Україна залишається погано керованою територією, що зберігає формальні ознаки держави. За збігу несприятливих факторів і деструктивної поведінки керівництва така "занепадаюча держава" може припинити своє існування.
У 2005 Ющенко мав можливість почати необхідні реформи, але втягнувся у деструктивне протистояння з Тимошенко і парламентом. Час був втрачений. Ми ні на крок не наблизились ані до НАТО, ані до ЄС. "Вікна можливостей" для України зачинились.
Янукович ще має час, щоб почати структурні реформи, хоча зовнішньополітична і економічна ситуація набагато гірша, ніж вони були у 2005.
Та скидається на те, що він більше стурбований концентрацією влади, ніж майбутнім країни. А країна у набагато гіршому стані, ніж вона була у 2005. Тепер перед владою набагато більше викликів, ніж п'ять років тому. Тоді відкривалися можливості. Тепер насуваються загрози.
Що чекає на Україну, якщо необхідних реформ не буде? А якщо реформи будуть, то які, і якими будуть очікувані і неочікувані наслідки?
Прогноз
Очікувати покращення економічної ситуації ані в цьому році, ані в коротко- чи середньотерміновій перспективі не доводиться. Падіння української економіки у 2009 склало 15%, а з початку глобальної рецесії - близько 20%.
За 3-4% росту ВВП виборсуватися з кризи ми будемо ще довго, якщо буде кому і чим. Зростання державного боргу за останні два роки досягло 36% ВВП, що вже виглядає досить загрозливо, а уряд далі розраховує на кредити.
Що чекає на Україну протягом наступних кількох років? Погляньмо на ситуацію з точки зору того, що обіцяє влада, і того, що вона насправді робить.
Вимальовується два сценарії розвитку подій з двома однаково негативними наслідками. Ці сценарії умовно можна назвати "реформи в обмін на демократію" та "імітація реформ і концентрація влади".
Реформи в обмін на демократію. Здійснені бюрократичними методами представниками радянської номенклатури, вони полегшать податкове навантаження на великий бізнес і перекладуть його на малий і середній. Добробут населення не покращиться, що неодмінно ще більше вдарить по рейтингу президента.
Централізація влади призведе до обмеження політичної конкуренції, свободи діяльності ЗМІ і дієвості опозиції. Авторитаризму не буде, але держава порине у вир беззаконня і бюрократичного свавілля, що вже виявляється у нехтуванні державними службовцями законом, у зловживанні службовим становищем, у збільшенні корупції і звуженні публічної сфери.
У цій ситуації раціональною стратегією для населення є пристосування, а не опір, з чим українці добре знайомі. Поступова "заїризація", або звуження держави лише до фіскальних, наглядових і репресивних функцій може перетворити Україну у державу-невдаху.
Провал нового президента та прем'єра у боротьбі з політичною і економічною кризою може привести до подібних наслідків - розвитку політичних патологій, тобто поглиблення кризи, посилення політичних конфліктів, повної нівеляції будь-яких правил політичної гри, і, як наслідок, до втрати фізичного контролю над територією і статусу суверенної держави.
Щоб виправдати негативні соціальні наслідки реформ, влада може вдатись до маневрів - спробує знайти винних серед лідерів БЮТ, проведе кілька судових процесів з метою переключення уваги громадськості на "справжніх" винуватців.
Якщо ж команда Януковича піде іншим шляхом - імітації реформ, або їх повної відсутності з метою максимальної концентрації влади і безконтрольного використання ресурсів, нас чекає збільшення державного боргу, ще більша частка тіньової економіки, поглиблення економічної кризи і дефолт з непередбачуваними наслідками, або нові стратегічні поступки кредиторам, що означатимуть втрату суверенітету.
І перший, і другий сценарії є кризовими, тому однаково негативними. Якщо криза не вирішується, відбувається вимушена зміна сутнісних характеристик об'єкта, що перебуває в стані кризи, тобто наступає розпад.
Це не означає, що третього не дано. Можливий і позитивний варіант розвитку, але він вимагає здатності еліт приймати ефективні рішення у кризовій ситуації. На жаль, наші "еліти" не демонструють такої здатності, тому цей сценарій ми тут не розглядаємо.
Ситуація в Україні має ознаки системної кризи, хоча політична система ввійшла у фазу стабілізації.
Це вказує на те, що відновлення керованості (або повернення до авторитаризму), те, до чого інтуїтивно прагне команда Януковича, мало би стати порятунком України. На жаль, персоналістські режими не ефективні, про що вже згадувалося, тому розбудова єдиної вертикалі влади з усіма її супровідними елементами і практиками є метою в собі і ніякої користі суспільству не принесе.
Отож, залежно від того, наскільки глибоким і різким буде падіння народного добробуту, відчутним зовнішньополітичний тиск, радикалізована права/ліва опозиція і яким буде вибір влади, можливими виглядають два наслідки завершення кризи - "м'який" і "жорсткий".
Перший означатиме приєднання України до нового євразійського союзу, що призведе до повної втрати політичної суб'єктності і перетворення України на сателіта Москви. Як на це зреагують інтелектуали і населення Західної України? Чи захочуть галичани залишатися у такому союзі?
Небезпечний симптом. Після ста днів президентства Януковича у ЗМІ знову заговорили про цивілізаційний розкол України. Якщо інтелектуали обґрунтують переваги роз'єднання, а США і ЄС подадуть відповідні сигнали - проект створення нової ЗУНР може стати реальністю.
Другий, "жорсткий" сценарій означатиме використання радикалами (популістами) масового незадоволення (відчуття депревації) з метою тиску на владу. Небезпека цих дій у тому, що вони можуть перерости у неконтрольовані акції протесту на зразок Греції, тільки, імовірно, з набагато гіршими наслідками.
Тут чинником масової мобілізації можуть стати наступні президентські вибори. Якщо влада сфальсифікує вибори, радикалам з опозиції буде легко використати народне невдоволення у політичних цілях.
Масові протести можуть спричинити і неполітичні події. За збереження регіональних, етнічних, релігійних, політичних поділів, що фактично виявляються в існуванні європейської та євразійської культур, спровокований ззовні громадянський конфлікт може доповнитись будь-якою з вище перелічених складових і перерости у сепаратистичний (той, що спрямований на відокремлення) чи іредентистичний (приєднання території і населення) конфлікт.
В останньому випадку втручання Російської Федерації під гаслом "захисту співвітчизників" може закінчитись втратою частини території чи проголошенням на території України нової "держави" на зразок Придністров'я чи Абхазії.
Очевидно, що обидва сценарії досить подібні. Їх відмінність у тому, що у першому випадку дезінтеграція країни може бути контрольованим ззовні процесом, тоді як у другому - Україна буде наодинці зі своїми проблемами.
Обидва сценарії є варіантами одного процесу - завершення розпаду посткомунізму на території України в умовах глобальних геополітичних змін. Дев'ятнадцять років незалежності України, на жаль, не стали часом народження нової української держави і повноцінної нації.
Протягом всього цього часу країна залишалась в руках егоїстичного політичного класу, що виріс з радянської номенклатури і перетворився на новітню олігополію.
Захоплена кланами держава зможе жити доти, доки не вичерпаються її природні ресурси. Населення в такій країні деградує, його кількість може навіть збільшуватись, але це тільки поглиблює проблеми, бо прірва між багатими і бідними тільки росте.
Терапія?
Раніше автор запитував себе: що робити, щоб уникнути цього? Тепер час думати: чи можна пом'якшити падіння і як жити далі.
Писати "рецепти" виходу з кризи чи "порятунку держави" - марно. Вони всі написані і всі відомі. Їх нема кому виконувати. Навпаки, - в передчутті краху красти будуть ще більше. Інстинкту збереження у паразитів немає. Страху за розкрадання теж немає. Не дивно, що в Україні за всі роки незалежності жоден високопосадовець не сів за грати за злочини проти держави.
До дня "Х" залишилось не так вже багато часу. Очевидно, що до літа 2012 (доки не закінчиться Євро-2012 і не прийде час повернення кредиту МВФ), все залишатиметься як є, якщо, звісно, не буде втручання "непередбачуваних змінних" - природних чи техногенних катастроф, нового витка кризи, теракту чи інших неочікуваних явищ.
Загострення політичного суперництва слід очікувати навесні 2011, чи 2012, під час проведення виборів до Верховної Ради. Їх треба розглянути як "попередній старт" або "elite primaries" перед виборами президента.
Залежно від результатів цих виборів, які напевно будуть сфальсифіковані, "еліти" спробують визначитися з наступником. Так чи інакше вибори завжди є елементом дестабілізації у гібридних режимах і можуть вилитись у вуличні протести, але незначні.
Колапс України не вигідний ЄС напередодні чемпіонату. Хоча, звісно, через непевну політичну ситуацію в УЕФА буде план "В" для проведення матчів у Польщі. Найбільші труднощі слід очікувати десь між осінню 2012 і зимою 2015, тобто між парламентськими і президентськими виборами, якщо вибори відбудуться у 2015.
Саме тоді політичне суперництво з масовою мобілізацією незадоволеного населення може запустити той чи інший сценарій розпаду.
