Залучення іноземних кредитів на будівництво ГТС та будівництво доріг - це буквально злочин. І він подається як велика перемога на рівні уряду, президента, міністрів! Але ми пропонуємо таким чином роботу чужим економікам, одночасно вішаючи на себе величезний борг!
Сьогодні колишній заступник голови Національного банку, засновник Укрексімбанку та радник міністра економіки не має власного офісу.
Замість того, щоб влаштуватися на теплу посаду у якийсь комерційний банк, він вже чотири роки веде незвичайну діяльність.
Пан Яременко намагається втілити зовсім інший шлях розвитку економіки України. Він переконує, що нам нав'язані методи, які призведуть країну лише до перетворення у аграрно-металургійну територію з населенням в 15 мільйонів осіб.
Причому ці думки не є маячнею. Усе, що каже колишній банкір, він ретельно обґрунтовує. За це його у владі поважають, з ним радяться, але за стіл переговорів не запрошують. Кожного разу, коли Яременку дають слово, він за п'ять хвилин доводить, що розмовляти треба про зовсім інші речі.
Він ставить під великий сумнів запозичені на Заході теорії, якими керуються уряд, Міністерство фінансів та Національний банк. Він доводить, чому натхненні промови посадовців про порятунок економіки лише свідчать про непрофесійність промовців. А ще Яременко замахнувся на священні корови української влади - Міжнародний валютний фонд та Світовий банк.
Він вважає, що поради МВФ та СБ є догматичними і зовсім не враховують української реальності. Більш того, саме ці поради разом з відсутністю власної позиції української еліти призвели країну до глибокої кризи. Особливо негативною та шкідливою він вважає діяльність Володимира Стельмаха, Віктора Пинзеника та Сергія Терьохіна.
При цьому Яременко вважає, що нинішня влада повинна піти у відставку. Поки ці люди залишаються на посадах, Україна не має шансу на краще життя, переконаний він.
- Сергій Олександрович, як ви вважаєте, нинішня криза - це наслідок світової кризи чи все-таки більше внутрішній продукт?
- Сьогодні легко сховатись за ширмою світової кризи. Однак за нею й не видно внеску самої України в жалюгідний стан власних фінансового сектору та економіки.
Політики виграли, сховавшись за цією ширмою. Але економіка програла, тому що не були розкриті справжні причини своєї власної кризи. А вона має істотні відмінності від того стану, у яке потрапили західні економіки. Адже ні наші банки, ні корпоративний сектор не понесли збитків на фондових ринках і в західних інвестиційних банках, тому що ми не купували їхні цінні папери.
Таким чином, у нас не було втрат, які привели б до краху власної фінансової системи. Більше того, протягом трьох років ми отримували зовнішні позики - у підсумку, більш ніж на 100 мільярдів доларів. І раптом обвал. Виходить, джерела кризи в нас зовсім інші. І розвиток її проходив за іншим сценарієм.
Чому я постійно вертаюся до цієї тези? Тому що, не зробивши правильних висновків, ми не знайшли причин і винних. А тому й не дійшло до зміни тих осіб, які своєю політикою, власне, і привели до кризи. Залишившись на своїх місцях, вони продовжують проводити колишню політику. Але що ж повинно відбутися в економіці ще руйнівніше, щоб стало зрозуміло, що потрібні інші підходи?
Я сподівався, що криза наочно показала абсурдність проведеної політики. Більше того, кардинальний розворот у монетарній і бюджетній політиці західних країн слугував очевидним підтвердженням необхідності зміни курсу.
Але, як виявилося, навіть ця страшна за своїми наслідками ситуація не призвела до зміни ні підходів, ні осіб. Звідси висновок: якщо не змінилися підходи, ми продовжуємо погіршувати ситуацію. І дуже шкода, що сильніші економіки пом'якшують падіння, а ми, будучи на порядок слабкіше, його збільшуємо.
- У чому, по-вашому, полягали українські передумови кризи?
- У середині 2008 року на засіданні парламентського комітету з питань фінансів і банківської діяльності, який очолює Микола Азаров, неодноразово обговорювалися негативні тенденції у фінансовому секторі країни. Дуже багато критики звучало на адресу уряду. Однак, залишалися непоміченими фундаментальні зміни структури грошових показників. Монетизація економіки буквально за два-три роки стрімко збільшилася.
Що це означає? Рівень зарплат ріс непропорційно зростанню продуктивності праці. Уряди одне за одним просто роздавали гроші. Якби тільки зарплати збільшувалися, було б ще півбіди. Але додався головний фактор: кредити, видані населенню, сталі порівнянні з рівнем сукупної зарплати. Іншими словами, населення отримувало ще одну зарплату у вигляді кредитів за рахунок зовнішніх джерел.
Ще в 2007 році, коли перемогла жовтогаряча коаліція, було ясно: в уряд повернуться Пинзеник та Терьохін, а в Нацбанку залишиться Стельмах. А виходить, неминуче повторення 2005 року з ревальвацією й грошовим голодом у боротьбі з інфляцією, тільки в гіршому варіанті.
У своїх статтях я не раз писав, що винуватий попит, а страждати буде пропозиція, і це призведе до розбалансування фінансового сектора й гноблення національної економіки з величезним дефіцитом торговельного балансу. І підкреслював: це неприпустимо на тлі іпотечної кризи в США, що обмежувало подальше залучення зовнішнього фінансування.
У підсумку, провал наступив, але збігся зі світовим. І мені не вдалося довести, що це не зовнішня криза, а наша, з українським лейблом.
- А яка, на ваш погляд, роль Нацбанку в створенні цієї кризи?
- Його роль визначальна, з огляду на величезний ресурс банківської системи. У першу чергу, руйнівно впливала на економіку технологія інфляційного таргетирування - псевдоборотьби з інфляцією.
Її суть виражалася формулою: створити грошовий голод, щоб зупинити інфляцію. Застосування цього принципу в перехідній економіці злочинно по суті! Національний банк знищував власного виробника, залишивши його без грошей.
Зате процвітав імпорт, який покривав постійно зростаючий попит з боку населення. Процес почався ще в 2005 році, коли Терьохін заявив: "Я закидаю попит імпортом, щоб не було зростання цін". Так ми кидали, поки не витиснули національного виробника.
Очевидно, що такі речі застосовуються тільки за умови квотування імпорту. Дозволяється ввозити товари, але паралельно будується завод з їхнього виробництва усередині країни. Побудували - квоту закрили, і завод почав працювати на повну потужність.
Але ніколи це не робиться шляхом скасування мит! Інакше тимчасовий захід переростає в постійний процес, і його вже неможливо контролювати. Так і вийшло. Україна не здатна виготовити навіть лампочки й зубні щітки.
- Давайте спробуємо простежити анатомію розвитку кризи - що ми отримаємо далі?
- Ще в серпні потрібно було рятувати економіку. Тоді було зрозуміло, що потрібно прийняти кілька базових рішень і втримати її від різкого падіння. А сьогодні вже пройдена точка неповернення, після якої криза самовідтворюється у всіх сферах економіки.
Схоже на тісто: тут підгорнув - там вилізло. Криза системна, і тому простих рішень уже бути не може.
Відбуваються процеси, здатні навіть змінити соціально-політичний устрій країни. Неминучі структурні зміни у фінансовому секторі призведуть якщо не до створення мегабанку, те до прийняття державою величезних зобов'язань цих банків перед населенням. І ми повинні бути готові до цього.
На Заході зараз дуже актуальне питання: "Що відбудеться, якщо ми націоналізуємо більшість фінансових установ? Чи не йдемо ми до соціалізму? І чому за рахунок бюджету ми повинні вирішувати проблеми фінансового сектора?".
Те ж саме із приватним сектором. Якщо Mercedes зробити на 80% державним, що це? Чи не ствердження це того, що глобалізована приватна власність вичерпала себе, і соціалізм або комунізм на цьому етапі є неминучим?
Що відбувається? Якщо ми продовжуємо нічого не робити, то обов'язково прийдемо до фінансового колапсу. Всі країни максимально концентруються на підтримці своїх економік. Обама - через фінансовий сектор, Саркозі - через реальний сектор, Меркель - навпіл через реальний і фінансовий.
Ми ж, всупереч "вчителям", пішли незвичайним, українським шляхом: закрили економіці доступ до кредитів, підтримуючи безглузду тезу про змінний курс, і боїмося "вкидання" ліквідності. Абсолютно неминуче: якщо ви доведете економіку до нуля, вона помститься вам відсутністю повернення, обігу та капіталізації.
- Мораторій на зняття депозитів - це дійсно вимушений крок? Всі банкіри, починаючи з президента "Укрсоцбанку" Бориса Тимонькіна, клялися, що вони буквально просили НБУ ввести заборону.
- Так, мораторій був єдиним методом - нехай і адміністративним - зберегти ліквідність банківської системи в умовах, коли Нацбанк не зважувався використати економічні важелі.
Це потім, коли ринок уже був "зірваний", Нацбанк із переляку влив 40 мільярдів рефінансування. Але й вони пішли на валютний ринок, практично не змінивши ліквідності банківської системи. Валютні резерви Нацбанку й емісія "зплеснулись", тобто перекрили один одного. За рефінансування НБУ купувалася валюта в НБУ.
- Мені незрозуміло, як це може бути. Всі тільки й говорять, що ці гроші виведені, і банкіри разом з Нацбанком непогано заробили. Чому дотепер немає гучної "Справи банкірів"?
- Мені теж не зовсім зрозуміло. Чому правила торгівлі на міжбанку, встановлені НБУ, відкрито сприяли проведенню спекулятивних операцій?
- Давайте повернемося до мораторію. Він же не може тривати вічно?
- Дійсно, це адміністративний інструмент, за допомогою якого збиваються панічні настрої. Єдиним джерелом для повернення внесків можуть бути тільки здорові активи. А вони можуть бути тільки в працюючих підприємств, яким в умовах кризи, як повітря, потрібні оборотні кошти. Тобто, доступні й дешеві кредити.
Однак, Нацбанк, боячись курсового сплеску, обмежив кредитування, і тим самим заклав довгострокову бомбу неповернення позик. Поряд зі зниженням експорту на 40%, падінням вартості іпотеки на 60%, а землі на 80%, залишався один актив ще живого сектора, який я називаю "харчоблок".
Це галузі, необхідні для забезпечення повсякденної життєдіяльності суспільства: харчопром, транспорт, зв'язок, ЖКГ, сільське господарство. Отут уже не до високих технологій. Це класичний шлях опори на власні сили, тобто імпортозаміщення.
Ще восени потрібно було опитати експортерів, у кого з них є "живі" контракти. Але оскільки це не зроблено, не закладена основа для надходження валюти в майбутньому. Так Нацбанк буде стабілізувати курс ще сто років.
Точно так само потрібно було підтримати "харчоблок", що завжди є національним. Це єдина можливість відновлення національного сектора хоча б у натуральному господарстві. І це підтверджується тенденцією, яка спостерігається в усьому світі. Я маю на увазі гасло "купуйте своє!" Зараз на експортних ринках буде така боротьба, що каменю на камені не залишиться.
Діюча монетарна політика не сприяє поліпшенню якості активів банківської системи. Це прирікає банківську систему на стагнацію, а джерелом повернення депозитів є рефінансування Нацбанку. Це глухий кут!
- Як ви розцінюєте залучення закордонних кредитів на будівництво ГТС?
- Я взагалі вважаю це шкідництвом. Це дійсно антидержавна заява, але вона підноситься як велика перемога на рівні міністрів, президента й прем'єра. А чому? Знову в умовах кризи ми надаємо роботу чужим економікам, одночасно вішаючи на себе величезний борг. Але найважливіше, що ми виключаємо із цих робіт спеціально створені для цих галузей вітчизняні підприємства.
От "Укравтодор", який буде просити 4,5 мільярди доларів для будівництва доріг. Люди добрі! Юрби безробітних шляються по Україні, і в цей же час залучаються іноземні працівники, щоб отримати 4,5 мільярди боргу. Як ми розраховуватися будемо? Ще не відомо, чи дадуть такий кредит. Сама ж заява злочинна за змістом. З одного боку, говориться про стимулювання національної економіки, з іншого боку - робляться подібні речі. Це ж не комп'ютери, яких ми не виробляємо.
Люди добрі! Нас 17 років знищували в енергетиці, транспорті й зв'язку. Механізмом такого знищення є саме кредитна лінія. Вона завжди на 100% прив'язана до того, що нам відразу давали перелік свого устаткування, яке ми зобов'язані купити. Виходить, що місцеві виробники вже не потрібні. Те ж саме в енергетиці. Чому харківський "Турбоатом" у такому стані? Тому що в нього ми самі не замовляємо, а замовляємо за кордоном.
Тому я вважаю, що це - злочин. Якщо модернізувати свою трубу з Росією, неминуче будуть задіяні не тільки наше сумське НВО ім. Фрунзе та миколаївська "Зоря", але ще й десятки підприємств.
- Звідки тоді взяти гроші, щоб розгойдати своїх?
- А що, наш друкований верстат гірше, ніж в Обами? Не потрібно боятися емісії. Важливо, куди її спрямовувати. Страх емісії втлумачувався усьому світові довгі роки. Розповідалося, що це табу, тому що незмінно веде до інфляції.
Порушення цього табу дозволялося тільки одній обраній країні. До чого це призвело, показала сьогоднішня криза. І тільки безвідповідальне використання цього інструмента призвело до нинішнього стану світової фінансової системи.
2008 рік - це окрема розмова. Найбільшою методологічною помилкою було те, що нам поставили діагноз "перегрів економіки". У той час я намагався довести, що був "перегрів попиту". А це зовсім інший економічний процес, який вимагає протилежних дій.
Перегрів економіки означає, що є надлишок виробництва товарів. Де в Україні надлишок виробництва товарів, і тим більше своїх? Навпаки, потрібно було накачувати банки рефінансуванням, але за умови, що в роздрібне кредитування - ні копійки. Тільки в економіку, і скільки завгодно. Тоді розвивається виробництво власних товарів, яке знищує інфляцію й перекоси в платіжному балансі.
- Хто ставив діагноз?
- Діагноз був поставлений МВФ. А вже наша "економічна еліта" підхопила цю тезу, не маючи власної думки. Скільки разів я звертався до того ж Порошенка! Це неправильне посилання ставить із ніг на голову всю економіку України й веде до кризи.
"Перегрів попиту" означає, що треба давати гроші в розвиток економіки, обмежуючи попит, а "перегрів економіки" - що потрібно вилучати коштів з економіки в цілому.
Ці доводи не були почуті. Аж до самої кризи товари завозилися такими темпами, що не встигали шини остигати, і ворота на кордоні зачинятися. Нам не встигали пекти пиріжки у вигляді "Мерседесів".
І ці "професіонали" відповідали: "Сергій Олександрович, ви, звичайно, десь праві, але ви не розумієте"... Ну як же не розумію? Ви ж економіку кладете! А сьогодні, прикриваючись світовою кризою, знову розповідають, що все правильно, і ставка повинна бути 20%, а курс - гнучким.
Синіючій економіці не дають ні гривні, тому що їм треба курс тримати тільки таким способом. Іншого вони не знають. От і вся позиція. Притому, що на Заході 0% і 0,5%, і грішми заливають - тільки працюй.
- У таких умовах зможе вижити банківська система?
- У економіці, що стискається, така величезна кількість банків не буде затребуваною. Для обслуговування останніх 60% ВВП стільки не потрібно.
Нова якась банківська система буде складатися, умовно, з перших десяти банків. Або останніх, або середніх - ще не знаю. Регулятором не вироблені принципи порятунку. Але суть у тому, що виживуть переважно іноземні банки.
Оскільки так працює наш менталітет: якщо прийшли німці, вони не дадуть упасти. І усе ще живі клієнти будуть перебігати на обслуговування в ці банки, послабляючи вітчизняні. І цей процес уже відбувається.
А в нас 175 банків. Серед них є й гарні, і кишенькові. І якщо гарні б'ються до останнього, рятуючи себе й капітал, то з іншої частини банків уже давно усе вивели - у власників таких банків уже немає збитків, і вони намагаються “злити” державі свій "бізнес". І, звичайно, це прикро. Хто бився, тому не повезло.
- Що зможе змінити входження держави в капітал банків?
- Поки що нічого. Ні в уряді, ні в Нацбанку немає принципів, кого рятувати: великих, маленьких, своїх, чужих, добре або погано працюючих. Незважаючи на те, що в понеділок були подані пропозиції по семи банкам - механізми однаково не вироблені.
Вони не знають, як рятувати - рефінансуванням чи входженням у капітал, хоча й те, і інше означає "друкування грошей". А відсутність підходів породжує страх зробити перший крок.
Однак, така невизначеність не може тривати нескінченно, тому що вона руйнівна. Умовно, ще місяць, і система з неплатежами почне валитися. Потрібно ставити крапку в таких питаннях, як "Надра" і "Укрпром". Потрібно визначитися - націоналізувати чи ні. Інакше вони потягнуть за собою всіх інших.
За умовами Меморандуму, в уряді на рекапіталізацію є 44 мільярди гривень. Усім давати він не може, тому що грошей на всіх не вистачить. Тому зараз виникає черга, хто перший. Я говорив одному з банкірів: давай швидше, тому що коли всі підуть, на комусь повинні зупинитися. І він, схоже, ледве встигає. Є шанс. Але отут уже на передній план виходять політичні переваги.
- Припустимо, "Надра" і "Укрпромбанк" будуть витягати як системні банки. А "Родовід" чому?
- За кількістю вкладників я б його відніс до тієї ж групи.
Але, насправді, питання стоїть інакше: або всіх націоналізувати, або нікого. Якщо зупинитися на 44 мільярдах, усі зрозуміють, що черга закінчилася, і відразу ж з'явиться інша черга - на Фонд гарантування внесків. Усі будуть розуміти, що залишається тільки шлях банкрутства. Банк не буде розглядатися як бізнес. І це розуміння вже явно відчувається.
А тепер виникає питання: чи подумали в уряді, які процеси будуть розвиватися, і як ними керувати? Безсумнівно, повинен з'явитися Ощадбанк СРСР номер два у вигляді багатоміліардних зобов'язань перед вкладниками збанкрутілих банків! З іншого боку, у держави виявляться всі активи у вигляді приміщень, застав - тобто, половина реального сектора. Чи не повіює це соціалізмом?
Хто ж буде керувати цими підприємствами й банками? Держслужбовці? Колишні менеджери, які залишаються на утриманні засновників? Це велика проблема. Тому потрібно зараз до цього готуватися, і розуміти, до чого ми йдемо.
Ще один цікавий процес. Нацбанк, рефінансуючи відтік коштів, нічого не вживає, щоб одного разу перестати це робити. Цим він підриває основи банківської системи.
Нацбанк міняє внески клієнтів на своє рефінансування, вимиваючи пасиви банків. Але якщо депозити населення становлять 200 мільярдів гривень, де та межа, до якої можна рухатися? Я думаю, Нацбанк і сам не знає.
- Вони так роблять, тому що не можуть нічого іншого зробити, або навмисно?
- Ні, це не навмисно. Будучи пов’язаним Меморандумом, Нацбанк не має можливості приймати самостійні рішення. Але, оскільки й "капіталісти" - МВФ та інші - теж не мають жорсткої позиції, то питання затягується. Плутанини додають численні представники парламенту й уряду.
Тому, крім рішення про введення адміністратора, нічого іншого придумати не можуть. Хоча Нацбанк розуміє, що це нічого не змінює, тому що адміністраторові не даються ніякі додаткові важелі для поліпшення ситуації.
Продовження буде...
