У 2013 році українці стануть свідками чергового етапу «покращення погіршення» в Україні.
Звісно, що подібний сценарій можливий лише за цілковитої байдужості українців до своєї подальшої долі. Однак диктатура Януковича – це не лише знищення демократії на території, де вона почала лише зароджуватись. Це і прямий наслідок того, що від 1991 року система правління в Україні фактично була незмінною. А ті незначні «модифікації», котрі видавалися за демократичний процес, були тільки недолугим прикриттям небажання посткомуністичних еліт створювати реальне конкурентне середовище в політиці і економіці, за наявності якого вони б неодмінно програли б українському народу.
Проте Україна вже повністю стала територією беззаконня, на якій бюрократія і чиновники творять усе, що їм заманеться, а населення (в основному, як і колись у часи СРСР), обурюється лише на кухні в колі близьких, у той час, коли злодійкувата влада вже повністю присвоїла собі всі ресурси і активи України.
Тож чи довго ще зможе витримати Україна подібні експерименти «донецьких» над собою? Адже Україна без українців – це не тільки перспектива віддаленого майбутнього, але і цілеспрямована стратегія п’ятої колони Росії, яка в лютому 2010 року захопила необмежену владу в Україні. І за правління «донецьких» ще більше загострилися та стали очевиднішими самі засадничі розбіжності між державою, як такою, і олігархією. Адже олігархія – це не що інше, як ракова пухлина на тілі держави, яка прирікає Україну на знищення.
Нові методи боротьби з опозицією
Очевидно, що Україні потрібні системні зміни. І насторожує те, що про них в опозиції ніхто навіть і не заїкається. Хоча без системних змін «януковичі» дуже легко формуватимуть свою більшість, навіть у випадку, якщо їх підтримають наступного разу не більше, аніж 2 відсотка виборців.
Варто звернути увагу на той факт, що сьогодні режим «януковичів» почав вдаватися до нових методів боротьби з опозицією. Це – арешт квартир за допомогою українських «найдемократичніших у світі» судів. Причому, все це стосується не тільки одного колишнього депутата Андрія Шкіля, який не потрапив до парламенту за списком «Батьківщини» і позбувся депутатської недоторканності.
Демократичним шляхом в Україні до влади прийшли «політики», котрі демократію не переносять і на дух. І в українських громадян «донецькі» відбирають не лише права і свободи. Масово відбираються бізнеси і власність, навіть у тих, хто пережив лихі часи 90-х під час правління Леоніда Кучми. Вводяться закони джунглів, за яких для влади Конституція стала не більше, аніж фіктивним атавістичним політичним придатком. Тому виграти вибори у подібних «політиків» – виглядає чистою фантастикою.
Причому, дика суміш із олігархічного псевдокапіталізму та феодальних порядків цілком задовольняє ті декілька десятків сімей, які стали власниками України. А вся ця багатопартійність, змагання партійних програм, конкуренція на загальнонаціональних та місцевих виборах – все це потрібно хоч для якоїсь легітимізації українських «еліт» в очах світової спільноти.
Нині Україна перетворена «донецькими» на подобу колонії суворого режиму, де українці змушені відбувати свій пожиттєвий термін. А народ потрібен тільки для того, щоб приносити цим пришельцям із минулого матеріальні блага.
Однак, водночас, Янукович сам став жертвою свого високого становища. Сховавшись у Міжгірській резервації за спинами своєї численної охорони, він застраханий втратити все, до чого так прагнув усе своє життя. Тому він змушений боятися і своїх «соратників», і «друзів-олігархів», Юлію Тимошенко, Європу, Путіна, сонячного світла і власної тіні. Але ж він усе це вибрав добровільно. Та й чи є йому якесь діло до беззаконня, що коїться в Україні, коли його головне завдання зберегти владу і гроші своєї «сім’ї»?
Геній Міжгір’я?
Свого часу румунський диктатор Ніколає Чаушеску вимагав, щоб його називали Генієм Карпат. То, можливо, якщо вдатися до подібної аналогії, вже прийшов той час, щоб і Януковича вважати Генієм Міжгір’я? Схоже, що за три роки перебування при владі він всіма своїми діями вже цілком це заслужив.
Звісно, що повторити долю Чаушеску ніхто не хоче. І в 2004 році Кучмі вдалося уникнути цього. Але всі потуги вивести Україну до Європи, маючи в Україні майже тоталітарний режим «януковичів», видаються чистою утопією. А потім, якщо навіть «донецьких» вдасться змусити поступитися владою, то і тоді доведеться проходити європейський шлях від самого початку. Від створення потужних, авторитетних і незалежних профспілок, неолігархичних партій, вільної, а не кишенькової преси, справжнього, а не вдаваного правосуддя.
Партія регіонів своєю бездарною соціально-економічною політикою поглибила люмпенізацію суспільства. З одного боку, це дає їй змогу опиратися на люмпенську частину українського соціуму, але з іншого, суспільство люмпенів немає жодного майбутнього. То куди ж може привести люмпенізація українського суспільства? Бо існує великий парадокс – маючи нібито свою незалежну Україну, українці в своїй державі - найнезахищеніша, найбідніша та найзнедоленіша нація, і потребують реального політичного і соціального захисту.
По суті усі теперішні біди українців від того, що вони ніяк не можуть об’єднати воєдино свої зусилля. І будучи поки що більшістю на своїй землі, вони не можуть використати системно цю свою перевагу. Проте час такий, що не можна поступатися русифікаторам навіть у дрібницях. Бо якщо сьогодні поступилися маленьким, завтра вже вони вимагатимуть поступитися середнім, а післязавтра великим.
Проти українців ведеться «холодна» громадянська війна
Наразі нинішня влада в Україні – це не що інше, як олігархічна буржуазія. Переважна кількість представників цієї олігархії, не тільки не є українцями, але й живуть, зберігають гроші, виховують і навчають своїх дітей поза межами України. А на території Україні знаходяться лише тимчасово, забезпечуючи собі можливість «рубати гроші», імітуючи заняття політикою, часто діючи в інтересах іноземного капіталу, а не українського народу. І вони вже жодним чином не пов’язують своє життя і майбутнє своїх дітей з Україною.
Можна сказати, що ними ведеться «холодна» громадянська війна проти всього українського народу. А розміри корупції, масштаби сваволі правоохоронних органів (які б точніше було б назвати олігархоохоронними), і судове свавілля в Україні вже давно перевершили всі мислимі межі.
Саме олігархоохоронні та судові органи, котрі своїми діями прикривають усю тиранію і безчинства олігархічної влади, є на теперішньому етапі історичного розвитку однією з найбільших загроз для самого існування Української держави.
Також, поряд з іншими пріоритетними загрозами для України, такими як слабка армія, необхідно згадати і розпродаж державної власності. А головне - української землі, її надр і шельфу. По суті продаж землі призведе до відчуження території України тими, хто скупить землю. А номенклатурний бюрократ, якому нібито українські громадяни «делегували» право продажу землі, буде на старості потирати свої липкі руки де-небудь у теплих і комфортних для проживання краях, із гордістю розповідаючи своїм нащадкам, як вдало йому вдалося розвести українських лохів.
Якщо вдуматися, то за великим рахунком в Україні взагалі відсутні державні структури. Адже чи можна назвати «державними» ті структури, котрі з такою відданістю і завзяттям обслуговують інтереси клептократично-олігархічних кланів. Усі ці «державні» інституції насправді є нічим іншим, як зручною ширмою, за котрою постійно відбувається перерозподіл національного багатства, яке вкрадене в українців.
Завдання і головне призначення цієї ширми – це приховати від міжнародної спільноти той факт, що на території колись окупованої Москвою УРСР сформувалася мафіозна псевдодержава. Головною метою якої є одержання у будь-який спосіб швидких і гарантованих надприбутків членами кримінально-олігархічних кланів.
Таким чином, можна зробити висновок: що найбільшою загрозою для українського народу є посткомуністична влада, яка встановилася на українських теренах після розвалу СРСР. А режим Януковича є лише апофіозом «своєрідної незалежності» українців, завдяки якій Україна не лише все більше втрачає свій шанс увійти до кола цивілізованих країн світу, а, навпаки, може знову розчинитися у новій імперії, яку намагаються побудувати президент Росії Володимир Путін разом із патріархом російської церкви Кирилом. І цей євразійський «русский мир» становить пряму загрозу не тільки для України, а й для всієї західної цивілізації.
Очевидно, що в 2013 році перед українською нацією стоїть фундаментальний вибір: або українці будуть спокійно спостерігати за руйнацією підвалин своєї державності, і перетворяться на малоросів чи недоросіян, людей без минулого і майбутнього, або ж стануть єдиним фронтом проти антиукраїнського, комуно-олігархічного і промосковського режиму «донецьких».
