням волі до п'яти років чи грошовим штрафом), стаття 224 ("небезпечні тілесні ушкодження" – позбавлення волі від трьох місяців до п'яти місяців).
Про ці обвинувачення Луценко нічого не повідомив на прес-конференції, яку він зібрав у вівторок після повернення з відрядження.
Там міністр оголосив, що бажає подати у відставку, і його слова протранслювали всі телеканали країни. Натомість уже в середу на зустрічі з фракцією "Наша Україна" Луценко визнав, що ніякої відставки не буде, а тому запропонував створити слідчу комісію з розслідування інциденту. А фактично – зі своєї реабілітації. Це – дивна поведінка як для людини, що за добу до цього начебто щиро просила його звільнити.
Скориставшись заявою Луценка, Партія регіонів вирішила розіграти карту, що сама впала їм в руки. Момент помсти, якого так жадав Борис Колесніков, подарував йому сам Луценко. Тому регіонали заблокували трибуну парламенту.
Але окрім них самих, підтримувати звільнення Луценка ніхто інший не захотів. Тому регіонали поставили дивну вимогу – поки під постановою про звільнення Луценка не буде підписів п’яти фракцій, вони парламент не розблокують.
Партія регіонів розуміла: якщо голосування за відставку Луценка завершиться провалом – а до цього все йшло – це перетвориться на вотум довіри міністру, і він далі залишиться на посаді.
Нервова атмосфера у сесійній залі перекинулася на погоджувальну раду. Під час чергової зібрання зіштовхнулися в публічній сварці регіонал Колесніков і лідер комуністів Симоненко.
Симоненко заявив, що без офіційних документів з Німеччини щодо інциденту з Луценком голосувати за відставку не буде.
– Інакше все це – кланові розборки, в яких ми не беремо участі, – згадав традиційний приспів лідер КПУ.
– Послухайте, у нас в країні два клани – це колегія МВС і частина фракції комуністів, – спалахнув Колесніков.
– Я не хочу вступати в дискусію з олігархами! – став у позу Симоненко.
– У нас в країні є один олігарх – це ви! – заявив Колесніков в обличчя комуністичному вождю. – Думаю, на наступні вибори ми будемо у вас брати в борг гроші.
Поки Симоненко збирався з думками, Колесніков провадив далі.
– Я чув, що ви хочете ввести смертну кару за хабарі? – закинув він Симоненку. – Тож ви що, хочете розстріляти половину своєї фракції?
Симоненко почав втрачати рівновагу і запропонував Колеснікову вийти в коридор "поговорити по–чоловічому". "Я готовий", – впритул подивився на нього регіонал і почав підводитися з місця. Все йшло до рукопашної, гідної чималої кількості попкорну, але присутні припинили цю міжкласову суперечку.
Тим часом Юрій Луценко особисто відвідав фракції БЮТ і НУНС і дав зрозуміти, що його заяву про відставку не слід розглядати серйозно – а локалізувати конфлікт треба через слідчу комісію парламенту.
– Я всю провину покладаю на себе, – декілька разів повторив Луценко на зустрічі з соратниками Тимошенко.
У відповідь фракція БЮТ фактично взяла Луценка на поруки.
– Міністр заслуговує на критику і, я сподіваюся, що він її почув, – заступився за Луценка інший "польовий командир" Майдану Володимир Філенко. – Але ми розуміємо, що Юра – наче на фронті, і попереду в нього – Партія регіонів.
Олег Білорус обурився, що посольство мало стати на захист Луценка.
– Олег Григорович, про який захист ідеться, якщо МЗС нічого не робило? – зітхнув Луценко. – З послом Зарудною я на силу зв’язався на другий день, а всі поради консула зводилися до того, що мені треба якнайшвидше повертатися додому.
– Все, що відбулося – це в першу чергу атака на Луценка, – констатував міністр, але потім виправився. – Ні, це в другу чергу – атака на Луценка, а в першу – атака на нашу коаліцію і уряд.
Прикрившись присутніми, Луценко пішов.
Набагато змістовнішою була його зустріч з фракцією "Наша Україна – Народна самооборона". Міністр повідомив подробиці скандалу в аеропорту, про які ніде раніше не говорилося.
Зокрема, Луценко висловив побоювання наслідками, які спричинить оприлюднення відеозапису інциденту.
– Уявіть мій стан, якщо весь світ побачить, як німецькі поліцейські кинули на підлогу українського міністра внутрішніх справ, а потім вчотирьох в наручниках потягнули його в кімнату затримання.
За словами Луценка, крім нього та сина, поліція повалила на підлогу та вдягнула наручники на "міліцейського" консула України у Франкфурті Сергія Дятлова – що є порушенням його дипломатичного імунітету.
Луценко також пояснив незрозумілу ситуацію з вибаченнями, які він начебто отримав від німецької поліції – що потім спростував її речник.
– Ви розумієте, розмову перекладав консул у Франкфурті–на–Майні. Що саме сказав німець – я не знаю.
Водночас Луценко висловив упевненість, що Україна не отримає матеріали від офіційних органів ФРН.
– У нашому міністерстві закордонних справ була розмова з послом, який запевнив, що Німеччина не буде чинником політичної дестабілізації в Україні, – заявив Луценко.
Міністр також зізнався, що телефонував Віктору Януковичу з вимогою прибрати міліцейський кашкет та пляшку горілки з парламентської трибуни.
– Він пообіцяв, але нічого не вдіяв. Що поробиш – зеком був, зеком і помре, – різко кинув Луценко.
– Ваша заява про відставку сформульована нечітко, – звернувся до нього за поясненнями Анатолій Матвієнко. – Що нам робити? Ви пишете, що просите парламент розглянути питання про вашу відставку. Але при цьому саму заяву про звільнення не подали.
– Як я маю вийти з ситуації? Партія регіонів вимагає, щоб постанову підписали всі фракції, всі 450 депутатів! Що мені робити? – переадресував Луценко запитання назад і згадав про долю Юрія Кравченка. – Може, комусь хочеться, щоб я застрелився? Особисто я вважаю, що виходом з ситуації є створення слідчої комісії.
І ще одна новина, яку повідомив Луценко – виявляється, разом з ним літала до Кореї співачка Руслана. Після прибуття до України в неї був вилучений дипломатичний паспорт, який вона отримала як депутат Верховної Ради п’ятого скликання. Цей випадок Луценко розцінив як тиск з вимогою дати проти нього свідчення.
Сама Руслана поїхала до Москви на "Євробачення" та оголосила обітницю мовчання.
