Про Голодомор писати страшно. Страшно уявити голодну смерть прадідуся і прабабусі, родичів, односельчан, співвітчизників, малих дітей. Проте найстрашніше бачити сьогоднішню байдужість деяких українців до факту тотального і садистського геноциду своєї нації.
Страшно бачити і чути новітніх яничар, які глумляться та насміхаються з найтрагічнішого факту світової історії, заявляють, що голоду не було, а якщо й був, то не голодомор, просто не вродив хліб і ніхто їхніх родичів голодом не вбивав. Наприклад, у лідера комуністів П.Симоненка від Голодомору померли тітки, і цей чоловік з трибуни Верховної Ради відкидає штучну організацію вбивства Голодомором і розказує, скільки «розвинений» СРСР в 1932-33 роки експортував закордон зерна, металу та вугілля.
Після стількох років незалежності Україна нарешті робить мінімальні кроки до вшанування свого народу, СБУ нарешті взялася за теоретичні спроби розсекретити пам'ять та назвати імена деяких катів, МЗС поширює інформацію про Голодомор, веде роз’яснювальну роботу за кордоном, і на сьогодні 27 держав визнали Голодомор геноцидом українського народу. 27 держав з 193 на планеті. В основному, це Грузія, Польща, Чехія, держави Прибалтики, Угорщина, Канада, США, Мексика, низка країн Південної Америки. Факт геноциду українців відмовляються визнати зокрема такі держави, як Російська Федерація, Ізраїль, Франція, Німеччина та Великобританія.
Причини цього не в тому, що уряди цих країн настільки цинічні і безсердечні або їх народи ніколи не зазнавали страждань та геноциду. Причини, як і у випадку Симоненка, суто політичні, а отже - економічні. Якщо про Голодомор мовчати і злочинні звірства заперечувати, можна зберегти електоральну довіру престарілих комуністів, розказати їм чергову байку про бандеро-американські вигадки і знову потрапити в парламент, де можна зручно кришувати свій капіталістичний бізнес і голосувати за добре оплачені пропозиції та законопроекти.
В міжнародних відносинах діє той самий макіавеллівський принцип, де особиста вигода визначає морально-етичні орієнтири та категорії. Вигідно державі називати війну, злочини і етнічні чистки «конституційним порядком» чи «миротворчою акцією» - всі ЗМІ, політтехнологи та влада переконують своїх громадян у такому стані справ. Один геноцид вигідно визнати, інші не вигідно – не визнаємо. Насправді нікого з політиків не хвилюють жодні геноциди, вони їх використовують в своїх інтересах. Наприклад, одному народу дуже вигідно бути найнещаснішим, найстражденнішим, а отже і найпривілевійованішим на планеті, спочатку у моральному, а потім і у політико-економіному плані. От і працює потужна і багата діаспора та лоббі у всіх країнах, «захищаючи» та просуваючи національно-бізнесові інтереси, і жодні конкуренти їм не потрібні. Не вигідно.
У кожної держави свої причини не визнавати геноцид українців, в залежності від геополітичної та економічної ситуації. Наприклад, Росія, мабуть, ніколи не визнає Геноциду українців, принаймні, при сьогоднішній військово-політичній вазі та в своїх сучасних кордонах. Самовпевнений та впливовий гангстер рідко совісно признається в суді у своїх злочинах. Росія є правонаступницею СРСР, спадкоємицею його майна, фінансів, військового арсеналу, а також, відповідно, - злочинів. Визнати геноциди народів Російської імперії та СРСР заважає не лише месіанська самовпевненість росіян-москвичів, а і суто економічні фактори. Німці та австрійці покаялися – великі суми грошей постраждалим народам виплатили. Естонці та литовці вже досліджують розмір матеріальної шкоди, нанесеної їм російською окупацією. А тут ще й українці з кримськими татарами згадали про свій геноцид, так Росію й по світу пустять. Тому і стараються російські дипломати за кордоном, домовляються, натякають, лобіюють у міжнародних організаціях та державах вигідні для себе рішення про Голодомор. Не було такого, ніхто не винен! До речі, Сталін у російських шкільних підручниках історії також в цьому не винен. Він зображений як вмілий та професійний організатор і менеджер, який позитивно вплинув на розвиток і зміцнення держави, хоча й допустив деякі «помилки». Вміло використовуючи свої військові та енергетичні ресурси, Росія впливає на позицію іноземних держав в питанні визнання геноциду українців.
Німеччина та Франція добре розуміють свою енергетичну залежність від Росії, водночас прагнучи унезалежнитися від США, і при цьому бути світовими лідерами з амбіційними інтересами. Що таке геноцид якихось українців, коли триває велика геополітична гра, коли Росія піднімається з колін, Китай стає світовою імперією, США наближаються до свого присмерку, мусульман більше мільярда, і вони вже в Європі. Українці все одно працюють чорноробами у престарілих європейців, Україна здала свою ядерну зброю, геноцид був тільки один – так вважають «прагматичні» європейські політики. Росія Європі потрібніша за Україну, тому домінує російська версія історії.
Щодо Ізраїлю, то важко зрозуміти народ, що сам пережив страшний геноцид, і при цьому не бажає проявити співчуття та розуміння до інших потерпілих націй. Але справа не в єврейському народі. Український Єврейський Комітет вимагає від Ізраїлю визнати український геноцид, але в Ізраїлі також є «прагматичні» політики. Не варто ускладнювати стосунки з Росією. Вона сильна, агресивна, багата газом і нафтою, продає зброю арабам, дружить з палестинцями, кидає виклики США. З Росією вигідніше дружити, ніж з Україною, а визнання Голодомору росіян засмутить.
Проте, ніхто не захоче визнавати Геноцид, поки українці самі його не визнають. Поки державні лідери та політична еліта не матимуть єдиної позиції хоча б у цьому, такому зрозумілому питанні, поки мільйони українців будуть зазомбовані антиукраїнською ідеологією, до того часу не варто думати про повагу міжнародної спільноти.
Не варто казати що це було давно, і голодні страждання наших бабусь та дідусів для нас сьогодні не актуальні. Треба пам’ятати свою історію, бо іноді вона дає «прагматичним» яничарам індивідуальні повторні уроки.
