Недовгий період перебування Януковича біля "керма" став досить показовим, щоб зробити висновки про стиль і логіку діяльності "нової" влади. Люди не міняються. Президент і його уряд використовують усе той же знайомий інструментарій, який вони використовували в 2002-2004 та 2006-2007 роках.
Народ і держава перебувають на тім місці, на якому вони можуть бути використані як інструмент для досягнення перерахованих вище цілей...
Дивно, але тільки Львівська облрада та Юлія Тимошенко вголос заговорили про політичні репресії. Хоча події в сфері кадрової політики критичніше від того, що відбувалось в 2005 році, у період тотальної кадрової чистки.
Зараз хіба що не саджають як в 2005-м. Але це теж викликає питання: якщо немає за що саджати, то чому тоді звільняють?
Чи ворон воронові око не виклює?
До того ж в 2005 році була зрозуміла логіка чистки держапарату - декларувалася зміна ідеології влади. Зараз же одна влада, яка чомусь називала себе опозицією, формально змінила іншу, і отут такі перетрубації по всіх фронтах!
Це вже не відновлення вертикалі, це - її захоплення.
Саме захоплення влади. Легітимне, але захоплення! Людей звільняють пачками й без пояснення причин. На їхнє місце саджають "своїх". І це "свої" - єдина перевага нових призначенців.
Чим обумовлена масова, практично глобальна заміна керівників обласних управлінь СБУ? Чим президента не влаштувало повністю підконтрольне ПР керівництво Криму?
Вочевидь, в першому випадку на "потрібних" посадах потрібні "свої" люди, у другому - хлібними місцями потрібно розраховуватися з більш близькими "своїми" за вірну службу. От і вся сутність кадрової політики нової команди.
Куди там Віктору Андрійовичу з його "любими друзями"!
Всі призначення продиктовані виключно клановими інтересами. Про професійну команду спеців, здатних на реальні реформи й виведення країни із кризи, схоже, ніхто навіть не думає. Усе підкорено логіці захоплення держвласності, що залишилася, і дерибана бюджетних засобів.
І вся ця кадрова чехарда демонструє лише те, що державна система повністю прогнила, оскільки ні чиновники від колишньої влади, ні ставленики нинішньої не розглядають свої посади як поле діяльності з конкретними державницькими цілями.
Для них це - приз переможцям і можливість отримання данини з переможених. А переможені - всі ми, незалежно від того, за кого голосували.
І суспільство звикло до такої логіки. У жодній з аналітичних статей про кадрові призначення не сказано про те, чи буде від таких змін користь для країни. Всі розмови тільки про те, що той ринок отримав один олігарх, те міністерство - інший, а контроль над галуззю - третій.
І усі здалися на милість переможця. А переможець, виявляється, полонених не бере. Йому своїх дівати нікуди.
І коли новий начальник автоматично змушує всіх писати заяви за власним бажанням (як це, наприклад, роблять у МВС), то про яку спадковість влади, про який професіоналізм може йти мова?
З огляду на таку концентрацію влади, включаючи судову, в одних руках, впору замислитися про демократичні перспективи країни взагалі, у тому числі й про небезпеку для демократичних виборів.
Адже рішення Конституційного Суду про коаліції "тушок" не тільки позбавило сенсу пропорційну систему виборів, але й показало, що нова влада не зупиниться ні перед чим, щоб законсервувати себе при влади. Нехай навіть чорне доведеться назвати білим.
Грошей, щоб скупити депутатів, у них вистачить - і на опт і на роздріб. Вони вже вустами Чечетова говорять про конституційну більшість до осені. А така більшість, побудована не на політичному компромісі, а на шкурних інтересах депутатів, фактично означає диктатуру однієї партії. Так і до переростання ПР у КПРС недалеко.
І якщо демократичний Захід готовий закрити на це очі в обмін на появу в Україні реальної влади, з якою можна домовлятися, то він помиляється.
Замість протистояння між урядом і президентом, схоже, виникне протистояння між різними олігархічними угрупованнями, що перебувають при владі.
Причому, вибудовуючи систему стримань і противаг, Віктор Федорович найчастіше саджає в один човен веслярів, у яких зовсім протилежні напрямки руху.
На ключові посади "саджають" не реальних керівників, а маріонеток олігархів. Це - не винахід Януковича. Першою таку модель реалізувала Юлія Тимошенко, зробивши Наталю Королівську, наприклад, неофіційним куратором вуглепрому при несамостійному міністрі-пенсіонері Вікторі Полтавці.
Але зараз ця схема використовується чи не у всіх міністерствах. Причому в ще гіршому варіанті, коли немає єдиного центру прийняття рішень, крім недосяжного президента.
Якщо вже ми заговорили про Міністерство вугільної промисловості, то нинішня ситуація там - саме ілюстрація "професійного" підходу до реформування країни.
Міністра призначили за протекцією близького до Януковичу народного депутата, у миру - Юри Єнакіївського. Останньому вочевидь схотілося підсісти на "золотоносну жилу" Наталі Королівської. І все б вийшло, однак всі інші ключові пости міністерства, за найвищою домовленістю з іншим відомим депутатом, віддали менеджерам Донецької паливно-енергетичної компанії.
Тепер тіньові схеми вуглепрому зупинені через небажання обох депутатів дати суперникові заробити. Галузь стоїть, менеджери не знають, із ким у міністерстві "вирішувати питання". Зато найвища сторона передвиборних домовленостей на ділі реалізує принцип "розділяй і пануй".
Обоє депутата-олігархів скривджені й підсилили охорону...
З одного боку, це позитивно характеризує Януковича, який, таким чином, позбувається залежності від якоїсь однієї олігархічної групи. Але з іншоого, така політика - це політика ручного керування.
Чи вистачить у Віктора Федоровича рук "розрулити" таку кількість міністерств і галузей?
Втім, головна проблема в тому, що він не будує нової системи, не реформує країну, а намагається відтворити схему, яка працювала при Кучмі і яка призвела до "холодної війни" в 2004 році.
Засилля "донецьких" у кадровій ієрархії самі вихідці з Донбасу пояснюють тим, що область "найбільша, найпромисловіша, "кузня кадрів". Так, Донецька область - це десята частина населення України, четверта частина промислового потенціалу країни тощо.
Але 1/10 - не більше, ніж 9/10. Та й нерозумно призначати людей за принципом географічного квотування. Призначати потрібно за показники в роботі.
Невже в Донецьку було менше аварій або корупції в ДАІ? Або в Донецькій області кращі в'язниці? Або міліція краще інших боролася зі злочинністю? Або...
Всіх донецьких призначенців, покликаних новою владою в Київ, не перелічиш. Це професіоналізм?
У міліції витягають із нафталіну тих, хто "добре відробив" вибори 2004 і вже п'ять років перебував на пенсії. За цей час вони втратили оперативні й управлінські навички, їхні призначення позбавляють службової перспективи молодь, але...у системі, яку будує Янукович, призначають не професіоналів, а "своїх".
Друга кадрова тенденція нової влади (втім, як і старої) - розраховуватися посадами за політичну підтримку. Хоча б намагалися зробити вигляд професійного підходу. Публічні торги комуністів за контроль над Державною (!) митницею - просто верх цинізму.
Ця влада прийшла не з нізвідки. Майбутнє формується з минулого. Почитайте підшивки донецьких газет з 1996 по 2002 рік, "погортайте" інтернет з 2002 по 2007 - бандитські розборки, кривавий переділ економічних ринків, пияцтво й деградація в депресивних шахтарських містах, звіряче вбивство журналіста Александрова, покупка депутатів, лицемірне розпалення протистояння на темах мови й євроінтеграції.
І, одночасно із цим, суперсучасний стадіон у Донецьку, футбольні й естрадні шоу...
Вседозволеність самопроголошених "еліт" і кістка народу у вигляді "хліба й видовищ". Це і є стабільність? Можливо. Але така стабільність - це гальмо для розвитку суспільства. Може вирости економіка, але булгаковська "розруха в головах" буде прогресувати.
Але ж всі лиха саме від неї!
Після деструктивного топтання на місці, ми радіємо рухові, що розпочався. Стомлені від розчарувань і безвладдя, ми навіть готові віддати кермо комусь, хто вміє водити. Але сидячи в машині, якою не керуєш, варто хоча б подивитися: куди вона їде, що попереду та чи туди нам їхати...
