Давайте абстрагуємося від подій на американських, російських і українському фондових ринках, на ринку нафти, золота й алюмінію, зробивши припущення, що все, що відбувається там, - не більше ніж корекція цін. Нехай і досить істотна. У всякому разі - на ринку нафти й золота так точно. Задамося питанням - чому ж усе так дорого? І в нас в Україні, і у світі взагалі.
Взагалі, «бульбашка» - це не термін, а відчуття. Економісти й банкіри починають говорити про нього, коли той або інший клас активів починає дорожчати швидше, ніж у недавньому минулому, але стверджувати, що перед нами саме бульбашка, з усією визначеністю можна лише після того, як вона лопне. У цьому й вся неприємність.
Фундаментальна причина подорожчання активів в усьому світі, яке мало місце до останнього часу, лежить на поверхні - це високі темпи зростання «глобальної ліквідності». Попросту говорячи, у світі було занадто багато грошей. Занадто багато (Україна - не виключення, але про це нижче). Реагуючи на крах інтернет-бульбашки в 2001 році, Федеральний резерв «упустив» процентні ставки в США до 1%, наводнивши світову економіку дешевими грішми. Глобальну ліквідність зазвичай визначають на основі доларової. Аналітики стежать за динамікою грошової бази в економіці США, резервами американських банків та активами інших держав на рахунках Федеральної резервної системи США.
Процес безперервної й активної «повені» світової фінансової системи грішми тривав 3,5 роки - після досягнення піка в 2004 році (а збільшення грошової маси у світі відбулося за оцінками МВФ на 20%) темпи зростання «глобальної ліквідності» стали вповільнюватися, хоча й залишилися на високому рівні. Уповільнення спостерігалося весь 2005 рік і більшу частину 2006 року, але, починаючи з березня минулого року, як свідчать дані все того ж МВФ, зростання ліквідності знову прискорилося. До речі, чомусь це збіглося в часі з початком певного здешевлення вартості нафти (нагадаємо, що з лютого по травень минулого року нафта знижувалася - до менш ніж 50 доларів за барель). Думаю, це відбувалося не випадково.
Грошове «повінь» допомогло уникнути «твердої посадки» американської й, можливо, світової економіки, але привело до того, що інвестори влаштували протягом 2005 - першої половини 2007 років дійсне полювання за активами. На жаль, по-справжньому гарних активів не так багато, та й ті, що є, часом зникають: тільки торік фонди прямих інвестицій «повели» з американських і європейських бірж компанії вартістю 450 мільярдів доларів.
Незважаючи на фундаментальний взаємозв'язок між вартістю активів і ростом ліквідності, описати працюючі закономірності однією формулою вдається не так часто. Одна з теорій, з погляду автора, дуже навіть придатній й до України в даний момент часу, говорить, що ринок акцій приречений на падіння, якщо його капіталізація перевищує кількість грошей в економіці країни (грошовий агрегат М2) в 1,5 рази. Ха-ха, скажуть фахівці й будуть праві - капіталізації вітчизняного фондового ринку до обсягу грошей в економіці України, як до Місяця! Тобто, наш фондовий ринок був приречений на тривале зростання? Можливо. Але - не обов'язково. Нинішня ситуація тому свідчення.
До речі, в аспекті попереднього абзацу буде незайвим згадати, що Гонконг уже досить довго тримає цей показник на рівні 6, а найбільші розвинені країни (за винятком Німеччини) - 1,5-2.
Помічу, що завидними темпами в останні кілька років (знову ж, звертаю увагу - не цього року) зростали ринки не тільки акцій, але й облігацій країн, що розвиваються. Але чому б їхнім зобов'язанням не користуватися попитом, якщо можливості з виплати боргів різко зросли? Після низки криз середини й кінця 1990-х економіки, що розвиваються, стабільно зростали, при цьому їхні уряди проводили більш-менш розумну макроекономічну політику, що дозволяло навіть імпортерам сировини одночасно знижувати борговий тягар, інфляцію та бюджетний дефіцит.
Рахунок поточних операцій країн, що розвиваються, за останні 10 років змінився з «мінус» 113 мільярдів доларів до «плюс» 639 мільярдів. Головну роль у цьому перетворенні зіграли експортери сировини, яка у цілому, якщо не брати деякі моменти, за останні кілька років дорожчає так швидко, що й тут можна підозрювати наявність бульбашки. Разом з нафтою зростали ціни на інші енергоносії, метали, сільськогосподарську сировину. І мало хто бачить підстави для перелому цього тренда. Вартість сировини підтримується, насамперед, економічним і інвестиційним бумом. Дивно було б очікувати зниження цін на сталь, якщо, наприклад, у першій половині 2008 року інвестиції в залізничне будівництво в Китаї зросли на 88%! А швидке подорожчання урану можна було прогнозувати виходячи із планів, що просуваються повсюдно, розвитку атомної енергетики.
Якщо з боргами, компаніями та експортом із країн, що розвиваються, все виглядає досить благополучно, то ринки нерухомості по усьому світі - це, мабуть, і справді слабке кільце ланцюга, що й довела найжорстокіша криза на ринках іпотечного кредитування й нерухомості США, яка розпочалася рік тому. Вартість житла тільки в розвинених країнах зросла в 2001-2005 роках на 30 трильйонів доларів! Це приблизно дорівнює їх сумарному ВВП, що вже точно, з урахуванням криз у сфері нерухомості не тільки США, але й Великобританії, Іспанії, інших розвинених в економічному плані країн, дає привід назвати цей ринок найбільшою бульбашкою в історії економіки. У другій половині минулого року найбільший ринок нерухомості у світі - американський - почало лихоманити: у багатьох регіонах США ціни кинулися донизу. Наскільки глибоким може виявитися спад? З 1997 по 2006 роки ціни на житло в США зросли майже вдвічі, але це не означає, що вони повернуться до початкового стану.
В 2002 році на обкладинці журналу Economist було написано: «Будинки, які врятували світ». На думку цього авторитетного видання тоді бум на ринку нерухомості й справді врятував світову економіку від великих неприємностей після краху інтернет-бульбашки. За шість років ситуація змінилася на протилежну. Ринки акцій, при всіх їхніх проблемах, виглядають навіть трохи більш стійкими, а саме ринок житла викликає найбільшу тривогу: у випадку його повного колапсу «рятівної гавані» не буде.
Втім, падіння цін на нерухомість однозначно визначено не скрізь. Днями я побачив оголошення про продаж двокімнатної квартири в прилеглій новобудові - за 72 квадратних метри просять 170 тисяч доларів. Виходить 2360 доларів за один квадратний метр житла на Дарницькому бульварі міста-героя Києва. У Парижі, швидше за все - не дорожче. Феномен. Але його пояснення виглядає просто й не хитромудро.
Точніше сказати, воно підрозділяється на три важливі складові. Перша - надліквідність, що виражається у величезній кількості легко зароблених грошей багатьма «новими» українцями. Друга частина полягає в тому, що гроші ці, за великим рахунком, дівати нікуди - ринку цінних паперів практично в нашій країні немає. Депозити малопривабливі через невисоку прибутковість. Так, цього року ставки за депозитами істотно підвищилися, але до рівня інфляції їм не дотягти (та й не повинно бути такого). Товарні ринки (у класичному світовому розумінні) в Україні слабкі, торговельна інфраструктура відсутня - навряд чи в нашій країні можна займатися спекуляціями зі звичними для усього цивілізованого світу активами: золотом, нікелем, міддю, пшеницею, какао-бобами. Про фондовий ринок промовчу - там зараз таке діється! Залишається тільки скупка нерухомості. Третя складова носить психологічний характер - продавці нерухомості поки ще впевнені, що їхній товар (з врахуванням того, що він дефіцитний) буде дорожчати. Виходячи із цього, багато хто з них усе ще не соромляться в призначенні цін і у випадку відсутності попиту не занадто поспішають знижувати вартість пропонованого житла. Щоправда, пояснити цю впевненість чимсь раціональним нелегко.
Повернемося до глобальних проблем. Якщо не говорити про нерухомість, то світові ринки основних активів донедавна виглядали стійко. Але це було лише при рівні ліквідності, що відповідає середині минулого року. Варто булойому знизитися або тільки сповільнити зростання, як вартість всіх активів виявилася під сумнівом. От тільки як інвесторам вчасно вловити зміну вектора? За оцінкою МВФ, зростання ліквідності знову трохи прискорилося на початку поточного року. Ситуація, що створилася, називається «пасткою ліквідності». Спочатку розвинені країни створили надлишки ліквідності, які притекли в країни, що розвиваються, дали їм накопичити величезні резерви й зміцнили їхню валюту. А потім Китай, Росія, Індія, Бразилія та інші експортери донедавна боролися з надмірним зміцненням своїх валют шляхом емісій та інтервенцій на валютному ринку, які підстьобують ліквідність. Уже від подій у Китаї страждають фондові ринки США та Японії.
Можливо, що коли-небудь років через 25-30 корекція цін на фондовому ринку України призведе до зниження вартості акцій, наприклад, на європейських біржових площадках. Раніше навряд чи - якщо судити за темпами розвитку нашого фондового ринку. Якщо ж говорити про світові тенденції, думаю, що нинішні китайські й російські події - це все-таки не більше, ніж корекція цін на цінні папери й фінансові активи. Істотна, треба помітити, корекція. Цілком імовірно, що вона закінчиться новим бурхливим зростанням –повинна ж кудись подітися ліквідність. Це в Україні усі «чесно накрадені» гроші «вгупують» у новобудови, «панельки» та «хрущівки». Цивілізований світ уже давно живе й мислить по-іншому - способів вкладення вільних капіталів і можливостей для спекуляцій там не порахувати. Проте, думаю, що ще кілька років, говорячи про фінансові активи, ми будемо задаватися питанням - чому ж усе так дорого?! До речі, в Україні по-справжньому ліквідний актив один. Чи значить це, що не за горами ціна «квадратного метра» у панельної багатоповерхівки на Борщагівці й в 5 тисяч доларів? Зрештою, чому ми повинні відставати в цьому питанні від Нью-Йорка або Лондона? Чим ми гірше?
Відповідь можна прочитати трохи вище...
