У Стамбулі тривають щорічні збори керівників Міжнародного валютного фонду та Світового банку. Український уряд на них представляє віце-прем’єр-міністр Григорій Немиря.
– Наскільки політика міжнародних фінансових інституцій наразі є ефективною?
– Якщо говорити про останні часи, то міжнародні фінансові організації роблять усе, що можуть, сприяючи підвищенню ліквідності у межах тих чи інших країн.
– Сьогодні в Румунії заплановані протести проти політики Міжнародного валютного фонду. Чи політика МВФ щодо Румунії відрізняється від тієї, яку Фонд провадить щодо України?
– Проблема не у політиці МВФ, а у політиці використання коштів, наданих міжнародними фінансовими організаціями національним урядам. Дійсно, є певні умови, за якими фінансові організації надають кошти. Але поки що прикладів успішного використання цих коштів дуже мало.
– А наскільки ефективно міжнародні запозичення використовує український уряд?
– Якщо говорити про минулі роки, то ефективність виростання була дуже низька. Ці кошти фактично проїдалися. Якщо ж говорити про те, що зараз відбувається в Україні, то, в принципі, частково вони також будуть проїдатися, оскільки необхідно наповнювати бюджет. Навіть проект бюджету на 2010 рік показав негарні тенденції. Цифра внутрішнього боргу, яка сягає більше ніж 100 мільярдів гривень, – це, м’яко кажучи, надто велика сума. Тож іноземні запозичення будуть спрямовані на погашення минулих боргів та на проїдання. Ну, а вже потім будуть вирішуватися економічні питання.
– А чи могла б Україна обійтися без цих запозичень?
– У даний момент ні.
– Україна очікує від МВФ четвертого траншу кредиту. Однак низка вимог Фонду, зокрема, збільшення тарифів на газ для населення, не виконані. Чи вплине це на позицію МВФ?
– Саме ця вимога не буде впливати. А, скажімо, інші умови, які стосуються державного дефіциту та курсової політики, можуть стати певною проблемою щодо отримання коштів.
– Умов МВФ Україна не виконує вже давно, принаймні, ще з минулого року. Попри це, Фонд продовжує надавати кредити. Чому так?
– Іншого виходу немає. Є такий побутовий приклад: якщо дати людині 100 гривень у борг, а потім вона говорить: або я їх не поверну зовсім, або дайте мені ще 50 гривень, і я поверну 150, – то хочеться вірити, що людина поверне 150, а не в те, що не поверне зовсім нічого. Принцип приблизно такий же.
– Якщо говорити про останні часи, то міжнародні фінансові організації роблять усе, що можуть, сприяючи підвищенню ліквідності у межах тих чи інших країн.
– Сьогодні в Румунії заплановані протести проти політики Міжнародного валютного фонду. Чи політика МВФ щодо Румунії відрізняється від тієї, яку Фонд провадить щодо України?
– Проблема не у політиці МВФ, а у політиці використання коштів, наданих міжнародними фінансовими організаціями національним урядам. Дійсно, є певні умови, за якими фінансові організації надають кошти. Але поки що прикладів успішного використання цих коштів дуже мало.
– А наскільки ефективно міжнародні запозичення використовує український уряд?
– Якщо говорити про минулі роки, то ефективність виростання була дуже низька. Ці кошти фактично проїдалися. Якщо ж говорити про те, що зараз відбувається в Україні, то, в принципі, частково вони також будуть проїдатися, оскільки необхідно наповнювати бюджет. Навіть проект бюджету на 2010 рік показав негарні тенденції. Цифра внутрішнього боргу, яка сягає більше ніж 100 мільярдів гривень, – це, м’яко кажучи, надто велика сума. Тож іноземні запозичення будуть спрямовані на погашення минулих боргів та на проїдання. Ну, а вже потім будуть вирішуватися економічні питання.
– А чи могла б Україна обійтися без цих запозичень?
– У даний момент ні.
– Україна очікує від МВФ четвертого траншу кредиту. Однак низка вимог Фонду, зокрема, збільшення тарифів на газ для населення, не виконані. Чи вплине це на позицію МВФ?
– Саме ця вимога не буде впливати. А, скажімо, інші умови, які стосуються державного дефіциту та курсової політики, можуть стати певною проблемою щодо отримання коштів.
– Умов МВФ Україна не виконує вже давно, принаймні, ще з минулого року. Попри це, Фонд продовжує надавати кредити. Чому так?
– Іншого виходу немає. Є такий побутовий приклад: якщо дати людині 100 гривень у борг, а потім вона говорить: або я їх не поверну зовсім, або дайте мені ще 50 гривень, і я поверну 150, – то хочеться вірити, що людина поверне 150, а не в те, що не поверне зовсім нічого. Принцип приблизно такий же.
