Позитивно оцінювати роботу уряду в плані боротьби з кризою НЕМОЖЛИВО.
Останнім часом від ряду економістів прозвучали позитивні оцінки діяльності уряду Тимошенко. До числа тих експертів, які застосовували на адресу нинішньої керівниці уряду позитивну риторику, долучились Ігор Бурковський, Олександр Пасхавер та Андерс Ослунд.
(Приблизно в цей же час про готовність підтримати прем'єрку заявили ряд українських діячів поп-музики, щоправда, не авторитетним експертним словом, а піснею).
Таким чином, у медіа-просторі, на погляд автора цих рядків, виник певний дисбаланс істини, який, вірогідно, може бути виправлений даним текстом.
Отже, основний фокус оцінки економістів знаходився у точці ефективності уряду перед обличчям кризи.
Щоб зрозуміти, чи боровся уряд з кризою, чи навпаки – погіршував своїм втручанням стан економіки – достатньо проаналізувати хід виконання бюджету. Цей документ найкраще символізує собою чи не найголовнішу функцію уряду – управління виробництвом, перерозподілом та споживанням матеріальних ресурсів у суспільстві.
Між іншим, знаковою у цьому контексті була скандальна відставка Віктора Пинзеника з посади голови міністерства фінансів – відомства, яке в складі уряду найбільше причетне до бюджетних справ.
В контексті роботи уряду під час кризи, до уряду Тимошенко можна висунути два звинувачення.
По-перше, уряд сприяє посиленню кризи, підвищуючи свої доходи за рахунок адміністративного тиску на бізнес та використовуючи інфляційно небезпечні джерела поповнення бюджету.
По-друге, уряд шкодить країні, конвертуючи тимчасову фінансову кризу в довготривалу інфраструктурну кризу.
Перед тим, як перейти до аргументації по пунктам, необхідно зазначити, що уряд зробив ряд кроків, які ускладнили критичний аналіз виконання бюджету. Зокрема, план бюджетних надходжень на перше півріччя було зменшено на 5,3%, або більш ніж на 8,7 мільярдів гривень.
Але, навіть з урахуванням згаданого послаблення, невиконання дохідної частини склало 14,6 мільярдів, або 8,8% від плану.
В той же час уряд звітує про те, що дохідна частина бюджету була недовиконана приблизно на 0,2%.
Власне, суть звинувачення номер 1 полягає у тому, що уряд, прагнучи залатати дірку, відтягнув з економіки так необхідні їй живі кошти, чим поглибив економічний спад.
Відомо, що спад промислового виробництва у першому півріччі склав 31,1%. Реальний ВВП впав на 26% (тут і далі – данні звіту Рахункової палати). Такі вражаючи темпи падіння не були адекватно враховані у плані надходжень, навіть з урахуванням пізнішої його корекції.
Уряд оптимістично очікував (і продовжує зараз очікувати) 0,4% зростання ВВП за 2009-й рік. І що вражає – економіка, яка впала на чверть, продовжує показувати перевиконання планів зі сплати податків!
Перевищення надходжень по ПДВ склало 973 мільйонів (4,7%), податку на прибуток – на 174 мільйони (1,2%). Враховуючи, що загалом прибутки українських підприємств до оподаткування впали в 5,5 разів, нічим іншим, ніж репресивним тиском виконавчої влади на бізнес, в тому числі і держпідприємства, пояснити такі успіхи у зборі податків неможливо.
Приклад. За 9 місяців цього року ДП "НАЕК "Енергоатом" сплатив до державного бюджету України понад 1,8 мільярдів гривень основних видів податків (податок на додану вартість та податок на прибуток). Ця величина значно перевищує податкові платежі, передбачені в тарифі на електроенергію атомних електростанцій на 2009 рік.
За підсумками 2008 року "Енергоатом" сплатив до державного бюджету всіх видів податків на суму майже 2,2 мільярдів гривень. При цьому загальна сума боргу енергоринку перед НАЕК "Енергоатом" досягла майже 7 мільярдів гривень.
Зрозуміло, що зі стратегічно важливого державного підприємства кошти вилучаються для того, щоб латати дірки в бюджеті. "Енергоатом" – це не просто половина української енергетики, яка відчайдушно потребує модернізації. Це, в тому числі, і безпека країни, питання продовження терміну експлуатації ядерних реакторів, якою вочевидь нехтують задля досягнення поточних цілей.
Враховуючи, що доходи та прибутки підприємств істотно падають, а суми сплачених податків тримаються на старому рівні, очевидне відносне посилення податкового тягаря. Це – фактор поглиблення кризи.
Це не могло не вплинути на погіршення показників економічної діяльності вітчизняного бізнесу. Так, внутрішні інвестиції в основний капітал у першому півріччі поточного року впали на 43,3%.
Але фіскальний тиск посилився не тільки у вищезгаданій формі.
Сума переплат податків та зборів склала 13,3 мільярдів з початку року зросла на 4,7 мільярдів. З цієї суми 10,3 мільярдів теоретично має бути повернуто на вимогу платника.
Можна говорити й про прихований інфляційний податок, який мав місце у формі виплати Нацбанком за 2009-й рік. НБУ перерахував уряду у першому півріччі суму більшу, ніж ту, яку збирався перерахувати з цілий рік – 5 мільярдів проти річного плану в 4,8 мільярдів.
Таку операцію цілком можна вважати прихованою емісією, а отже, зменшенням купівельної спроможності національної валюти внаслідок друкування грошей для уряду – тобто інфляційним податком.
Також, з початку року фактично НБУ викупив цінних паперів уряду на 20 мільярдів гривень. Це – теж фактор, що збільшує інфляційні очікування в короткостроковому діапазоні, і свідчить про нездатність уряду самостійно покрити дефіцит бюджету, не задіявши емісійні можливості Нацбанку.
Цікаво, що на цьому фоні зросла активність у сфері нелегального відшкодування ПДВ. Залишки невідшкодованого податку зросли на 3,2 мільярди до 17,4 мільярдів гривень. І це відбувалось на фоні різкого падіння зовнішньоекономічних операцій, зокрема, експорту на 46,2%.
Звинувачення номер 2. Свідомі викривлення в управлінні витратною частиною бюджету. Тотальний пріоритет "проїдання" над вкладеннями у ті сфери, де віддача не помітна відразу, і які стосуються виживання країни у довгостроковому вимірі.
Приміром, про те, що армія недієздатна внаслідок недофінансування та слабкого контролю за управлінням її майном, країна, не дай Боже, довідається лише у випадку воєнного конфлікту, або у зв’язку з позаштатними ситуаціями на кшталт аварії винищувача через недостатню компетентність пілота.
Якщо порівнювати з 2008 роком, то Україна явно не віддавала перевагу армії. Її фінансування впало на 8,7%. Ще гірше довелося статті "охорона природного середовища" – зниження на 17,7%. Це не дивно, оскільки птахи та тварини не мають електорального значення, а хвороби людей, внаслідок недостатньої уваги до довкілля, виникнуть не зразу, а пізніше. Тож довести прямий зв'язок їх з фінансовою політикою уряду буде майже неможливо.
Приклад. Протягом останніх 7 років зростає кількість онкохворих. На кінець 2008 року вона складає 934,1 тисяч осіб. Прим цьому, попри наявність ряду урядових програм, що мають протистояти цій тенденції, на думку експертів Рахункової палати, вони регулярно недовиконуються – не запроваджено щорічних оглядів населення та диспансерного нагляду осіб з груп ризику, не вживаються заходи зі зниження забрудненості канцерогенами навколишнього середовища.
Найнеулюбленішим дитям уряду є ЖКГ, яке традиційно має репутацію "авгієвих стаєнь" української економіки. Ця сфера в основному тримається на спадку СРСР, і жоден уряд ще не привніс туди якихось радикальних зміни чи бодай надію на краще. Отже, фінансування ЖКГ – мінус 25% у 2009-му.
Виглядає як позитив збільшення фінансування освіти та охорони здоров’я – на 16,3% та 19,4% відповідно.
Проте з видатковою частиною є велика проблема – на 99,9% все це були видатки винятково поточного характеру. Капітальні видатки склали лише 92 мільйонів з 85,2 мільярдів.
Про ефективність роботи уряду свідчать і такі цифри: з 715 бюджетних програм, які мали виконувати у поточному році, повною мірою профінансовано трохи більше ніж кожну десяту – 79.
Якщо аналізувати хід виконання згаданих програм, то також чітко видно пріоритет "проїдання" над довготривалими цілями. В Пенсійний фонд перераховано за двома програмами 19,2 мільярди гривень, така привілейована категорія громадян, як шахтарі, через ряд програм майже своєчасно отримала 5,2 мільярдів гривень.
При цьому 578 програм недоотримали фінансування. Міносвіти не виконало планові призначення на 93% (304 мільйонів гривень), Мінохорони здоров’я не освоєно 115 мільйонів, або 99,4%.
МінАПК не використало 284 мільйони гривень (24,8%), Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту – 68 мільйонів (97,7%).
Маленький, але багатообіцяючий штришок – Міноборони виконало призначень на забезпечення живучості та вибухопожежобезпеки арсеналів лише на 10% від річного плану, який складає 31 млн грн.
Фактично, безпекою та здоров’ям громадян жертвують ради того, щоб ретушувати прояви фінансової кризи.
Справа не у банальному розподілі самих коштів. Це стосується і такого надзвичайно важливого ресурсу уряду, як увага урядових менеджерів. Увага витрачається на допомогу будівельникам та на репресії відносно торговців цукром. Натомість управлінський ресурс чиновників недостатньо виділяється тим же онкохворим.
Приклад, знову про онкохворих. Кошти на боротьбу з онкозаховрюваннями в основному витрачаються на банальну закупівлю ліків та обладнання, яке потім нерідко лежить без застосування.
Наразі у медзакладах накопичилося обладнання на суму в 291 мільйон гривень (!), яке зберігається в непристосованих приміщеннях, і, зрозуміло, не використовується. Ліків за цією статтею в лікарнях лежить на 8,4 мільйони гривень, протягом термінів придатності від півтора до 4 років.
Та чи не найбільш яскравою ілюстрацією тотальної спрямованості уряду на покриття витрат поточного характеру, на противагу осмисленій боротьбі з негараздами української економіки, є характер витрачання коштів так званого Стабілізаційного фонду.
Фонд було сформовано в сумі 6,9 мільярдів гривень і з них 4,5 мільярди (!) збираються витратити на поточне споживання. Приміром, замість того, щоб фінансувати пакет заходів, що стимулює пожвавлення економіки – здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів та переоснащення підприємств – кошти направляються на погашення заборгованості із зарплати вугледобувних підприємств.
Усього таким чином перерозподілено більше мільярда гривень. Безпека шахтарів падає, шахти і надалі страждають від низької рентабельності внаслідок морально та фізично старого обладнання. Економіка, що потребує модернізації, не отримує на це достатніх коштів.
Очевидно, що з бюджетом у 2,4 мільярди гривень неможливо стимулювати економіку до виходу з кризи модернізаційним шляхом, через оптимізацію бізнес-процесів, оновлення основних фондів з метою підвищення продуктивності праці…
Отже, уряд не має стратегії боротьби з кризою, діє несистемно, надаючи пріоритет тим статтям витрат, які є політично важливими у часовому горизонті не більше 6 місяців.
Всім іншим, зокрема, довгостроковими питаннями розвитку – медициною, довкіллям, безпекою, конкурентноздатністю вітчизняного бізнесу – уряд відверто готовий жертвувати ради того, щоб підтримати поточний рівень споживання електорально активних груп громадян.
В умовах кризи уряд нездатен виконати бюджет, як за доходами, так і за видатками – для цього у нього немає ні фінансового, ні управлінського ресурсу.
Виходячи з цього, позитивно оцінювати роботу уряду в плані боротьби з кризою НЕМОЖЛИВО.
 |
Ігор Луценко
