Днями в приміщенні Житомирської обласної державної телерадіокомпанії відбулась нарада за участю Міністра аграрної політики України Присяжнюка М.В. з питань комплексної програми реформування та розвитку сільського господарства України.
Міністр-житомирянин презентував план реформування агро-промислової галузі України. Під час свого виступу головний аграрій країни спробував відповісти на питання, яка ж форма розвитку аграрного сектору буде пріоритетною в Україні найближчими роками.
Свою промову він розпочав з тези про те, що «…Україна опинилась на порозі розбитого корита…», а його заступник продовжив видавати «перли», заявивши, що Віктор Янукович ще у 2003 році, будучи прем’єром, «…об’єднав всі континенти Америки…» на міжнародній конференції з питань сільського господарства. Ну що ж тут скажеш, урядовці намагаються не відставати від свого «лідера».
Всім відомо, що Україна має найбагатші ґрунти і, відповідно, найбільший потенціал в розвитку аграрного сектору. За словами Міністра, останнім часом цей сектор розвивався у правильному напрямку, тому реформи не повинні бути радикальними. Отже, щоб нічого «радикального» не сталось, головним реформатором аграрій «призначив» сільських голів, які не з теорії, а зі щоденної практики знають про проблеми галузі та мають уявлення про шляхи їх вирішення. І оскільки ці уявлення між собою відрізняються, «ремонт» буде лише «косметичним»…
Основними пріоритетними напрямками реформ пан Микола зазначив навчання сільських голів, розвиток рослинництва, свинарства та молочного скотарства, створення державного зернового оператора, і найголовніше (і найцікавіше) – реформа освітніх та наукових закладів.
На освітній реформі Микола Присяжнюк зробив особливий наголос, пообіцявши знайти механізм поєднання освіти та науки, щоб мати змогу впроваджувати на практиці найкращі інноваційні практики аграрної промисловості. Адже за роки незалежності було повністю зруйновано систему зв’язку освітніх закладів, де відбувалось навчання професійних кадрів, з науковими установами, які займались інноваційною діяльністю, та, що найгірше, з практичним виробництвом, яке мало би впроваджувати на практиці найкращі розробки науковців.
Останні роки функціонування аграрної галузі поза вищенаведеною системою показали, що ані закордонні новинки селекції, ані технічні розробки не підходять для використання у вітчизняних умовах через певні особливості. І врахувати ці особливості можуть лише українські науковці.
Дуже приємно, що хоч хтось у новому уряді зацікавився проблемами освіти і науки та замислився над їх вирішенням. Але відразу ж виникає питання – а чим же займається Міністерство освіти і науки? Судячи зі слів аграрного міністра – явно не тим, чим мало б займатись…
От і доводиться аграріям вирішувати і проблеми освіти і науки (створюючи систему навчальних та наукових установ, розробляючи відповідні навчальні програми), і екології (адже реформа передбачає відновлення контролю за дотриманням рекомендованих екологічних норм навантаження ґрунтів щодо ерозії, сівозмін, збереження їх родючості), і фінансів (Міністерством планується створення аграрного фінансового фонду для надання дешевих кредитів сільгосппідприємствам, надання в лізинг мініферм та сільськогосподарської техніки), і регіонального розвитку та адміністративної реформи (адже Міністр лобіюватиме внесення у новий податковий кодекс положення про те, аби залишити податки сільським головам)…
Як бачимо, одне Міністерство запланувало більше реформ, ніж увесь Кабмін разом узятий. А нащо тоді нам такий уряд, якщо всю його роботу може виконати аграрне міністерство? І навіщо нам міністерство, яке займається справами інших міністрів? І це не проблема конкретного міністра чи прем’єра, це проблема всієї системи влади. Цей приклад яскраво ілюструє, що яка би політична сила не прийшла до влади, вона не зможе ефективно і злагоджено працювати, якщо залишить сьогоднішню безвідповідальну владну модель.
Дмитро Сінченко для "Політичного оглядача"
