Вислів "Не зводити очей з України" став своєрідною мантрою сенатора Джона Маккейна, з вуст якого звучать зловісні попередження про те, що ця колишня радянська республіка стане наступною жертвою Москви, яка прагне розтоптати маленькі й відважні демократії біля її кордонів. Маккейн закликає США у відповідь робити все можливе для прискорення процесу вступу України в НАТО. Але демократія в Україні псує всю картину. У середу президент Віктор Ющенко, надійний союзник США і прихильник вступу до НАТО, оголосив про позачергові парламентські вибори. Це відбулося через розпад правлячої коаліції минулого місяця. Питання про майбутні відносини України з Росією і Заходом залишається предметом палких суперечок і каталізатором внутрішньополітичних змін, однак в падінні уряду Ющенко не приховував дій з боку Москви. Пряма загроза виходить від Юлії Тимошенко, його основного партнера по коаліції, амбіційного політика популістського спрямування. Вона приєдналася до Ющенка під час "помаранчевої революції", яка скинула ставленика Москви в кінці 2004 року, але з того часу вступила в боротьбу за владу і дала чітко зрозуміти про свій намір балотуватися в президенти.
Тимошенко, партія якої має більшу підтримку, ніж партія Ющенка, багато виступала останнім часом на Східній Україні, де більша частина населення схиляється в бік Росії, а не Заходу, і навіть підтримала проросійську Партію регіонів, очолювану Віктором Януковичем. На торішніх парламентських виборах партія Януковича набрала найбільшу кількість голосів, приблизно одну третину, але опинилася в опозиції,оскільки була сформована коаліція Тимошенко-Ющенко.
Суперництво між ними зберігається, і літнє зіткнення між Росією та Грузією оголило протиріччя між президентом і його колишньою союзницею. Ющенко поспішив стати на бік грузинського лідера Михайла Саакашвілі і закликав НАТО пришвидшити процес вступу України в альянс; Тимошенко ж виступила з різкою критикою його реакції, закликаючи до нейтралітету і обіцяючи виборцям, що вона втримає Україну подалі від конфліктів між іншими країнами. Хоча в принципі в перспективі вона за членство країни в НАТО, вона не хоче квапити події або вживати заходів, які можуть спровокувати Росію. Орієнтуючись на Захід, вона більшу увагу приділяє вступу України в Європейський союз з усіма економічними перевагами, які випливають з цього, ніж переваг у сфері безпеки, які дає членство в НАТО.
Останнім часом ставлення Тимошенко до Москви суттєво відрізнялося від поглядів Ющенка. Вона закликає до "балансу" у відносинах з більш сильним сусідом і критикує президента за ворожу стосовно Росії позицію з таких питань, як російська військово-морська база в Севастополі. Оглядачі в Україні вважають, що зараз її основне завдання - забезпечити країні низькі ціни на природний газ, від якого залежить країна, з огляду на схильність Росії використовувати енергетику як геополітичний важіль, що вимагає більшого співробітництва з нею. Хоча їй вдається уникати вибору між Вашингтоном і Москвою, Тимошенко намагалася покращити свої відносини з США. Як і багато лідерів сусідніх з Росією держав, після грузинської кризи вона схиляється на користь встановлення добрих відносин з обома сторонами на час геополітичної невизначеності.
Зараз мета Тимошенко - перемогти Партію регіонів в парламентських перегонах. Однак український електорат настільки розділений, що навряд чи позачергові вибори виявлять конкретного переможця. Відповідно, головне питання полягатиме в тому, які дві чи три головні партії створять коаліцію. Тимошенко співпрацювала з Партією регіонів минулого місяця з питання про обмеження президентських повноважень і, можливо, знову сяде з ними за стіл переговорів. Втім, склад наступного уряду визначиться після самих виборів і політичних торгів, які відбудуться після них. Відповідно, якщо й дослухатися до порад Маккейна "не зводити очей з України", то спостерігач може просто з'ясувати, що політика в цій колишній радянській республіці набагато складніша, ніж просто загроза українській свободі з боку Росії. - У написанні статті брав участь Юрій Зарахович з Москви.
Новинар