«Я думаю, ми вже обговорили цю важливу тему, яка потребувала обговорення», - сказав Нестор Шуфрич. Це було сказано в сесійній залі після того, як у вівторок парламентарі приділили в цілому 7 годин свого робочого часу дискусіям щодо становища в Грузії.
Очевидно, формулювання такої позиції і не входило до планів жодної з п’яти фракцій. Головний інтерес був значно вужчий. І йдеться навіть не про те, щоб, як сказав з парламентської трибуни красномовний Володимир Литвин, «підлизатися» до тих чи інших світових гравців. Все було значно простіше – смерті сотень чи й тисяч осетинів, десятків грузинів та росіян, для 450-ти українців стали лише надзвичайно зручним приводом якомога болючіше «вкусити» опонента.
Одні лаяли інших за «зраду» національних інтересів на користь США, інші тих – за те саме, але на користь Росії. Відвертий же балаган, який влаштували між собою БЮТ та НУНС лише через те, що в Кабміні Москву бачать важливим фактором перемоги Тимошенко на виборах-2010, а в Секретаріаті Президента хочуть не допустити цієї перемоги, не гребуючи ніякими моральним застереженнями – взагалі був класичним взірцем театру абсурду.
Тобто тисячу разів мав рацію відвертий Нестор Шуфрич, коли сказав свої вище цитовані слова таким тоном, ніби це означало виконання місії депутатським корпусом. Хоча ця місія мала би полягати саме в результативному голосуванні.
Щоправда, одного результату депутати таки досягли: у ВР створено спеціальну тимчасову слідчу комісію з розслідування фактів незаконного постачання озброєнь Україною до Грузії. Не створити її не могли: для цього треба тільки 150 голосів, а в самої лише Партії регіонів, яка висунула таку пропозицію, їх більше 170-ти.
Як справедливо сказала автор відповідного проекту Олена Лукаш, депутати дійсно мають право знати, чи не продавалась зброя в обхід міжнародного та вітчизняного законодавства, і чи в правильний спосіб надходили до бюджету отримані за це кошти.
Інша річ, що, як це зазвичай буває, робота комісії знадобиться хіба що для подальших звинувачень влади. Масштаби продажів озброєнь Грузії Україною, як і види цих озброєнь, добре відомі всім компетентним структурам від Москви до Стокгольмського інституту дослідження проблем миру. Відомо й те, що ці продажі здійснювались цілком законно. Є великі сумніви, що наші депутати знайдуть тут щось нове.
Дещо інша справа може бути з оплатою цієї зброї, як і з фінансовою картиною у збройній сфері взагалі. Але й тут, якщо буде виявлено якісь порушення, оргвисновків, будьте певні, не зроблять. І грошей до бюджету не повернуть.
На жаль, парламентарі від опозиції не пішли далі і не ініціювали розслідування значно більш кричущих «фактів». А саме – нібито безпосередньої участі в збройному конфлікті на території Грузії українських громадян.
Жарти вбік. Російський сегмент Інтернету, наприклад, через пошукову систему Google дає 270 тисяч посилань на словосполучення «українські найманці Осетія». В мізки мільйонів росіян, і, що ще гірше, українців, надійно вбито «факти» про те, що українці – причому саме «найманці» - брали участь у нападі грузинських військ на Цхінвалі.
Відповідна інформаційна кампанія аж ніяк не була спонтанною.
Так, ще за кілька днів до війни президент Південної Осетії Едуард Кокойти заявив, що обстріли осетинських сіл ведуться зі снайперської зброї, поставленої до Грузії, зокрема, Україною. Звідки взято такі дані, Кокойти не уточнив.
Буквально на другий день війни в численних блогах учасників бойових дій (дехто каже, що їх спеціально створювало ФСБ, але для чистоти експерименту не користуватимемось неперевіреною інформацією), стали з’являтися повідомлення про те, що на боці грузинів воювали американці та... правильно, українці.
Щодо перших інформація ґрунтувалась на нібито наявності на вулицях Цхінвалі численних трупів чорношкірих людей у грузинській формі. Осетинські джерела навіть повідомляли, що один такий чорношкірий схоплений живцем і переданий для допиту російським військам (можна лише шкодувати, що ніякої подальшої інформації про цього войовничого дядечка Тома відтоді так і не з’явилось).
Що до других, тобто українців, то спочатку все ґрунтувалося лише на заяві міністра внутрішніх справ Південної Осетії Анатолія Баранкевича. Одразу трьом російським інформагенціям цей достойний чоловік, що зробив кар’єру в ФСБ РФ, повідомив, що серед вбитих грузинів знайдено 3 (три) тіла чоловіків зі слов’янською зовнішністю.
Звідси пан Баранкевич «нічтоже сумняшеся» робив висновок: тіла належать українцям.
Найцікавіше сталося, коли скандально відомий лідер радикально антиукраїнської організації «Прорив» Олексій Добичі, висланий українськими спецслужбами з вітчизняної території, повідомив, що нібито на власні очі бачив в одного з убитих посвідчення на ім’я Прокопенка Геннадія Вікторовича, мешканця Львова, 1966 року народження.
Цей же Добичін повідомив, що насправді українців в Цхінвалі загинуло «не менше десяти». Доказів він не навів.
Цікаво, однак, що низка російських інформагентств (наприклад, «Росбалт») подали заяви Добичіна так, ніби вони виходили від уже згаданого Баранкевича.
Цікаво також, що офіційні представники Російської держави – як по лінії МЗС, так і по лінії Міноборони – ніколи не заявляли про участь в конфлікті українців. Лише одного разу неназване джерело в Генштабі РФ повідомило «Інтерфаксу», що на зенітно-ракетному комплексі, який збив російський стратегічний бомбардувальник Ту-22М, міг бути український розрахунок.
Однак коли здавалося, що тема вже заглухла, на арені знову виник Едуард Кокойти.
Люди, заангажовані в подіях на Кавказі, знають, що сам по собі пан Кокойти є, щонайменше, не більш адекватним, аніж його заклятий ворог – президент Грузії Михаїл Саакашвілі. Розпиття одним махом трьох літрів вина після визнання Росією незалежності Осетії та Абхазії, погодьтесь, є не більш гідним президента кроком, аніж жування краватки під відеозапис.
Тим не менше, український телеканал «Інтер» знайшов за потрібне 17 серпня дати в ефір заяву Кокойти, за якою виходило, що Цхінвалі взагалі штурмували практично одні українці.
«По нашим данным, все летчики практически были с Украины, экипажи танков были с Украины... Следственная группа уже переходит в фазу доказательств, потому что есть уже документы, которые подтверждают, что люди являются гражданами Украины», - заявив Кокойти мільйонам українських громадян.
Відтоді, одначе, ніяких «доказів» цього так і не з’явилось. Як немає і документів – хоча б на ім’я легендарного Геннадія Вікторовича Прокопенка, або, як повідомили деякі інші російські сайти, Геннадія Вікторовича Борисенка (так само, як і «Прокопенко», уродженця Львова, 1966 року народження).
Зате є чутки, які гуляють Кримом: мовляв, до військкоматів Південного Сходу України 7 серпня почали скликати резервістів. І всім їм пропонували взяти участь в бойових діях в Південній Осетії.
Доказів, як завжди, немає. Як немає і логіки: навіщо скликати резервістів саме на проросійському Південному Сході, коли у Львові є ціла купа грузинських патріотів 1966 року народження?..
Відтак, очевидно, дуже непогано було б, якби Україна ввічливо попросила пояснень та доказів цих чуток, так старанно поширених ЗМІ нашого стратегічного партнера – Російської Федерації. І в цьому контексті надзвичайно актуальною була б відповідна ініціатива депутатів, включаючи й представників Партії регіонів.
