Нинішній уряд у проведенні пенсійної політики не відрізняється від своїх попередників: йому легше давати подачки активному електорату - пенсіонерам, ніж молоді - майбутнім пенсіонерам.Наприкінці жовтня уряд затвердив Концепцію проведення пенсійної реформи, за якою протягом трьох місяців будуть проведені громадські слухання.
"Пенсійники" сподіваються, що зауваження поліпшать документ, адже його мета - зорієнтувати людей, у чому можна розраховувати на державу, а про що слід подбати самостійно.
Нинішнє тяжке становище пенсіонерів - ще "квіточки", порівняно з тим, що чекає на працездатну молодь у старості. Вже сьогодні український середньостатистичний платник внесків фінансує 90,8% середньої пенсії.
І якщо зараз українські пенсіонери становлять майже 30% усього населення, то до 2025 року цей показник сягне 50%, а до 2050 року - 76%, стверджують в Інституті демографії та соціальних досліджень НАН України.
Проте нинішній уряд у проведенні пенсійної політики не відрізняється від своїх попередників: йому легше давати подачки активному електорату - пенсіонерам, ніж молоді - майбутнім пенсіонерам.
Існуючий порядок не може забезпечити гідну старість, тому закон про обов'язкове державне пенсійне страхування від 2004 року передбачав три рівні пенсійної системи: солідарний, накопичувальний і недержавне пенсійне забезпечення.
Перший і третій рівні зараз діють, хоча перший "тріщить по швах", а розвиток третього уповільнився. Внески до недержавних пенсійних фондів у першому півріччі 2009 року зросли на 14,9%, тоді як у 2008 році - більш ніж удвічі.
А ось накопичувальна система досі залишається на папері. Другий рівень пенсійного забезпечення передбачає розподіл пенсійного внеску працюючого українця на дві частини, одна з яких надходить до солідарної системи, а інша - 2-7% від зарплати - на індивідуальні рахунки накопичувальної системи.
І якщо раніше уряд обіцяв ввести накопичувальний рівень з 1 січня 2007 року, а потім - з 1 січня 2009 року, то схвалена нещодавно Кабміном концепція проведення пенсійної реформи визначає нову дату: 2017 рік.
За словами директора департаменту пенсійного забезпечення Мінпраці Миколи Шамбіра, впровадження загальнообов'язкової накопичувальної системи можливе лише після завершення фінансово-економічної кризи.
ВВП має зростати не менш ніж на 2% щорічно протягом двох років, а держбюджет повинен компенсувати відтік коштів з солідарної до обов'язкової пенсійної системи.
"Концепція замінила стратегію розвитку пенсійної системи від 2005 року. При цьому багато завдань, які ставилися у попередньому документі, розрахованому до 2016 року, не виконані. Найбільша прогалина - відсутність другого рівня", - наголошує керівник проектів компанії "КІНТО" Олена Васильченко.
На першому етапі реалізації концепції, у 2010-2013 роках, планується створити інформаційно-технічну базу для функціонування обов'язкової накопичувальної пенсійної системи. На другому етапі, у 2014-2017 роках, передбачено завершити підготовку до поетапного впровадження проекту.
Проте здійснити підготовку неможливо без визначення моделі роботи другого рівня - створення накопичувального Пенсійного фонду, передбаченого законом про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, або ж допуску недержавних пенсійних фондів - НПФ.
Більшість опитаних "Економічною правдою" експертів є прихильниками участі НПФ. Суттєвим недоліком моделі акумулювання активів у загальнодержавному накопичувальному фонді є створення кожним її елементом плідного поля для корупції і зловживань. Система ж НПФ є "малобюджетною" і більш ефективною.
"Модель, передбачена законом про державне пенсійне страхування, реалізована тільки у Болівії та Сінгапурі. Я не знаю жодного прикладу, коли б держава була успішним інвестором. Нехай поліпшують перший рівень - там ще багато роботи", - говорить директор департаменту компанії "Піоглобал Україна" Олександр Ткач.
У схваленій урядом концепції немає жодного слова про підвищення пенсійного віку в Україні, хоча цього вимагає МВФ.
"Це непросте питання. Спершу слід провести глибокий соціально-економічний аналіз. Загальні рецепти не гарантують успіху, оскільки застосовуються до об'єкта, який весь час змінюється", - вважає голова ради УАІБ Дмитро Леонов.
На його думку, навіть якщо збільшення пенсійного віку буде визнано неминучим, вводити його потрібно поступово, що дозволить уповільнювати або прискорювати цей процес залежно від конкретних демографічних факторів.
За даними Мінпраці, за 15 років Україна у питанні підвищення тривалості життя не досягла позитивних результатів. Якщо у 1994 році жінки доживали до 73 років, то через 15 років - до 74 років. У чоловіків цей показник знизився з 62,4 року у 1994 році до 62,3 року сьогодні.
"Це найнижчий показник у Європі, тому питання підвищення пенсійного віку буде розглядатися з урахуванням зростання тривалості життя", - констатує Шамбір.
Пріоритети запропонованої концепції свідчать про неготовність уряду реструктурувати обов'язкову державну частину пенсійної системи, як мінімум, протягом найближчої каденції політичної влади.
Заходи, заплановані на найближчі чотири роки, повинні поліпшити фінансовий стан солідарної пенсійної системи - збільшити внески через посилення платіжної дисципліни і зменшити витрати шляхом скорочення спеціальних режимів пенсій і нестандартних витрат Пенсійного фонду України.
Однак при цьому замовчується наявність нестандартних доходів ПФУ, наприклад, збори при операціях з валютою, зазначає Леонов.
"Запровадження накопичувального фонду, орієнтованого не на формування солідарного фонду, а на персональне накопичення громадян, та ще й за рахунок перерозподілу доходів ПФУ, у дані цілі не вписується", - переконаний він.
