Ще далеко не усім зрозуміло, що створення нового союзу на пострадянському просторі – це питання зовсім недалекого часу. Причому нове об’єднання зовсім не буде повторювати незграбний винахід СНД. Цього разу Росія, навчена негативним досвідом, має на меті різко міняти стратегію регіону.
Різко змінилася ситуація для самої України в цьому процесі. І не лише України, а й, практично усіх пострадянських утворень. Ще зовсім недавно Росія була не зовсім готовою для рішучих кроків збирання втрачених «земель руських». Перш за все в самій Російській Федерації досить сильними були центробіжні тенденції. Росії увесь час передрікали повний розпад. Сьогодні про це вже не говорять з таким запалом, який існував у прогнозах у перші роки після розвалу СРСР.
Путіну вдалося відтворити вертикаль влади. Вона, можливо, не виглядає такою монолітною, як це було за Сталіна-Брежнєва, однак дезінтеграційні процеси влада змогла втихомирити.
Плани щодо України
Тим самим російське керівництво розв’язало собі руки, щоб зайнятися відтворенням подібної вертикалі влади в усьому пострадянському регіоні.
Нинішня українська верхівка проґавила цю стратегічну зміну позицій Москви. Уже зараз у Кремлі покинули політику обіцянок і загравань із Києвом. Відтепер Україну будуть щільно обкладати доволі жорсткими пастками, щоб викорінити будь-які прояви незадоволення можливим союзом із Росією.
Перші тотальні спроби впливу уже відчувають на собі практично усі громадяни України. Насамперед це помітно в зусиллях створити масове враження, що нікому у світі Україна не потрібна, крім Євразії.
Причому, як це не дивно, подібна тактика здійснюється не лише ззовні. Вона породжується самою українською владою. Саме вона є вочевидь відповідальною за ускладнення стосунків із Євросоюзом якраз незадовго до підписання угоди про асоціацію.
У цьому зв’язку все менше випадковими виглядають арешти і суди над Юлією Тимошенко і Юрієм Луценком. З одного боку, якщо існував би прилад, який вимірює рівень помсти, то в української влади по відношенню до обох політиків він би явно зашкалював. Але однією помстою цей задум розправи важко пояснити.
Самоізоляція України як задум
Ці судові переслідування куди легше лягають у контекст спеціальних заходів, спрямованих на ізоляцію України у світі. В таких умовах легше буде владі пояснити людям, чому євразійському напрямку для України немає жодної альтернативи.
Команда Януковича від загравань із Росією врешті-решт догралася. У неї фактично не залишається поля для маневру. Її, власне, тепер і запитувати особливо не будуть. Недарма один із наближених до Путіна російських впливових діячів Борис Гризлов абсолютно недвозначно попередив Київ, що без України не буде повного Євразійського Союзу.
Пострадянська автократія логічно прийшла до свого рубікону. Їй нема куди розвиватися крім уже опрацьованої в історії вертикалі на Москву.
І ось, здавалося, усемогутні місцеві барони Лукашенко і Назарбаєв особисто заявляють, що в Євразійському Союзі уже зараз планується делегувати центральним органам щонайменше 175 державних повноважень.
За 20 років незалежності ніколи ще нові пострадянські держави не стояли так близько до відходу від повної самостійності.
І як це завжди виглядало, вирішальне випробування в цьому падає на Україну. Якщо її вдасться зламати, то іншим куди меншим утворенням не залишиться навіть миті для роздумів і вагань. Вони будуть поглинені новоствореною системою за піонерським гаслом «завжди готовий».
Чи усвідомлюють українські правлячі кола, куди вони проводжають Україну? Чи не вбачають вони, що вже невдовзі буде зовсім пізно створювати комітети порятунку, бо не буде самої країни, яку треба конче рятувати від загибелі?
