Політичний оглядач

Чи є допомога із Заходу важливою для країн Східної Європи? Безумовно, так. Більше того, для них вона - єдиний швидкий стабілізаційний якір.

Підсумки зустрічі міністрів фінансів країн G8, яка відбулася 13 червня 2009 року в Італії, деякі експерти називають першими добрими новинами з економічних фронтів, де вже багато місяців криза отримує перемогу.

Безумовно, багатьом аналітикам хотілося зняти кризову напругу, однак сьогодні мова йде лише про деякі ознаки економічної стабілізації.

У своєму комюніке міністри зазначають, що країни Великої вісімки здійснювали скоординовані дії у фінансовому секторі. Вони намагалися відновлювати активність фондових ринків, знижувати процентні ставки та стимулювати зростання економіки в цілому.

Однак більш уважне вивчення цього підсумкового документу свідчить, що причин для поновлення впевненості серед інвесторів та споживачів поки немає.

Більше того, прогноз стосовно зростання рівня безробіття виглядає більш чітко, ніж низка припущень та обіцянок про подальші пильність, стійкість, боротьбу з офшорами, утримання від протекціонізму та системний прагматизм.

Логіка інвесторів

Усе-таки реальність для багатьох країн є іншою, й ризики, які не зменшують своєї гостроти, залишаються головним стимулом для відтоку капіталу.

При цьому факт зникнення грошей є лише наслідком, причини ж мають достатньо широкий спектр та глибину, і головні з них - недостатня ефективність економічних реформ, низька якість регуляторного середовища та високий рівень корупції.

Тенденції в економіці тієї чи іншої країни значною мірою пояснюють логіку інвесторів, які приймають рішення про зменшення своїх інвестицій, або виведення грошей взагалі.

Під час розвитку кризи у фінансовому секторі, що загострилася у другому півріччі 2008 року, для багатьох країн Східної Європи було характерне зменшення обсягів прямих іноземних інвестицій, але для України цей процес став найбільш болісним.

Блокування операцій у банківському секторі, значне падіння на фондових ринках, послаблення курсу національної валюти,  різке вповільнення темпів росту основних галузей економіки та зростання безробіття - ось основні індикатори для іноземних інвесторів, які працюють у Румунії, Польщі, Болгарії, Україні та інших країнах Східної Європи.

У зазначений період ситуація з надходженням інвестицій у Росію достатньо схожа з тенденціями, що відбуваються у східноєвропейських країнах. Так, у першому кварталі 2009 року обсяг залучених прямих іноземних інвестиції, у порівнянні з аналогічним періодом 2008 року, у Росії скоротився на 43%.

Криза сьогодні завдає меншої шкоди країнам, які до її появи сформували більш збалансовану економічну політику: невисокий рівень інфляції, незначний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу та невелику залежність від зовнішніх позик.

За таких умов успішні дії щодо стабілізації у банківському секторі обумовлюють достатньо швидкий вихід із кризи.

Конкретні критерії, яких пропонують дотримуватися Європейський центральний банк (ЄЦБ) та Єврокомісія - фінансовий дефіцит менший 3% ВВП, борг уряду менший 60% ВВП, інфляція менша 3,2% на рік, ставка центрального банку не більша 6,5% - отримали назву "критерії конвергенції".

Прогнози ВВП та інфляції

На жаль, в Україні до початку кризи не вдалося ліквідувати макроекономічну уразливість, а всі названі критерії було значно перевищено.

Дані за попередні роки та прогноз Міжнародного валютного фонду щодо зростання реального ВВП і показника інфляції свідчить, що Україна серед інших східноєвропейських країн 2009 року матиме один з найбільших рівнів падіння ВВП.

Однак, вже у 2010 році є сподівання на початок зростання ВВП при невеликому рівні індексу споживчих цін.

* Джерело - Europe Addressing the Crisis - IMF

Фінансова криза продемонструвала необхідність узгоджених дій не тільки між внутрішньо-національними органами влади, які формують фінансову політику. Важливою виявилася координація й на міждержавному рівні.

Наприклад, фінансова метушня у Європі, посилена банкротством Lehman Brothers у вересні 2008 року, призвела до нескоординованих дій у декількох країнах ЄС, які в односторонньому порядку, без із достатніх консультацій з іншими країнами-партнерами, запровадили заходи з надання гарантій за депозитними рахунками.

Розвиток ситуації практично виключив усі можливі способи гарантій, окрім державної підтримки, але не всі країни-члени ЄС мали необхідні фінансові ресурси. Особливо це стосувалося нових членів співдружності.

Така важлива координація

Подальше вирішення зазначеного питання всередині ЄС лише підкреслило необхідність чіткої міждержавної координації.

Так, у жовтні 2008 року міністри фінансів країн Євросоюзу погодили орієнтовні межі для захисту депозитів, діапазон яких становить від 50 до 100 тисяч євро.

При цьому єдиний обсяг гарантування країнами ЄС прийнято не було. Наприклад, Бельгія, Кіпр, Греція, Італія, Португалія встановили максимальну межу на рівні 100 тисяч євро, а Болгарія, Чехія, Естонія, Латвія, Польща, Румунія та декілька інших країн прийняли обмеження у розмірі лише 50 тисяч.

Такий широкий діапазон гарантування вкладів може призводити до дестабілізації фінансових потоків, оскільки банки, які мають розгалужену мережу своїх структурних підрозділів у різних країнах Європи, зможуть користуватися ситуацією, передусім, на свою користь.

Зважаючи на те, що заходи в рамках ЄС, спрямовані на вирішення проблем у банківському секторі, не приносили бажаних результатів, у лютому 2009 року було запропоновано створити Систему фінансових спостерігачів.

Цей інститут координуватиме діяльність компетентних органів країн-членів ЄС та вживатиме спільних заходів у банківській діяльності, страхуванні та на ринках цінних паперів.

Також запропоновано створити Європейську раду ризиків, діяльність якої буде тісно пов'язана з роботою ЄЦБ. До її складу входитимуть керівники представництв банку у державах ЄС, глави урядів країн Євросоюзу та менеджмент Єврокомісії.

Пропозиції Дослідницької групи високого рівня знайшли підтримку в Раді Європи, яка запропонувала Єврокомісії їх детально розглянути у червні 2009 року, взявши до уваги результати широких громадських обговорень.

В Україні про координацію дій у банківському секторі йдеться лише у промовах політиків.

Прийнятий 31 жовтня 2008 року закон про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи хоча й збільшив розмір гарантування вкладів для фізичних осіб до 150 тисяч гривень, але зараз за офіційним курсом НБУ це приблизно 13,9 тисячі євро. Це далеко не європейські 100 тисяч євро.

Та навіть з гарантіями, що містяться в українському законодавстві, отримати гроші за депозитним вкладом для простих громадян - надскладне завдання.

Також важко узгоджується з пошуком спільних рішень стосовно стабілізації в український банківській сфері минулорічна ініціатива звільнити голову Нацбанку.

Про координацію дій української влади на міждержавному рівні відомо небагато. Наприклад, у березні 2009 року на зустрічі міністрів фінансів країн-учасниць СНД обговорювалися лише два питання, при цьому жодне з них не стосувалося формування механізмів спільної та скоординованої політики у фінансовій сфері.

Хто дає гроші

Конкретні результати на міжнародному рівні, які дозволяють тимчасово стабілізувати ситуацію в банківському секторі, Україна має у відносинах з Міжнародним валютним фондом.

Складні переговори та подальша можливість отримати 16,4 мільярда доларів в умовах важкого виконання бюджету, безумовно, є суттєвим позитивним результатом, але деякі східноєвропейські країни одержали від Фонду та інших міжнародних фінансових інститутів значно більше коштів на подолання кризи.

Так, для Угорщини цей обсяг становить 12,3% від її ВВП, для Румунії - 9,9%, для України - 4,9%. Пояснити це можна результатами реформ та прогнозованістю дій влади в цих державах.

Надано кредитів від МВФ та інших фінансових інститутів

на подолання кризи наприкінці 2008 року - на початку 2009 року

МБРР - Міжнародний банк реконструкції та розвитку

ЄБРР - Європейський банк реконструкції та розвитку

Із наполегливим проханням до країн-лідерів ЄС щодо отримання фінансової допомоги для підтримки банківського сектору декілька східноєвропейських країн зверталися ще напередодні квітневої зустрічі G20 у Лондоні.

Початкова сума, викладена в проханні, становила 300 мільярдів євро, однак вона була відхилена. Не було затверджено навіть зменшений розмір - 190 мільярдів.

Згоди вдалося дійти, прийнявши базовий принцип: для визначення обсягів допомоги слід враховувати особливості економічної ситуації в конкретній країні.

Другим важливим принципом стала відмова у боротьбі з кризою від можливих протекційних заходів усередині ЄС з боку його найпотужніших членів. І це логічно, адже східноєвропейські країни, які не мають достатніх ресурсів, за таким сценарієм постраждали б ще сильніше.

Чи є допомога із Заходу важливою для країн Східної Європи? Безумовно, так. Більше того, для них вона - єдиний швидкий стабілізаційний якір.

В Україні кошти від міжнародних фінансових інститутів дозволять вести боротьбу із зростанням інфляції, стабілізувати банківську сферу та пришвидшити реформи в реальному секторі економіки.

Значною мірою вирішити ці завдання можуть інструменти держбюджету, тому його перегляд є першочерговим завданням для економічної стабілізації.

Однак така перспектива обплетена павутинням політичної боротьби і тому, на жаль, чекати добрих нових від української влади в найближчий час не варто.

Костянтин Кузнєцов, економічний експерт