Результати місцевих виборів наочно показали: демократичний простір в Україні з кожним місяцем, тижнем і днем неухильно згортається. Вони вкотре підтвердили, що сьогодні Україна поділена на своїх і чужих. Свої для влади – це Схід та Південь, а ті, котрі цій владі не потрібні, – всі інші регіони України.
І справа не лише в тому, що Українську державу поділили територіально-політично, а те, що Партія регіонів ще раз продемонструвала українському народу: всі її дії чітко націлені на остаточне запровадження однопартійної політичної системи в Україні. Однопартійна монополія в державі стає реальною завдяки новому виборчому закону, котрий зробив неможливими істотні зміни у розстановці політичних сил на місцевих виборах.
І якщо Прем’єр-міністр України і номінальний лідер Партії регіонів Микола Азаров заявляє, що його політичній силі влада потрібна не заради самої влади, а заради майбутнього країни, то мало віриться в те, що така нова Україна, де українцям за планами регіоналів просто не відведено взагалі місця, може влаштовувати український народ.
Можна сказати, що завершення місцевих виборів – це рубіж, за яким «донецькі» вже не бачитимуть ніякої потреби зважати на будь-кого. Адже до парламентських і президентських виборів ще дуже далеко, а безмежна влада і надалі одноосібно зосереджена в їхніх руках.
Образно кажучи, режим «януковичів» – це спрут, який стискує Україну все міцніше й міцніше. І він не боїться того, що його жертва вислизне або ковтне повітря, бо ніякого простору для маневрування цей спрут просто не залишив. Місцеві вибори продемонстрували, що Партія регіонів повністю узурпувала владу і на місцях, збираючи під своє крило «тушки» не лише у Верховній Раді, а й в обласних і місцевих радах.
Блискуча «перемога»?
«Януковичі», узурпувавши владу в Україні, спромоглися створити систему, котра здатна гарантовано забезпечувати їм блискучу «перемогу» на будь-яких наступних виборах. Таким чином, можна зробити припущення: вихідним результатом жовтневих виборів стане повне завершення вибудовування вертикалі влади Партії регіонів.
Партія влади отримає всю повноту влади, котра прогнозовано буде використовуватись для запровадження антинародних «реформ», непопулярних в українському суспільстві. Результатом яких стане різке погіршення і без того майже найнижчого в Європі рівня життя пересічних українців. При цьому статки олігархів, як і завжди, з року в рік будуть зростати шаленими темпами.
Після цих виборів Україна все більше занурюватиметься в авторитарний стиль правління «донецьких», і після переходу місцевого Рубікону українців змушуватимуть насильно жити за законами «янучизму».
Сумними реаліями української політичної дійсності стало те, що не маючи можливості щось радикально змінити в своїй державі, кожен українець опинився перед дилемою: жити так, як не хочеться, чи прийняти правила, нав’язані народу агресивною меншістю, яка в своєму насиллі над нацією повсякчас опирається на московську підтримку. Це проросійська меншість саме себе вибирає, використовуючи позаправові методи залучення на свій бік політичних «тушок», надає сама ж собі безмежні додаткові повноваження і при цьому ґвалтує український народ задля особистого збагачення.
«Русский мир» вдерся в Україну
У післявоєнній Європі вже виросло декілька поколінь людей, котрі впевнені в тому, що їм гарантоване достойне життя. В Україні нині ж розбудована система, за якої теплі місця під сонцем можливі лише за умови виключного прислуговування діючому режиму. За таких «специфічних» умов виключається конкуренція прихвоснів влади з освіченими і креативними особистостями, адже за будь-якої ситуації ці прихвосні завжди братимуть гору.
Таким чином, силовими методами відсікаються самодостатні, але принципові громадяни, і розставляються на місцях ментально близькі діючій владі політичні «шістки», котрі чітко знають своє місце, і за першим порухом руки хазяїна готові виконати будь-який наказ режиму. Сьогодні в Україні прослідковується не лише політичний, а й цивілізаційний розлом. «Русский мир» без запрошення вдерся в Україну і руками владних колаборантів встановлює в ній свої порядки.
Щоб утриматися при владі за погіршення соціальної ситуації і постійного росту цін, «януковичі» змушені будуть згадати про червоний терор, завдяки якому свого часу і утрималася радянська влада, яка мала на початку свого заснування дуже малу підтримку в населення (24% по Росії, 10% в Україні, що засвідчили вибори до Установчих зборів). Власне, цей режим нині вже демонструє зачатки «донецького» терору, що має шанси після місцевих виборів поширитися на всю Україну. Адже для «донецьких» саме силовий підхід залишається єдиним інструментом їхньої гегемонії. І в цьому вони збігаються зі своїми попередниками з Донецько-Криворізької республіки 1918 року, яка нищила незалежність України.
Задані режимом негативні параметри існування народу можуть або повністю подавити спротив українців, або ж обумовити самоорганізацію українського соціуму для захисту своєї держави. Так чи інакше, але в Україні сподіватися на чесні вибори було б просто наївно, починаючи з лютого 2010 року, коли до влади прийшли фальсифікатори президентських виборів 2004.
Для влади, яка живе за «понятіями», в цілях політичної доцільності ігноруючи право і совість, будь-які загальнолюдські цінності і демократичні принципи є просто зайвими. Броунівський рух «тушок» на всіх рівнях замінив для неї політичну боротьбу з опонентами, яка тепер зводиться лише до одного: змусити силою українське суспільство до того, щоб воно стало лише пасивним споглядачем позазаконних дій режиму, котрий не бажає рахуватися ні з чиїми думками і поглядами, окрім своїх власних.
Потрібне звичаєве право?
Загнаному на поле інертності українському народу потрібен імпульс, політичний детонатор. Адже пасивна інертність, яку українці демонструють останні 8 місяців, не може бути вічною. Але, поки що не видно українського Джорджа Вашингтона, Леха Валенси чи Вацлава Гавела – політика загальнонаціонального масштабу, котрий зміг би поставити інтереси своєї нації над власними меркантильними інтересами.
Якось Бернард Шоу сказав, що «Демократія – це гарантія того, що нами керують не краще, аніж ми того варті». Біда українців у тому, що вони довірливо вибирають то Леоніда Кучму, то Віктора Ющенка, то Віктора Януковича. Не думаю, що вони варті таких «ефективних» правителів. За рецептами "регіоналів", реформи – це різке погіршення життя українського народу на тлі тотального зростання їхнього, "регіонального" добробуту. Але хіба на території України мешкаає суцільний люмпен, який не здатен усвідомити того, що його повсякчас дурять? Колись предки українців чудово вміли ставити владу на місце за допомогою двох зігнутих дерев. То невже потрібно повертати в Україну знову звичаєве право?
Безсумнівно, що в Україні вже давно мали б бути проведені реформи. Проте їх реалізація у виконанні теперішнього режиму – це не що інше, як намагання вимагати бездоганного виконання надскладної і надвідповідальної нейрохірургічної операції від досвідченого забійника з м’ясокомбінату. Ефект, приблизно, буде такий самий.
Професіонали радять ніколи не сідати грати в карти з шулерами. Якщо говорити про вибори, то помилка українців є подібною. Адже єдине завдання регіоналів – щоб населення зіграло з ними у цю гру. Прийшовши на вибори, український народ освятив цим майбутню «перемогу» «януковичів». Оскільки у шулерів (навіть політичних) ніхто ще ніколи не вигравав.
Найбільше, чого побоюється нинішня українська неукраїнська влада, що поза межами України місцеві вибори можуть визнати недемократичними. Хоча якщо перед цим було прийнято поспіхом недемократичний виборчий закон, велася недемократична агітація, чинився тиск на кандидатів і виборців, то хочеш-не-хочеш, а цілком логічно може закрастися думка, що і підрахунок голосів вівся недемократично.
На жаль, сьогодні українці мають Конституцію, але не мають її гаранта. Бо навряд чи можна Віктора Януковича назвати гарантом. За досить стислий проміжок часу він спромігся зруйнувати сам дух головного закону України.
Перед виборами на українських громадян виплескувалась недозована агітація за регіоналів. Але, якщо говорити про «здобутки» «януковичів», то щодня українці мають можливість оцінювати роботу Партії регіонів, Президента, Прем’єр-міністра, членів уряду та парламентської коаліції. Приходячи до магазину або на ринок чи сплачуючи платіжку за комунальні послуги в ощадкасі. Замість обіцяного покращення життя уже сьогодні отримано значне погіршення у всіх напрямах соціальної політики.
«Донецька» влада повторює ситуацію, котра виникла в Російській імперії у 1917 році. «Януковичі», намагаючись за будь-яку ціну утриматися при владі, залишають народу все менше легальних і цивілізованих можливостей для протестів і легальної заміни режиму. Основна ставка робиться на совків. Але, як показують останні події, навіть у проросійськи орієнтованому Криму ті ж совки почали прозрівати. А на що можна чекати, коли і до Донбасу прийде запізніле прозріння?..
І якщо Прем’єр-міністр України і номінальний лідер Партії регіонів Микола Азаров заявляє, що його політичній силі влада потрібна не заради самої влади, а заради майбутнього країни, то мало віриться в те, що така нова Україна, де українцям за планами регіоналів просто не відведено взагалі місця, може влаштовувати український народ.
Можна сказати, що завершення місцевих виборів – це рубіж, за яким «донецькі» вже не бачитимуть ніякої потреби зважати на будь-кого. Адже до парламентських і президентських виборів ще дуже далеко, а безмежна влада і надалі одноосібно зосереджена в їхніх руках.
Образно кажучи, режим «януковичів» – це спрут, який стискує Україну все міцніше й міцніше. І він не боїться того, що його жертва вислизне або ковтне повітря, бо ніякого простору для маневрування цей спрут просто не залишив. Місцеві вибори продемонстрували, що Партія регіонів повністю узурпувала владу і на місцях, збираючи під своє крило «тушки» не лише у Верховній Раді, а й в обласних і місцевих радах.
Блискуча «перемога»?
«Януковичі», узурпувавши владу в Україні, спромоглися створити систему, котра здатна гарантовано забезпечувати їм блискучу «перемогу» на будь-яких наступних виборах. Таким чином, можна зробити припущення: вихідним результатом жовтневих виборів стане повне завершення вибудовування вертикалі влади Партії регіонів.
Партія влади отримає всю повноту влади, котра прогнозовано буде використовуватись для запровадження антинародних «реформ», непопулярних в українському суспільстві. Результатом яких стане різке погіршення і без того майже найнижчого в Європі рівня життя пересічних українців. При цьому статки олігархів, як і завжди, з року в рік будуть зростати шаленими темпами.
Після цих виборів Україна все більше занурюватиметься в авторитарний стиль правління «донецьких», і після переходу місцевого Рубікону українців змушуватимуть насильно жити за законами «янучизму».
Сумними реаліями української політичної дійсності стало те, що не маючи можливості щось радикально змінити в своїй державі, кожен українець опинився перед дилемою: жити так, як не хочеться, чи прийняти правила, нав’язані народу агресивною меншістю, яка в своєму насиллі над нацією повсякчас опирається на московську підтримку. Це проросійська меншість саме себе вибирає, використовуючи позаправові методи залучення на свій бік політичних «тушок», надає сама ж собі безмежні додаткові повноваження і при цьому ґвалтує український народ задля особистого збагачення.
«Русский мир» вдерся в Україну
У післявоєнній Європі вже виросло декілька поколінь людей, котрі впевнені в тому, що їм гарантоване достойне життя. В Україні нині ж розбудована система, за якої теплі місця під сонцем можливі лише за умови виключного прислуговування діючому режиму. За таких «специфічних» умов виключається конкуренція прихвоснів влади з освіченими і креативними особистостями, адже за будь-якої ситуації ці прихвосні завжди братимуть гору.
Таким чином, силовими методами відсікаються самодостатні, але принципові громадяни, і розставляються на місцях ментально близькі діючій владі політичні «шістки», котрі чітко знають своє місце, і за першим порухом руки хазяїна готові виконати будь-який наказ режиму. Сьогодні в Україні прослідковується не лише політичний, а й цивілізаційний розлом. «Русский мир» без запрошення вдерся в Україну і руками владних колаборантів встановлює в ній свої порядки.
Щоб утриматися при владі за погіршення соціальної ситуації і постійного росту цін, «януковичі» змушені будуть згадати про червоний терор, завдяки якому свого часу і утрималася радянська влада, яка мала на початку свого заснування дуже малу підтримку в населення (24% по Росії, 10% в Україні, що засвідчили вибори до Установчих зборів). Власне, цей режим нині вже демонструє зачатки «донецького» терору, що має шанси після місцевих виборів поширитися на всю Україну. Адже для «донецьких» саме силовий підхід залишається єдиним інструментом їхньої гегемонії. І в цьому вони збігаються зі своїми попередниками з Донецько-Криворізької республіки 1918 року, яка нищила незалежність України.
Задані режимом негативні параметри існування народу можуть або повністю подавити спротив українців, або ж обумовити самоорганізацію українського соціуму для захисту своєї держави. Так чи інакше, але в Україні сподіватися на чесні вибори було б просто наївно, починаючи з лютого 2010 року, коли до влади прийшли фальсифікатори президентських виборів 2004.
Для влади, яка живе за «понятіями», в цілях політичної доцільності ігноруючи право і совість, будь-які загальнолюдські цінності і демократичні принципи є просто зайвими. Броунівський рух «тушок» на всіх рівнях замінив для неї політичну боротьбу з опонентами, яка тепер зводиться лише до одного: змусити силою українське суспільство до того, щоб воно стало лише пасивним споглядачем позазаконних дій режиму, котрий не бажає рахуватися ні з чиїми думками і поглядами, окрім своїх власних.
Потрібне звичаєве право?
Загнаному на поле інертності українському народу потрібен імпульс, політичний детонатор. Адже пасивна інертність, яку українці демонструють останні 8 місяців, не може бути вічною. Але, поки що не видно українського Джорджа Вашингтона, Леха Валенси чи Вацлава Гавела – політика загальнонаціонального масштабу, котрий зміг би поставити інтереси своєї нації над власними меркантильними інтересами.
Якось Бернард Шоу сказав, що «Демократія – це гарантія того, що нами керують не краще, аніж ми того варті». Біда українців у тому, що вони довірливо вибирають то Леоніда Кучму, то Віктора Ющенка, то Віктора Януковича. Не думаю, що вони варті таких «ефективних» правителів. За рецептами "регіоналів", реформи – це різке погіршення життя українського народу на тлі тотального зростання їхнього, "регіонального" добробуту. Але хіба на території України мешкаає суцільний люмпен, який не здатен усвідомити того, що його повсякчас дурять? Колись предки українців чудово вміли ставити владу на місце за допомогою двох зігнутих дерев. То невже потрібно повертати в Україну знову звичаєве право?
Безсумнівно, що в Україні вже давно мали б бути проведені реформи. Проте їх реалізація у виконанні теперішнього режиму – це не що інше, як намагання вимагати бездоганного виконання надскладної і надвідповідальної нейрохірургічної операції від досвідченого забійника з м’ясокомбінату. Ефект, приблизно, буде такий самий.
Професіонали радять ніколи не сідати грати в карти з шулерами. Якщо говорити про вибори, то помилка українців є подібною. Адже єдине завдання регіоналів – щоб населення зіграло з ними у цю гру. Прийшовши на вибори, український народ освятив цим майбутню «перемогу» «януковичів». Оскільки у шулерів (навіть політичних) ніхто ще ніколи не вигравав.
Найбільше, чого побоюється нинішня українська неукраїнська влада, що поза межами України місцеві вибори можуть визнати недемократичними. Хоча якщо перед цим було прийнято поспіхом недемократичний виборчий закон, велася недемократична агітація, чинився тиск на кандидатів і виборців, то хочеш-не-хочеш, а цілком логічно може закрастися думка, що і підрахунок голосів вівся недемократично.
На жаль, сьогодні українці мають Конституцію, але не мають її гаранта. Бо навряд чи можна Віктора Януковича назвати гарантом. За досить стислий проміжок часу він спромігся зруйнувати сам дух головного закону України.
Перед виборами на українських громадян виплескувалась недозована агітація за регіоналів. Але, якщо говорити про «здобутки» «януковичів», то щодня українці мають можливість оцінювати роботу Партії регіонів, Президента, Прем’єр-міністра, членів уряду та парламентської коаліції. Приходячи до магазину або на ринок чи сплачуючи платіжку за комунальні послуги в ощадкасі. Замість обіцяного покращення життя уже сьогодні отримано значне погіршення у всіх напрямах соціальної політики.
«Донецька» влада повторює ситуацію, котра виникла в Російській імперії у 1917 році. «Януковичі», намагаючись за будь-яку ціну утриматися при владі, залишають народу все менше легальних і цивілізованих можливостей для протестів і легальної заміни режиму. Основна ставка робиться на совків. Але, як показують останні події, навіть у проросійськи орієнтованому Криму ті ж совки почали прозрівати. А на що можна чекати, коли і до Донбасу прийде запізніле прозріння?..
