Політичний оглядач

Імідж будь-якої країни формується дією трьох основних чинників. По-перше, всією життєдіяльністю її громадян та спадщиною, залишеною поколіннями їхніх предків.

По-друге, цілеспрямованою іміджевою політикою держави та всіх заінтересованих інституцій. По-третє, зовнішнім інформаційним впливом. Спробуємо розібратись, як ці процеси проходять в Україні.

Дію першого чинника можна охарактеризувати коротко. На жаль, Україна дає світові негативних інформаційних приводів більше, аніж позитивних. Імідж України тісно пов’язується з корупцією, економічними та соціальними негараздами, політичною нестабільністю.

Те, що позитивного напрацьовано попередніми поколіннями і, що сьогодні для покращення іміджу країни робиться окремими яскравими особистостями та щоденною сумлінною працею, інтелектом та творчістю мільйонів "маленьких українців", зводиться нанівець насамперед діями "слуг народу".

Вплив другого чинника є незначним і пояснюється недооцінкою українською владою значення інформації. Її роль декласовано і зведено до рівня інструменту вербування електорату на чергових виборах та дискредитації опонентів.

Чиновники з відомих причин шанобливо ставляться до матеріальних активів і демонструють зневажливе ставлення до речей нематеріальних. Вони добре розуміються на розкішних автомобілях з кріслами-масажерами, елітній нерухомості, яхтах та оптових закупівлях, а інформаційній галузі відводять роль Попелюшки.

Звідси й наслідки. Реальним формуванням позитивного іміджу країни влада не займається. Цільова програма на 2003-2006 роки, через традиційну для нематеріальної сфери відсутність фінансування, фактично залишилась не виконаною. Програма на наступне чотириріччя й досі не затверджена.

Іміджеві заходи, що іноді проводяться, є спонтанними і малоефективними. Впадає у вічі непропорційно високий рівень використання етнографічної та гастрономічної атрибутики.

Шароварщина квітне буйним цвітом. У ХХІ столітті Україна намагається презентуватись у світі таким-собі уламком ХVII-ХVIII століть – часів гоголівського коваля Вакули.

Звичайно ж, українці повинні шанувати власні традиції і любити свій фольклор, національну кухню та декоративно-ужиткове мистецтво, але на міжнародному рівні пропагувати варто не стільки гопак, сало та шаровари, скільки, насамперед, національні досягнення, які є, або можуть бути, надбанням всього людства.