Коли я одного разу прогулювався вечірнім Києвом, переді мною несподівано прошмигнула якась сіра істота. Дівчата, що йшли поруч, гучно заверещали, розмахуючи руками та тупотячи ногами. Це була звичайнісінька мешканка міських каналізацій та підвалів – щур.
Я вже не раз бачив їх на вулицях столиці. Що ж дозволило цім "милим тваринкам" мирно і безтурботно розгулювати київськими вулицями?
Відразу згадалось, як мені вдома працівниця ЖЕКу принесла оновлений перелік послуг, в якому була відсутня низка пунктів, які і так вже давно не виконувались (відповідно). Міфічна квартплата стала меншою рівно на їхню суму. Щоправда, й решта послуг також не надавалась, або була неналежної якості, але суть не в тому. Зі згаданого переліку випала і деретизація, тобто знищення паразитів. У мене тоді відразу виникло питання: «А що, паразити стали вже безпечнішими і приносять менше шкоди? Чи вони внаслідок незрозумілих науці процесів мутації почали навіть приносити людям користь? Або, можливо, наша влада працює вже не для людей, а для паразитів?»
Зношеність всього комунального господарства в Україні сягає близько 90%. Місцеве самоврядування, на плечі якого держава зкинула цей тягар, не в змозі забезпечити швидке і системне оновлення основних фондів. Вже не перший рік в Україні точаться розмови про нагальну потребу реформ у галузі ЖКГ. Власне, як і про адміністративну реформу. Однак «віз і нині там»… Жодних зрушень у вирішенні цього питання. Чому ж так відбувається? Що є справжньою причиною?
Парази?т (грец. ???????? — нахлібник) — організм, що живе за рахунок іншого організму, який називається господарем паразита. Відмінність паразитизму від хижацтва і інших форм взаємодії організмів полягає в тому, що фізіологія паразита підпорядкована фізіології господаря, його життєвий цикл (саме його існування або розмноження) неможливий (або сильно ускладнене) без отримання від господаря необхідних для нього біологічних ресурсів. Біологічна взаємодія між носієм і паразитом називається паразитизмом. Паразити отримують необхідні їм ресурси від організму-господаря, тим самим завдаючи йому шкоду. Нерідко такі взаємовідносини закінчуються загибеллю господаря.
Розглянемо сучасну Україну. Ми маємо величезний розрив між багатими і бідними, між тими, хто при владі (не важливо – коаліція це чи опозиція), і тими, хто поза нею. Прості громадяни платять гроші (податки), однак, чомусь не «замовляють музику». Владна система існує сама по собі, окремо від народу, який її обирає, і ні перед ким не звітує. Однак, живиться за рахунок народу, що мешкає на території, їй підконтрольній. Це і є класичний приклад паразитизму…
Коли ми чуємо обіцянки політиків вирішити ту чи іншу проблему, ми навіть не замислюємось, чому вони радо говорять про зрозумілі і дуже близькі нам речі – про пенсії, стипендії, ціни на бензин, зарплати, прожиткові мінімуми… Вони дають нам можливість існувати, однак нічого не роблять для того, аби ми жили. Вони не замислюються над причинами тієї чи іншої проблеми, говорячи лише про наслідки. Їм це і не потрібно робити. Закони, які вони приймають, цього не передбачають. Конституція чітко визначає, що депутати не несуть жодної відповідальності за прийняті закони, і цього ніхто не намагається і не хоче змінювати. А те, що не заборонено – дозволено. Так, будь-якому учаснику Системи ДОЗВОЛЕНО красти. Покарання і відповідальність можливі лише в тому випадку, якщо якась «криса» не поділиться зі своїм керівництвом.
Ані Президент, ані урядовці, ані депутати не зобов’язані звітуватись перед своїми виборцями. Тому весь спектакль, який ми бачимо з телеекранів та чуємо з радіоприймачів – лише для того, щоб нам не було нудно. Щоб приспати нашу пильність і переконати, що зміни не можливі. А ми вже й забуваємо навіть те, що ж насправді варто змінювати. Ми втягуємось у їхню гру, і навіть сваримось, хто ж кращий: Я., чи Ю., хоча на справді це не має жодного значення.
Отож, повертаючись до питань, що були задані на початку статті, отримаємо лише один логічний висновок – при нинішньому устрої влада сама стає паразитом. Якщо наші з вами ЖЕКи не проводять деретизацію – її, дератизацію, необхідно провести у всій системі державного управління. От і виходить, що усім нам треба запасатись отрутою.
Дмитро Сінченко для сайту "Політичний оглядач"
