Війна Росії проти Грузії викликала надзвичайно жваву реакцію в Україні. Ще б пак! Союзники, що так само хочуть до НАТО, навіть всупереч волі частини його членів, потрапили в пастку, підготовлену російськими спецслужбами.
Спробуємо подивитися на можливість силового сценарію у відносинах Росії та України, враховуючи певні відмінності між становищем Києва та Тбілісі.
Механічне порівняння Грузії та України залишає багато питань. Адже для російського втручання у грузинські справи були свої передумови. Чи присутні вони в Україні (в такому ж обсязі)?
По-перше, підставою для втручання були конфлікти між грузинами з одного боку і абхазами з осетинами – з іншого. Віковічна різанина грузинів та осетин є типовим міжетнічним конфліктом, що відбувається в умовах постійно насиченого зброєю кавказького регіону. Тут вам і кровна помста, й генетична ксенофобія, і відсутність будь-яких цивілізованих норм у ставленні до ворога. Це ще не Руанда, але вже близько.
Коли в двох селах навпроти одне одного грузини та осетини лягають спати та прокидаються з думкою про винищення сусідів, це, на щастя, мало нагадує кухонно-мовні чвари українського ґатунку. Ніхто ж не ріже росіян у Криму, так само як російські кримчани не живуть заради набігів на українські села Херсонщини.
По-друге, для Росії Грузія є звичайнісінькою колонією, що мала статус союзної республіки. Поставити на місце грузинів є справою честі для російських генералів і ніхто не дорікне їм за це.
Ставлення росіян до України значно суперечливіше. Тут і ненависть до «оборзевших хахлов», і визнання Києва як «матери городов русских», а значної частини українських земель - як колиски російської державності. Таке діалектичне протилежне сприйняття може вплинути на прийняття рішень щодо силового сценарію.
Є ще такий важливий момент, як «географія війни». Органи центральної влади та управління України знаходяться на Печерську, і важко уявити, що російська авіація буде бомбардувати Києво-Печерську Лавру. Чи, намагаючись знищити центральний офіс СБУ, випадково потрапить у Софійський собор?
Так само складно уявити бойові дії у Харкові чи Одесі, де значна частина мешканців є росіянами. Чи, може, одесити та донеччани зустрінуть генерала Шаманова з квітами в руках?
По-третє, участь російського бізнесу в українських справах значно глибша, ніж в Грузії. Великі та малі олігархи вбухали стільки коштів в українські підприємства, щоб потім віддати їх на поталу Генштабу? Одна тільки МТС заробляє стільки коштів на українських споживачах...
По-четверте, Росія може ефективно воювати з Україною шляхом суто економічних, енергетичних засобів. Це ми вже кілька разів бачили і знаємо, що в 21-ому столітті «рука «Газпрому» важить більше, ніж установка «Град». До того ж, війна з Україною унеможливить «золотий» для Росії експорт енергоносіїв до Європи. І що тоді?
По-п'яте (чи, може, по-перше?), в Росії є мільйони сімей, які мають родичів в Україні. І це значно більше, ніж грузинська діаспора з традицією моноетнічних родин. Дуже сумнівно, що усі «російські українці» (чи «українські росіяни») схвально зустрінуть таку військову операцію. Це вже буде громадянська війна, і тоді підтримка дій Путіна та Іванова може бути не такою відчутною.
Тож, готуючись до жорстокої війни з «Газпромом» та «Первым каналом», не варто дивитися на небо, чекаючи Су-25. А варто врахувати інші, більш реальні загрози з боку Москви.
4post.com.ua
