Внаслідок безперервної антагоністичної боротьби за владу та бізнес серед політиків посткучмівського періоду Україна знову стоїть перед достроковими виборами.
Люди, які прийшли до влади революційним шляхом, рідко стають конструктивними державотворцями, а продовжують діяти радикально і живуть за законами революційного часу. Власне, цим і можна пояснити багаторічну нестабільність, постійну політичну та економічну кризу, слабкість влади та впливову деструктивність опозиції. Багато помаранчевих надій розвіялися синім туманом в червоних серцях українців. Усі політики себе повністю дискредитували зрадництвом, непослідовністю, віроломством, брехливістю, корупційністю. Жодна політична сила, будучи при владі, не виконала і десятини передвиборчих обіцянок, а поділивши посади, приступили до “кришування” власного бізнесу. Народ розчарувався в усіх народних депутатах, народних прем’єрах та президентах.
Ми вже не віримо обіцянкам про щасливе і достойне життя, і нас не сильно хвилює, яка партія чи коаліція сформує уряд та недорого продасть собі чи партнерам Укртелеком, Одеський Припортовий, Південмаш, Укрзалізницю або інші стратегічні підприємства, які наші батьки будували десятиліттями, щоб Україна зайняла гідне місце на політичній та військово-економічній арені світу. Тому багатьом здаються абсурдними та зайвими спроби проведення нового переділу, тобто виборів, які нічого нового людям не принесуть.
Дуже мало нових партій мають перспективу пройти в парламент, і тим більше змінити розстановку сил на свою користь. Практика свідчить, що на дострокових виборах найчастіше перемагають правлячі парламентські партії, тому нічого нового та кращого такі політичні сили не принесуть. Людей охоплює політична апатія, на можливих виборах, що найімовірніше відбудуться не раніше лютого або на весні, прогнозується п’ятдесятивідсотковий абсентеїзм – ухиляння громадян від участі у виборах та політичному житті, тобто половина виборців не прийде голосувати. Цей показник буде ще вищим, якщо наприклад БЮТ, що з усіх сил гальмує організацію виборів, закличе своїх симпатиків ігнорувати голосування. У Західній Європі, зокрема Сполученому Королівстві, Франції, Німеччині, явка виборців на дільниці складає близько 40 %, тому що європейцям байдуже, яка демократична партія прийде до влади, у них усі політичні сили будуть дбати про добробут та розвиток держави. В цих країнах люди керуються принципами лібералізму та демократії і вважають, що йти чи не йти на вибори, це вільний вибір кожного громадянина.
В Україні відвідуваність виборчих дільниць у 80-х роках становила 99,9 %, а вже в 1998 р.- 63,8 %, на президентських виборах 1999р.- 74,9%, на парламентських виборах 2002 та 2006 років електоральна участь досягала 70%. На сьогоднішній день ми наближаємося до європейської шкали політичного абсентеїзму, проте не через задоволення життям, а через зневіру громадян в політичних лідерах та загальну політичну апатію. Така ситуація є дуже небезпечною, оскільки до виборчих дільниць тоді прийдуть лише політично зацікавленні та фанатичні люди, в основному адміністративний (держслужбовці, в’язні, військові), лівий та праворадикальний електорат, які є найдисциплінованішими виборцями, і парламент сформують зовсім не ті партії, що домінують в суспільстві, а та ініціативна меншість, що вміло використає народну зневіру у своїх цілях.
В Європі та у Південній Америці за таких умов владу часто захоплювали демагоги і диктатори. Дострокові вибори у поєднанні з економічною кризою при демократичній формі правління часто сприяють приходу до парламенту радикальних партій. Внаслідок дострокових виборів у Німеччині при масовому абсентеїзмі ліберально-демократичного електорату до влади прийшов Адольф Гітлер.
Ще однією особливістю цих виборів буде норма про те, що якщо в Україні законодавство передбачає мінімальний бар’єр участі 50% виборців у голосуванні для визнання виборів дійсними, то на повторні дострокові вибори ця норма не поширюється. Іншими словами, ці вибори відбудуться за будь якої кількості виборців.
В деяких державах Європи проблему абсентеїзму пробують вирішувати покараннями, наприклад у Австрії, Греції і Туреччині за пропуск виборів можна потрапити за грати на місяць чи більше. В Австралії, Бельгії, Мексиці такі прогульники платять штраф, а в Аргентині їм на три роки закритий шлях до державної служби. В Італії перелік громадян, які не ходять на вибори, вивішується на всезагальний огляд, своєрідну дошку ганьби. А все це робиться через прагнення владних партій бути легітимними в очах народу, щоб за правлячу коаліцію проголосувало не 10 % непосидючих вдома виборців, а в результаті голосування була дійсно всенародно обрана легітимна, демократична влада, тобто та, що захищає інтереси більшості.
В Україні такі закони поки що нікому не потрібні і не вигідні, тому що наші партії мало думають не те що про легітимність, а навіть про легальність свого перебування при владі. Деякі партії настільки знахабніли та впевнилися у повній вседозволеності своїх дій, що дозволяють собі не тільки не виконувати накази державної влади, зокрема глави держави, а навіть зіштовхують владні органи між собою, почавши абсурдну і згубну для держави війну органів.
БЮТ, чудово розуміючи втрати великої кількості виборців на електоральному полі Західної та Центральної України, може спробувати вивести своїх прихильників на площі та до Києва для протестів, тому і не хоче брати участі у цих виборах, адже вони для них будуть згубними, як вибори київського мера. Проте, нові громадські заворушення зразка Помаранчевої революції Україні не загрожують, незважаючи навіть на солідну плату учасникам вуличних політичних акцій. Тим більше, на варто сьогодні очікувати від народу радикальних дій, самовідданої боротьби за лідера, за ідею чи партію. В 2004 р. люди були готові до всього: до сутичок з міліцією, з противниками, до штурмів адміністративних будинків, народ був доведений до такої ідеологічної кондиції, що міг взятися за зброю. Проте, існують так звані суспільні цикли та фази громадської активності, своєрідні закони функціонування суспільства, згідно з якими, періоди соціальної апатії і, як наслідок, політичного абсентеїзму, приблизно кожні 14 років змінюються періодами соціальної активності та високої мобілізації громадян.
Так, 1991 рік і початок 90-х, відзначалися високим рівнем громадянської свідомості, активності, боротьби, підвищувався вплив різних ідеологій на маси. Далі народне полум’я почало згасати, і політична боротьба змінилася боротьбою за економічне існування. Наступна фаза активності повторилася, починаючи підготовки - 2002 року з початку акцій «Повстань Україно» та «Україна без Кучми», і її пік припав цілком точно на 2004 р. Тоді громадяни після фази апатії прагнули боротьби, змін та реформ. Саме тоді, в період цієї фази, вони часто стають обманутими, заідеологізованими жертвами політичних кар’єристів, аферисток та пройдисвітів. Сьогодні українське суспільство, згідно з світовими соціальними закономірностями, входить знову у стан апатії.
Саме тому нові вибори характеризуватимуться високим рівнем абсентеїзму, тотальною народною зневірою, падінням ідолів, аполітичністю та політичною апатією суспільних мас. Тому у ході виборчої кампанії матимуть місце вже не ідеологічна обробка, а безпосередній підкуп (грошовий чи товарний) виборців. Підняти до серйозного рівня войовничу ідейність народних мас України демагоги зможуть лише років через 10, коли наше суспільство знову вступить у фазу активності.
Але дуже ефективно використати цей стан суспільства, стан народної зневіри, можуть різного роду демагоги-популісти та тоталітарні політичні особистості, для яких народ в цей важкий для нього час стає зручною і беззахисною жертвою. В період занепаду авторитету парламентаризму і цінностей демократії за умов інфляції та економічної кризи, найняті політтехнологи в народ успішно запускають ідеї наведення порядку, зміцнення вертикалі влади, сильної жорсткої руки, боротьби з владною корупцією. Не останню роль відіграють в цей період і різні дешеві політичні пророцтва, що добре діють на найменш захищенні та найбільш довірливі верстви населення, особливо селян. Дедалі більше політиків закликають покінчити з демократією та встановити авторитарний режим, що виведе Україну з кризи, забезпечить стабільний розвиток, та припинить роздирання держави різними політичними силами. Ю. Тимошенко наприклад, пропонує встановити мораторій на політичне протистояння в державі.
Подібні антидемократичні речі заявляли більшовики у 1917 році та нацисти у 1932 році. Наслідки відомі кожній українській родині. До сьогодні актуальними є слова Полібія та Платона про те, що демократичну форму правління завжди змінює тиранія, оскільки громадяни втрачають пильність і, втомившись від політики, часто довіряють керівництво державою хитрому демагогу, який обіцяє навести в країні лад. Скинути такого правителя, який не виправдав надії народу і чинить насильницькі репресії над громадянами, часто стає можливим лише внаслідок пролиття крові.
Тому, не потрібно сторонитися дострокового голосування, а зробити свідомий вибір, відібравши кредит народної довіри в партій і лідерів, які заплямували себе зловживанням владою, корупцією, демагогією та брехливими обіцянками.
