Українцям уже, мабуть, набридли розмови різномастих політиків та політологів про необхідність існування в нашій державі потужного прошарку представників так званого середнього класу як запоруки громадянського суспільства.
Якщо придивитися пильніше, то стає зрозумілим, що цьому сприяла не стільки горезвісна світова економічна криза, скільки наша влада, яка, між тим, запевняє нас у тому, що перш за все турбується про добробут «маленького українця».
Криза вдарила в першу чергу по тих, хто взяв валютні кредити на свої бізнесові справи, житло та авто. Та й то, коли б держава по-справжньому вболівала за цих своїх найреальніших кандидатів на перехід до середнього класу, вона рятувала б у першу чергу їхнє майно, а не банки, які ту державну допомогу пустили на бонуси своїм керівникам та наймання колекторських фірм.
Бідними нас зробила не криза, а влада
Та й без кризи наша Верховна Рада та виконавча влада на місцях піклуються про пересічних за матеріальними статками громадян так, що ті, сердешні, враз перетворюються після того піклування вже на бідняків.
Узяти, наприклад, так званий Закон про субсидії. З одного боку, він нібито й захищає малозабезпечених при сплаті за комунальні послуги за євростандартами. Але ж, з іншого, він робить жебраками тих, хто отримує на якусь там сотню-другу гривень більше за тих малозабезпечених (і, таким чином, уже не підпадає під Закон про субсидії), що залишає цих нещасних сам на сам із оплатою комунальних послуг за євростандартами з їхньої далеко не європейської заробітної платні.
То ж не дивно, що за таких умов влада сама гарантує ріст заборгованості населення за платежами з комунальних послуг. Але на неї уряд Азарова, що системно працює на масове зубожіння українців, через підконтрольну йому Верховну Раду накинув нелімітовану пеню. Це просто гарантує через рік-другий широкомасштабне вилучення житла в населення без жодних гарантій із боку уряду на переселення тих безнадійних боржників у так зване соціальне житло. Тому Україну в недалекому майбутньому неминуче очікує суттєве поповнення армії бомжів, і без того найбільшої серед усіх європейських країн, за винятком хіба що Росії.
Скажіть, хіба наші вгодовані законодавці не могли врятувати мільйони таких нещасних від повного зубожіння, встановивши їм також законне право на отримання субсидій, хай і в дещо менших розмірах, ніж найбіднішим?
Спитаєте: де ж на такі державні щедроти взяти бюджетні кошти? Відповім: із надходжень до держбюджету від податку на розкіш, закон про який наша Верховна Рада, з цілком очевидної причини, ніяк не може ухвалити…
Додайте сюди наміри уряду Азарова позбутися всієї мережі магазинів секонд-хенду в Україні при тому, що українська легка промисловість наразі перебуває в руїні, і картина турботи влади про незаможних українців стає майже повною.
Новий податковий кодекс, написаний тим урядом під диктовку великого капіталу, вже не залишає ніяких сумнівів у цьому. У мене є декілька знайомих, котрі вимушені кожного кварталу сплачувати податок у свої відділення податкової інспекції, незважаючи на те, що їхній сукупний дохід суттєво менший за середню зарплатню в Україні.
Цей факт наочно демонструє діаметрально протилежні ідеології українських та грузинських реформ. Грузія звільнила від будь-якого спілкування з податковою своїх громадян, чий сукупний дохід за рік складає менше 16 тисяч доларів. А наша податкова мордує й тих малих підприємців, чий аналогічний показник дорівнює 16 тисячам гривень. Тобто, в одній країні податковий тиск спрямований тільки на найбагатших громадян, а в іншій – переважно на найбідніших. То ж не дивно, що малі підприємці в Україні масово закривають свій бізнес.
Дуже промовистим у цьому плані є й значне підвищення урядом Азарова цін на пальне в Україні, які після цього вже майже догнали ціни в Європі, тоді як якість вітчизняного бензину залишається найгіршою, а високоякісне закордонне пальне зникає з українського ринку.
Уряд сором’язливо промовчав про те, як таке могло статися, тому нам самим доводиться називати «героїв» цього антинародного дійства поіменно. Ніхто інший, як міністр палива та енергетики (а за сумісництвом лобіст російського бізнесу в Україні) Юрій Бойко подав прем’єру Азарову свою пропозицію щодо суттєвого підвищення митного збору на імпорт пального в Україну.
Такий учинок міністра був викликаний зверненням до нього власників (здебільшого російських) НПЗ в Україні, які до того вже не витримували конкуренції на вітчизняному ринку пального з його імпортерами. Це пояснювалось тим, що, придбавши за безцінь українські НПЗ ще при Кучмі, росіяни й досі не модернізували їх, унаслідок чого якість імпортного бензину за ту ж ціну була помітно вищою.
Азаров, звичайно ж, пішов назустріч своїм колишнім співвітчизникам і видав відповідне розпорядження. Після цього імпортери, звичайно ж, шукають інші ринки збуту, а російські друзі Бойка та Азарова, ставши майже монополістами на українському ринку, штучно підняли ціни на свій низькоякісний бензин саме до того рівня, який був запропонований урядовцями імпортерам унаслідок нового митного збору.
За нашим добробутом пильно стежать у ДАІ
А подивіться, чого тільки варті нові тарифи штрафів за порушення Правил дорожнього руху водіями! 250 гривень за те, що водій забув пристебнути пасок безпеки, або ж 360 гривень – коли він зупинився в забороненому для зупинки місці. І це тільки мінімальні суми штрафів, деякі з яких сягають 600-800 гривень!
Абсолютна більшість українських власників авто – це зовсім не олігархи, круті хлопці й ті ж народні обранці, а люди із зарплатнею 2-3 тисячі гривень на місяць. Статистика ж, однак, стверджує, що в середньому кожен водій із стажем водіння авто до 10 років (а таких у нас переважна більшість), який щодня сідає за кермо, наражається на штрафні санкції ДАІ в середньому 1-2 рази на місяць. Додайте сюди як мінімум 500 гривень щомісяця на бензин і порахуйте, як довго в цих умовах зможе утримувати при цьому своє авто пересічний українець?
Для того, щоб він не забував про пасок безпеки, йому б вистачило штрафу й у 25-30 гривень, а от для того, щоб той українець пересів зі своєї автівки до громадського транспорту, потрібно все ж таки саме 250…
Але в ДАІ вже розробили ще одну «тарифну сітку» штрафів, які в рази перевищують чинні. Так вони нас ведуть до Європи. Про те ж, що там незрівнянно вища якість автошляхів, ані слова. Як і про те, що кожне третє ДТП в Україні відбувається внаслідок украй низької якості наших доріг. Мовчать про це й українські телеканали, які належать олігархам. То хіба останні разом із керівництвом ДАІ дійсно дбають таким чином про зниження аварійності, а чи, все ж, про дещо інше?
З тієї ж самої опери і суми, які повинні сплатити українські власники скутерів із об’ємом двигуна до 50 кубічних см за їхню реєстрацію та отримання прав. У середньому ті суми дорівнюють половині (!) вартості самого скутера. То ж не дивно, що далеко не кожний власник скутера в Україні сьогодні в змозі його зареєструвати. А без цього скутер на дорозі підлягає конфіскації. Як колишній власник такого скутера засвідчую, що цей відносно недорогий засіб пересування робив багато українських чоловіків та жінок трошечки вільнішими, ніж це дозволяв їхній жалюгідний матеріальний стан.
Наслідки боротьби уряду з бідністю «незаперечні»
Що не кажіть, а наша олігархічна влада веде вельми цілеспрямовану політику на зниження соціального статусу наших співгромадян: бідні стають жебраками, а люди середнього статку – бідними. Саме це й потрібно ляльководам Верховної Ради та Кабміну, під якими б політичними кольорами ті інституції не працювали.
Середній клас тим ляльководам із мільярдними статками ні до чого, за винятком тих його представників, які працюють безпосередньо на них самих. Із жебраками та бідняками куди спокійніше та надійніше як у повсякденному житті, так і на чергових виборах. За пайку гречки вони завжди оберуть тих депутатів, які зроблять усе для того, щоб вільних від тієї пайки людей в Україні було якомога менше.
То ж не дивно, що за рівнем середніх статків своїх громадян Україна посідає 39, передостаннє місце в Європі (а за деякими даними вже останнє – 40). Середній дохід українців становить усього 2700 доларів на рік. Це у 2,2 рази нижче, ніж у білорусів, у 3,7 рази – ніж у росіян, у 4,8 рази – ніж у грузинів, і в 10,7 разів – ніж у поляків.
Цікаво, що до президентства Саакашвілі грузини в середньому були бідніші за нас, українців. То ж наведені висновки щодо винищення середнього класу в Україні владою олігархів всіх політичних кольорів та відтінків, погодьтеся, є вельми промовистими.
А наш Президент і надалі визначає боротьбу з бідністю пріоритетом своєї діяльності на цій високій посаді. Але ж пам’ятаймо біблійне: по справах їх пізнаєте…
