Бюджет на 2009 рік приймався у вкрай складних економічних умовах. Відверто кажучи, він апріорі не міг бути гарним.
Низька прогнозованість макроекономічних показників, значні проблеми у банківській системі, обвальне падіння національної грошової одиниці, наростання соціальних проблем та інші прояви економічної кризи не дозволяли сподіватися на бюджет, прийнятний хоча б у порівнянні з бюджетами минулих років.
Проте ці обставини не знімають головного питання, а саме: чи сприятиме прийнятий бюджет соціально-економічному оздоровленню країни.
У будь-якій розвиненій країні бюджет надає бізнесу певні орієнтири, як в плані макроекономічних показників розвитку, так і стосовно обсягів підтримки певних галузей.
Україні до цього ще далеко, оскільки у бюджетному процесі панує популізм та любов до красивої цифри. Проте навіть на такому загальному тлі, бюджет 2009 року вирізняється не в кращий бік. Він скоріше дезорієнтує бізнес, населення, місцеву владу.
Державний бюджет складено на основі надто оптимістичних, якщо не сказати нереальних, прогнозних макроекономічних показників. А саме: зростання ВВП на 0,4%, інфляція – 9,5%.
В той же час, Світовий Банк прогнозує скорочення ВВП на 4% та рівень інфляції 13,7%, і це не песимістичний прогноз. Таким чином, має місце завищення ВВП (на 4,4%) і заниження інфляції (на 4,2%).
Майже співпадіння цих чисел дозволяє зробити припущення про свідому "помилку" у прогнозі, оскільки вища інфляція компенсує нижчий ВВП, з точки зору доходів бюджету. За такого припущення, уряд отримує змогу, декларуючи збереження рівня соціальних гарантій, насправді зекономити на соціальних витратах через іншу динаміку рівня таких гарантій, тобто штучно зменшити соціальні зобов’язання.
До речі, згідно деяких експертних оцінок, падіння ВВП може сягнути 10%, а інфляція – близько 20%.
Доходна частина бюджету визначена з урахуванням додаткових доходів, щодо яких відповідні закони ще не прийняті, що також ставить під сумнів реалістичність бюджету.
У 2009 році видатки державного бюджету суттєво зменшуються порівняно з 2008 роком. Причому видатки загального фонду скорочуються не лише в реальному (з урахуванням інфляції) вимірі, але й в номінальному – з 200 мільярдів гривень до 193.
Тобто можливості держави щодо виконання своїх основних функцій, в тому числі у соціальній сфері, значно погіршуються. В цих умовах на перший план виходить питання пріоритетів як соціального, так і економічного характеру.
Основні бюджетні пріоритети в економічній сфері, за задумом, мають бути сконцентровані у стабілізаційному фонді, який складає близько 20 мільярдів гривень.
Проте ця приваблива за назвою стаття видатків викликає більше запитань, ніж дає відповідей. Насамперед, абсолютно нереальними виглядають заплановані обсяги його наповнення із зазначених у законі про бюджет джерел.
Майже половину зазначеної суми планується отримати від приватизації. Реальність таких планів у специфічних умовах поточного року не тільки викликає сумнів, але й примушує замислитися – якими міркуваннями керувалися при цьому розробники закону.
На малих та середніх об?єктах таку суму не отримати, а продаж великих об?єктів вимагає тривалого підготовчого етапу, який не було пройдено. Крім того, навіть якщо теоретично і можна отримати такі кошти від продажу найпривабливіших державних підприємств, то ціна їх буде у 3-5 разів меншою, ніж, скажімо, через 2-3 роки. Чи відповідає такий підхід стратегічним державним інтересам? Навряд чи.
Іншими вагомими джерелами формування стабілізаційного фонду є позики, що залучаються державою від міжнародних та іноземних організацій, та надходження від цільового розміщення державних цінних паперів. І тут також є питання або щодо вартості залучених ресурсів, або щодо можливості їх залучення взагалі в умовах кризи.
Таким чином, маємо дуже серйозну проблему із реальним наповненням стабілізаційного фонду. Якщо ж врахувати, що кошти надходитимуть до нього переважно у другій половині року (а іншого не варто чекати, принаймні, щодо коштів від приватизації), то ситуація виглядає ще гіршою.
Адже фінансові вливання для підтримки пріоритетних галузей необхідні вже зараз. А пізніше може виявитися, що вже нема чого підтримувати.
Тепер поглянемо які саме галузі можуть не дочекатися цих коштів з усіма наслідками.
Це АПК (2,2 мільярди гривень на здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів та підтримку окремих проектів), авіа- та машинобудування, оборонний комплекс (0,9 мільярдів на фінансування інвестиційних проектів), вугільна галузь (5 мільярдів на проекти з ліквідації шахт, здешевлення кредитів, технічне переоснащення), житлово-комунальне господарство (0,5 мільярдів на реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів з енергозбереження), енергетична галузь (0,6 мільярдів на реалізацію інвестиційних проектів).
Крім того, це заходи з підготовки до Євро-2012 (4,3 мільярди), інвестиційні проекти соціально-економічного розвитку регіонів (1,5 мільярди), закупівля і модернізація техніки для міністерств оборони і внутрішніх справ (2,8 мільярдів) та ряд інших.
Загалом, абсолютна більшість напрямів використання коштів Стабілізаційного фонду щонайменше представляють собою звичайні статті витрат бюджетів останніх років. Немає й особливої відмінності й в обсягах коштів.
Певна новизна хіба що присутня у направленні коштів на збільшення статутних капіталів ВАТ "Державний ощадний банк" та ВАТ "Державний експортно-імпортний банк", в тому числі, для іпотечного кредитування житла.
Фактично, звичайні видатки розвитку об’єднали під красивою назвою "Стабілізаційний фонд", а власне специфічних заходів щодо подолання кризи не передбачено або, принаймні, чітко про них не сказано.
Тим гостріше постають наступні питання. Хто і за якими критеріями буде вибирати які напрями фінансуватимуться хоча б частково, а для яких бюджетна підтримка залишиться лише на папері?
Чи будуть відповідні рішення прийматися з урахуванням державних інтересів, а не під впливом наближених осіб та відповідних бізнес-інтересів?
Можна припустити, що в разі нестачі коштів певна перевага надаватиметься заходам з підготовки до Євро-2012 – це міжнародний імідж і підвищена увага з боку громадськості.
Одночасно це й ті заходи, під які простіше отримати кошти від міжнародних організацій, фінансових інституцій, чим уряд зобов’язаний у повній мірі скористатися, щоб мати певні можливості для фінансування й інших напрямків.
Недофінансування інших видаткових статей стабілізаційного фонду можливо не так буде помітно в іміджевому плані, проте матиме дуже серйозні негативні наслідки для кожної з перелічених галузей.
Найбільш боляче це може відбитися на сільському господарстві внаслідок особливостей галузі та ситуації, яка сьогодні склалася в аграрному секторі.
Так, попит і ціни на продукцію сільського господарства, і, в першу чергу, на продовольчу групу, на світовому ринку різко впали. Рекордний за роки незалежності результат роботи сільського господарства (більш як 38 центнерів з гектару зернових при звичайних 22-27) став в умовах кризи і відсутності ефективної державної аграрної політики справжнім лихом для селян.
Сільськогосподарське виробництво як життя – його не можна зупинити, на відміну від металургійного або іншого виробництва. Проте на внутрішньому ринку, який у принципі не може поглинути такі обсяги, зараз практично зупинена реалізація сільгосппродукції по всім основним групам.
Надзвичайно великі перехідні запаси (майже 20 мільйонів тон – половина зібраного врожаю) тримають ціни на мінімумі, який межує із собівартістю, а той й нижчий за неї, якщо врахувати вартість кредитних ресурсів.
Сільгоспвиробники не можуть отримати ні гроші за вирощену продукцію, ні кредитів. Деякі господарства за цих умов навіть залишали врожай незібраним. Відтак не виплачується зарплата, відбувається відтік кадрів, занепадає соціальна сфера.
Восени, коли формується майбутній врожай, виконуються вкрай необхідні етапи технологічного циклу, необхідну підтримку селяни не отримали. Було не до того – криза, вибори і таке інше. Це вже позначиться на майбутньому врожаї.
Якщо ж і навесні не буде забезпечено вчасне проведення посівних робіт, то в 2009 році матимемо дефіцит сільгосппродукції і фінансово знекровлене село.
Сьогодні створені усі умови, щоб жодного га землі не було засіяно – витрати можуть просто не окупитися. Сільське господарство фактично є у значно гіршій ситуації ніж інші галузі, які в разі пожвавлення світової кон’юнктури, можуть набагато швидше наростити випуск продукції.
Якщо не вжити термінових заходів з боку держави, то наслідки нинішньої кризи, економічні і соціальні, доведеться долати протягом кількох років і значно більшим коштом.
В умовах поточного року надзвичайно важливою також є державна підтримка галузей, що мають високий технологічний рівень та конкурентоспроможні на світовому ринку.
Це авіабудування, оборонний комплекс. Без належного рівня державної підтримки їх позиції, що так важко відновлювалися останніми роками, можуть суттєво погіршитися.
Звичайно, мова не йде про відмову від фінансування інших статей витрат стабілізаційного фонду, а також тих статей бюджету економічного спрямування, які не включені у стабілізаційний фонд, проте в умовах фактично прогнозованого недоотримання доходів бюджету, слід визначити ключові і другорядні позиції, щоб не доводити справу до "ручного" керування видатками за принципом "хто гучніше заявить".
Загалом, бюджет сьогодні являє собою надзвичайно "сирий" документ, далекий від соціально-економічних реалій та дійсних національних інтересів.
Він потребує суттєвої корекції як доходної, так і видаткової частини на основі уточнених макроекономічних показників.
Причому базовим має стати песимістичний сценарій розвитку економіки. В іншому випадку, отримаємо документ, який не лише не сприяє подоланню кризи, а навпаки – поглиблює соціально-економічні проблеми.
І зміст бюджету має не лише відображати глибину кризи, що охопила країну, але й визначати шляхи виходу з неї.
 |
Володимир Шкляр, кандидат економічних наук.
