Натомість керівництво держави через Службу безпеки України обрало інший курс – широке дослідження та інформування про діяльність ОУН і УПА, в тому числі на східних теренах України.
В 2006 році також була спроба якщо не на політичному рівні, то принаймні на соціальному визнати ветеранів УПА.
Так, наприкінці каденції другого "помаранчевого" уряду (під керівництвом в.о.прем’єра Юрія Єханурова) урядова комісія ухвалила проект змін до Закону "Про статус ветеранів війни та гарантій їхнього соціального захисту". Згідно з ним, ветеранам УПА мали надаватися такі ж соціальні пільги, як і ветеранам Червоної армії.
Яка доля цього законопроекту нині, Новинар розпитав у народного депутата В’ячеслава Кириленка, який у 2006 році займав посаду віце-прем’єра з гуманітарних питань. Саме під його головуванням відбувалося засідання вищезгаданої урядової комісії.
- Законопроект про визнання ветеранів УПА борцями за незалежність України та соціальний захист цих ветеранів у 2006 році вперше за історію України був внесений до парламенту саме від імені українського уряду. Зрозуміло, що після приходу до влади нового уряду (Віктора - Ред.) Януковича доля цього законопроекту була сумною – він був знятий з розгляду у парламенті і до нього парламент вже не повертався.
Однак зараз на розгляді у Верховній Раді перебуває декілька аналогічних за змістом законопроектів, які давно мають всі регламентні підстави бути розглянутими. Але в тому числі і теперішнє керівництво парламенту, і теперішня правляча коаліція унеможливлюють розгляд цих питань і вони лежать мертвим вантажем.
- Ваш законопроект передбачав суто соціальні пільги ветеранам. Яким чином можна виплачувати пільги людям, які так і не визнані воюючою стороною у другій світовій?
- Законопроект передбачав, що ветеранами другої світової війни визнаються ветерани Української повстанської армії. Внаслідок такого визнання цим людям були запропоновані і заходи соціальної підтримки з боку української держави. А це також є додатковим визнанням української держави їхніх заслуг під час боротьби за незалежність України.
Це був один із тих підходів, який на той момент міг бути і, переконаний, підтриманий був би парламентом. Якби не зміна уряду, по суті зміна політичного курсу новою правлячою коаліцією тоді Януковича – Мороза.
Щодо урядового законопроекту, то можна виходити і на більш радикальніші формулювання (зокрема, визнати ветеранів УПА воюючою стороною – Авт.). Але, за моїми багатолітніми спостереженнями, суті питання це не змінює. Хоч одна назва, хоч інша, вона чітко викликає опір комуністичної та проросійської налаштованої частини залу (Верховної Ради – Авт.). Для того, щоб отримати позитивне рішення, очевидно треба ще і ще роз’яснювати, понад усе простим українцям, що таке УПА, як вони боролися і до яких здобутків це призвело.
= Що конкретно би дало затвердження у парламенті вашого законопроекту ветеранам УПА і яку кількість людей він би стосувався?
Станом на 2006 рік це було трохи більше 12 тисяч ветеранів. Їм законом встановлювались ті самі пільги, що і ветеранам, які воювали у Червоній армії і це власне було те примирення, про необхідність якого багато говорилося до того і говориться зараз.
Ветерани, що боролися за свободу своєї вітчизни в різних арміях, таким чином отримували однакове визнання з боку української держави. І це був би перший вагомий шлях до примирення, примирення якщо не ветеранів, то їх тих нащадків.
На жаль, той процес був заблокований іншими політичними силами, але я впевнений – якщо не цей, то наступний український парламент ухвалить рішення про визнання УПА і встановлення засобів соціальної підтримки ветеранам, які воювали в лавах УПА
- Нині маємо вже зовсім іншу коалюю і інший уряд, ніж наприкінці 2006 року і в 2007 році. Ви вбачаєте, що з боку Блоку Юлії Тимошенко і уряду є опір у розгляді цього питання? Ви якось намагалися цю тему у розмовах членами БЮТ підняти?
- Я думаю, що з нинішнім урядом і з нинішньою правлячою коаліцію це нереально (проголосувати за зміни до закону щодо соціальних пільг ветеранам УПА – Ред.) Більше того, я не думаю, я переконаний в цьому.
А щодо моєї роботи, то я можу засвідчити, що у минулій коаліційній угоді є чіткий запис, що у числі першочергових законопроектів буде ухвалений законопроект про УПА, соціальний захист ветеранів і таке інше. Однак до розгляду цього питання на порядку денному навіть при тій демократичній коаліції, яка існувала до вересня 2008 року так і не дійшло.
Це відбулося не тому, що ми не наполягали. Ми наполягали на кожен пленарний тиждень внести це питання. Наші пропозиції не отримали підтримки колег із Блоку Юлії Тимошенко. Думаю, що зараз, коли патріотична частина Нашої України взагалі є поза коаліцією, в теперішній коаліції взагалі ніхто не вносив це питання на порядок денний. Тому що, очевидно, лідери теперішньої коаліції вважають ці питання чи заскладними для них, чи не важливими.
- Чи сенс, на вашу думку сьогодні повертатися до питання політичного примирення між ветеранами УПА і Радянської армії? Досвід показав, що це ветерани до цього не готові.
- Я не знаю, чи примиряться між собою ветерани, очевидно, це заскладно для них. Але те, що у суспільстві повинно бути більше правди про УПА, це для мене однозначно. Вся правда про УПА – про їхню боротьбу, їхній чин, їхню поставу - призведе до того, що не цей парламент, то наступний ухвалить закон про визнання УПА та соціальний захист ветеранів.
- Кілька обласних рад Західної України вже давно на місцевому рівні визнали ветеранів УПА і виплачують їм відповідні пільги із своїх місцевих бюджетів. Можливо, це є виходом із ситуації?
- Ні, цього не достатньо. Бо це рішення органів місцевого самоврядування, але це не державне визнання. У нас вісім областей ухвалило рішення про визнання УПА і надання відповідних пільг ветеранам УПА.
Але мене дивує те, що ще десь у восьми (обласних – Ред.) радах є арифметична більшість Нашої України, БЮТ та інших сил, які називають себе демократичними і патріотичними. І у цих радах навіть на порядок денний не виноситься рішення про визнання УПА і надання соціально підтримки ветеранам УПА. Хоча це все елементарно і легко зробити і голосів у тих радах більше, ніж достатньо.
Я виступав із офіційною пропозицією на цю тему півтори роки тому і пізніше, але поки що ця пропозиція вона не знайшла підтримки. Очевидно немає просто політичної волі і бажання.
Новинар