Останнім часом мене переслідує відчуття, що ми живемо у вигаданій державі вигаданого світу. Ми їмо несправжню їжу з напівфабрикатів, п’ємо несправжню джерельну воду, яку щойно набрали з крану гнилих каналізаційних систем, носимо взуття та сумки зі шкірозамінника, читаємо брехливі статті джинсових газет, дивимось брехливі новини, які з телеекранів нам розповідають тітоньки з фарбованим волоссям та натягнутою посмішкою…
Чому ж у нас усе саме так? Чому бути справжнім – просто не вигідно?
Українська влада – нелегітимна, і сьогодні це зрозуміло всім. І громадянам, і закордонним оглядачам, і самій владі. Легітимним є лише той керівник, якого визнає і сприймає суспільство. Чи можна вважати за актуальне таке твердження у відношенні до нашої держави?
Судіть самі.
Бізнес ухиляється від сплати податків, адже не впевнений в тому, що ці кошти підуть за цільовим призначенням. Правоохоронні органи не ловлять правопорушників, адже значна їх частина сидить у зручних кріслах і пише їм накази. Суди притягають до відповідальності тих, хто запропонує меншого хабара. Головним фальшивомонетником у державі є НБУ, який друкує нічим не підкріплені папірці, і називає їх грошима.
Вся бюрократична система не визнає себе легітимною, адже пріоритетними для чиновництва є кулуарні домовленості, тобто відносини поза офіційним законодавством. А основним джерелом доходу для неї є не заробітна платня, а хабарі…
Отож, доводиться констатувати відсутність суспільної легітимності діючої влади. Ви, звісно, можете мені заперечити – хоч якою б недолугою не була наша влада, але вона законна. Якими б ці закони не були, але вони існують.
І тут я вам змушений заперечити. Сьогодні наша влада втратила і юридичну легітимність – вона свідомо і системно порушує українське законодавство.
Давайте розглянемо факти:
1. В Україні не було створено легітимної більшості, адже діюча парламентська більшість була утворена не депутатськими фракціями, а самими депутатами;
2. «Уряд» - нелегітимний, оскільки був поданий і призначений неконституційною більшістю голосів;
3. «Парламент» - нелегітимний, оскільки, попри відсутність коаліційної більшості, не був розпущений та переобраний;
4. Судова система - нелегітимна, оскільки діє відповідно до «закону», ухваленого «парламентом»;
5. «Президент» - нелегітимний, оскільки не відновив конституційність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади;
6. Органи місцевого самоврядування - нелегітимні, оскільки були обрані відповідно до «закону», ухваленого «парламентом»;
7. Закони - нелегітимні, оскільки ухвалені з порушенням Конституції , а саме пункту, який стосується особистого голосування депутата;
8. Конституція - нелегітимна, адже була скасована Конституційним судом;
9. Опозиція не визнала легітимності обраного «президента», однак називає його Президентом, і ніхто з депутатів і не подумав скласти мандат на знак протесту проти існування нелегітимного «парламенту»;
10. Чи не єдиним легітимним органом влади в Україні залишився Кримськотатарський Меджліс, існування якого вперто не помічає «Влада».
По суті, в Україні немає ані президента, ані міністрів, ані депутатів, ані законів. Є лише люди, які себе ними вважають, та люди, які в це вірять.
Ця ситуація є закономірною, адже вже у самій Конституції було закладено недієздатність та безвідповідальність всіх органів державної влади. Президент обирається на всенародному голосуванні, однак ні перед ким не звітує і не відповідає за свої справи. Депутати ВРУ не несуть відповідальності за ухвалені ними закони, а отже і не зацікавлені в тому, аби ці закони приносили користь державі. Суд формується Президентом і Верховною Радою, тобто тими, кого він, можливо, буде судити…
З одного боку це жахливо. Жити в державі без легітимної влади – значить перебувати у стані постійної нестабільності і хаосу. Нікому вірити і ні до кого звернутись за захистом. Захищатись власноруч – означає порушити «владну» монополію на правосуддя та правоохоронну діяльність, і опинитись під тиском усієї Системи.
З іншого ж – це добре, адже на сьогодні ми, українці, маємо всі необхідні юридичні, політичні і моральні підстави для того, аби створити справжню Українську Державу. Державу, яка визнає себе правонаступницею не колонії УРСР, а великої держави Київська Русь. Державу, яка стане не об’єктом міжнародної політики, а її суб’єктом, а отже сама визначатиме цю політику. Словом – державу нашої мрії.
Нехай вони вважають себе владою. Ми ж знаємо, що це лише ілюзія. Вони існують окремо від нас. Ми маємо створити державу без них.
Дмитро Сінченко, Рух Державотворців - Derjava.jimdo.com
