І тільки за підсумками 2009 року, коли 15 січня 2010 року митниця оприлюднила дані про імпорт, з'ясувалося, що у цукровому балансі - дірка. Тоді усі згадали про світові ціни на товар, які продовжували зростати. Було очевидно, що для покриття потреб ринку доведеться везти дорогий імпортний цукор.Від середини січня цукор в Україні стрімко дорожчає, а в окремих регіонах тимчасово зникає. За даними асоціації "Укрцукор", з 1 по 21 січня цукор на оптовому ринку подорожчав у середньому на 550 гривень за тонну до 7,5 тисячі гривень за тонну.
Причини цінового стрибка називаються різні. Мовляв, винуваті цукрові трейдери, яких Мінекономіки вважає причетними до політичних опонентів Юлії Тимошенко. Інший варіант пояснення - зростання світових котирувань.
Схоже, у цих версіях є частка правди, адже у світі цукор справді дорожчав.
Наразі ринково виправданими оптовими цінами є рівень 8,5-9 гривень за кілограм. І якщо у певній області торгівельні мережі отримують продукт дорожче, то може йти мова про зловживання з боку торговців, стверджує керівник аналітичного департаменту консалтингового агентства ААА Марія Колесник.
Зловживали не тільки трейдери
Однак головна причина дефіциту полягає у зловживаннях цукрозаводів, які не можуть заповнити внутрішній ринок. З року в рік вони знижують виробництво цукру з буряку.
Якщо 2008 року підприємства виробили 1,6 мільйона тонн продукту, то 2009 року - лише 1,3 мільйона тонн при річному споживанні 1,8 мільйона тонн.
Ці обставини були враховані Міністерством економіки, яке передбачило необхідні обсяги імпортного цукру-сирцю з тростини і видало ліцензії десятьом компаніям на його імпорт 2009 року. Відповідно до вимог Світової організації торгівлі, в Україні діє квота на пільгове ввезення 260 тисяч тонн сирцю.
"Українські і світові ціни зростали приблизно в унісон з жовтня, але потім на внутрішньому ринку ціна трохи стабілізувалася, бо всі очікували ввезення сирцю відповідно до квот", - розповідає Марія Колесник.
Однак завезли сировину лише дві компанії - "Юкрейніан Шугар Компані" та "Цукровий союз "Укррос". Разом вони імпортували близько 35 тисяч тонн продукту, або 15% передбаченої квоти.
"Інші компанії не планували завозити тростину, деякі з них навіть не мали обладнання. Вони є виробниками цукру з буряку і, відповідно, мали право на отримання квот. І робили це лише для отримання вигідної для них ціни", - каже експерт.
Передноворічний сюрприз
Ринок про це дізнався надто пізно. Мінекономіки розподілило квоти на ввезення тростини тільки у середині жовтня. У листопаді ніхто і не чекав від імпортерів, що вони будуть завозити сирець. Тривав сезон переробки, і вітчизняні підприємства були завантажені буряковою сировиною.
Щоправда, з'ясувалося, що троє з десяти ліцензіатів у другій декаді грудня відмовилися від оформлених ліцензій загальним обсягом 59,73 тисячі тонн.
Як зазначає прес-служба Мінекономіки у відповіді на запит "Економічної правди", така відмова не дала змоги іншим компаніям звернутися до відомства щодо отримання ліцензій на імпорт сирцю та здійснити його. Було вже надто пізно: дія ліцензій закінчувалася 31 грудня 2009 року.
Окрім того, щодо цих обсягів ніхто сильно не хвилювався - вони були незначними порівняно із загальним обсягом імпорту.
І тільки за підсумками 2009 року, коли 15 січня 2010 року митниця оприлюднила дані про імпорт, з'ясувалося, що у цукровому балансі - дірка. Тоді усі згадали про світові ціни на товар, які продовжували зростати. Було очевидно, що для покриття потреб ринку доведеться везти дорогий імпортний цукор.
Влада виправдовується
Мінекономіки пояснює, що воно ніяк не могло вплинути на імпортерів.
"Отримана ліцензія не зобов'язує суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності здійснювати імпорт, оскільки, як приклад, непрогнозованість кон'юнктури ринку може зробити це економічно невиправданим", - каже прес-служба відомства. Однак чи могло відомство не знати про наміри фірм саботувати імпорт тростини?
Антимонопольний комітет взагалі переклав провину за ситуацію на цукровому ринку на колег.
"Ситуація значною мірою пов'язана з діями Мінагрополітики. Саме воно відповідає за розвиток конкуренції, інтервенційну політику і прогнозування посівних площ", - казав у кінці 2009 року виконувач обов'язків голови АМКУ Олександр Мельниченко.
Щоправда, 29 січня 2010 року відомство таки розпочало розгляд справи за фактом подорожчання цукру, але його звернення адресовані скоріше трейдерам, а не виробникам продукту та імпортерам тростини.
На що сподіватися
Сподіватися можна на що завгодно, але не на інтервенції Аграрного фонду. В цій установі підтвердили, що наразі про її втручання у ринок цукру не йдеться. Зокрема, через те, що нема відповідного рішення уряду.
Наразі фонд займається розрахунками за заставними закупівлями цукру, тобто повертає виробникам цукор, куплений у них у розпал сезону переробки буряків. Однак це не можна вважати інтервенцією, оскільки викуповується частина цьогорічного врожаю.
Зараз деякі кондитери купують цукор у Білорусі - при імпорті товару з цієї країни не стягується мито. Утім, обсяги таких поставок невеликі, зазначає Марія Колесник. Вона радить швидко розподілити квоту 2010 року, щоб підприємці вже зараз могли завезти тростину.
"Мінекономіки врахувало помилки у своєму проекті постанови, і якщо Кабмін її прийме, то ситуація із саботуванням імпорту більше не повториться. Постанова передбачає лише 60 днів на ввезення сирцю, а не строк до кінця року. Якщо ви за цей період не завезли, то у вас відбирається ліцензія", - зазначає експерт.
Це запізніле рішення свідчить, що Мінагрополітики та Мінекономіки не передбачили виправлену нині лазівку у законодавстві. Однак чи можна так само легко збільшити внутрішнє виробництво цукру?
"Селянам невигідно сіяти цукровий буряк, вони це роблять скоріше за звичкою. З року в рік посівні площі скорочуються. "Витягують" врожайність тільки самі цукрові компанії, які мають певні посівні площі. Вони більше інвестують і забезпечують більшу врожайність", - пояснює Колесник.
Втім, за її словами, холдинги більше не зможуть розширювати площі. Сівозміна не дозволяє весь час сіяти буряки, їх треба чергувати із зерновими та олійними культурами. Це можуть собі дозволити лише великі компанії, а вони до кризи інвестували кошти, позичені у валюті, і зараз мають фінансові труднощі.
