Росія намагається «замовчати» усі питання, пов'язані з діяльністю й перспективами виводу в 2017 році свого Чорноморського флоту, - таке стійке враження складається протягом ось уже декількох місяців, коли в Україні де-факто розпочалася передвиборча президентська кампанія.
Навіть у відомому «посланні Медведєва» проблема ЧФ РФ була змальована гранично чітко, у вигляді докору-погрози на адресу Києва: мовляв, не чіпайте Чорноморський флот, усе, пов'язане з ним, ми сприймаємо дуже болісно, і будь-які ваші претензії по його порушеннях двосторонніх домовленостей і законодавства України будемо сприймати винятково як політичні провокації!
Варто думати, що слідом за «посланням Медведєва» командування ЧФ РФ отримало вказівку знизити свою «бізнес-політичну» активність, щоб до відомого часу не дражнити гусаків. Правда, у силу інерції й патологічної звички гадити на голову країні перебування, виходить це в доблесних російських моряків не дуже добре - то ракети контрабандою ввезуть, то ограбують кого, - але потуги бути гарними явно спостерігаються. А проколи не коментуються, - ні в штабі ЧФ РФ, ні в Москві. Курс - на повне ігнорування сторони, яка вимагає пояснень. Мовчання - золото.
Недавня заява віце-спікера Державної думи РФ, лідера ЛДПР Володимира Жириновського про те, що питання про майбутнє Чорноморського флоту Росії не потрібно піднімати до 2016 року, щоб не загострювати україно-російські відносини, - з тієї ж серії. Владимир Вольфович заявив: «Ми не повинні чіпати тему Севастополя й Чорноморського флоту, оскільки питання вирішене до 2017 року». За його словами, на цю тему можна буде говорити напередодні закінченні терміну дії угоди. «Почнемо про це говорити в 2016 році», - сказав віце-спікер Держдуми.
З першого погляду, подібний заспокійливий виступ одіозного російського політика, відомого перманентною озлобленістю стосовно України, повинен вселяти у Києва оптимізм. Чим далі, тим частіше ми чуємо з боку Москви заяви «на грані визнання» виводу ЧФ РФ із території України після 2017 року. Чути ж подібне від Жириновського - це, здавалося б, уже можна було б вважати перемогою. До того ж, у цьому випадку Жириновський говорить те, що хочуть чути багато українців: зокрема, він пропонує розвивати взаємовигідні економічні відносини, наголошуючи, що Україна може заробляти на російських туристах у Криму біля $1 млрд за рік, пропонує, щоб між Росією й Україною була рівність, «щоб дві країни працювали одна на одну».
Слова правильні й потрібні. Правда, Володимир Вольфович явно лукавить, пропонуючи максимальне наближення України до Росії за типом його споконвічної теми «Малоросія - це російська губернія». Зокрема, він пропонує: «Давайте прибирати всі митні перешкоди, будь-яку перевірку документів, давайте введемо визнання подвійного громадянства й визнання паспортів». Адже дурневі зрозуміло, яка роль належатиме Україні, проверни Росія з нею варіант ще однієї «Союзної держави» за типом Білорусі. Щоправда, у Мінську прекрасно розуміють власні перспективи, і вирішили якщо й продаватися, то подорожче - торг Лукашенко давно став класикою жанру.
Україну ж намагаються явно взяти голими руками, за «просто так», підсовуючи постулати про «дружбу» і «рівність», - те, чого справді хотіла б Україна у відносинах з Росією.
Звичайно, і кремлівські автори проекту за назвою «ЛДПР», і сам Володимир Вольфович, як би останній не намагався грати в дурня, закінченими ідіотами навряд чи є. Тому навряд чи самі вірять у те, що “замануха” у вигляді ідилії «щоб дві країни працювали одна на одну» проканає. Україна за останні роки стала об'єктом занадто багатьох однозначних агресивних заяв (і дій! - варто згадати хоча б інциденти з тим же ЧФ РФ), щоб розуміти: ніяка «робота один на одного» у доступній для огляду перспективі неможлива - принаймні, з тими настроями, які існують у нинішній російській владі.
А тому в нинішніх заявах росіян ми, мабуть, повинні звернути увагу на перший постулат: панове українці, давайте не сваритися із приводу ЧФ РФ і забудемо про нього взагалі до 2016 року, коли підійде термін його виводу. А там і будемо обговорювати.
Небезпека цього постулату полягає в тому, що в нього легко повірити. Справді, Україна й українці ніяк не прагнуть бачити в особі Росії й братів-росіян ворогів (і не бачать! - про це свідчать дані численних соцопитувань). Так навіщо зайвий раз роздмухувати ажіотаж і сваритися, якщо, дійсно, мова йде про питання, що треба буде розв'язати аж в 2017 році? Давайте думати про «роботу один на одного», зміцнювати дружбу, стирати кордони, а за рік до позначеного виводу й поговоримо! Все так логічно...
Крім жаданої дружби, мова адже йде й про вигоду! Владимир Вольфович сам говорить, що варто вирішити питання, і доходи від російських туристів у Криму складуть для України 1 млрд доларів за рік. (Незрозуміло, щоправда, хто їх зараз у Крим не пускає - невже після скандалів із ЧФ РФ Україна таємно перекрила кордон для туристів з Росії? Або ФСБ, щоб помститись, російських громадян “не пущаєт” загоряти на кримські курорти?).
Проблема в тім, що в 2016 році говорити про перспективи виводу ЧФ РФ буде пізно. «ФЛОТ2017» неодноразово писав про те, що створення нової бази для ЧФ РФ на території Росії - питання багатьох років і колосальних коштів. За рік підготувати можливі місця дислокації для такої махини, як ЧФ РФ, створити необхідні умови для його базування, побудувати всі необхідні об'єкти, вирішити питання із забезпеченням житлом і створенням соціальної інфраструктури для родин військовослужбовців тощо, неможливо й за необмежених ресурсів. Росія ж не настільки багата, щоб виділяти армії й флоту достатніх коштів і для повсякденної діяльності й розвитку (взяти хоча б нинішній катастрофічний технічний стан того ж ЧФ РФ і абсолютно мутні перспективи його поліпшення). Що вже говорити про створення нових баз під ціле оперативно-стратегічне об'єднання, яким є ЧФ РФ!
А це означає одне: якщо Україна «забуде» про питання ЧФ РФ до 2016 року, то після 2017 року Чорноморський флот нікуди не піде. Це ясно, як Божий день. Йому просто нікуди буде йти. І зараз, коли Україна пильно стежить за будівництвом нової бази для ЧФ РФ у Новоросійську, і постійно нагадує Росії, що не має наміру продовжувати термін базування флоту в себе після 2017 року, російська сторона, огризаючись і обурюючись, не демонструє особливої активності в створенні умов для виводу ЧФ РФ на свою територію. Якщо ж Київ замовкне й заспокоїться, то що буде з роботами в Новоросійську - легко здогадатися.
Тому змусити зараз Київ перестати говорити про Чорноморський флот РФ до 2016 року - однозначно означає змусити Україну погодитися залишити його у себе й після 2017-го.
…Є в нинішній «пропозиції помовчати» за 1 млрд доларів на рік "за туристів" і ще одна таємниця. Це - прийдешні президентські вибори в Україні. Росія прекрасно розуміє, що питання ЧФ є показовим у передвиборчих програмах кандидатів в українські лідери.
Наприклад, Юлія Тимошенко під час червневого візиту до Львова, виступаючи перед студентами "Політехнічної академії", заявила, що ЧФ РФ на території України після 2017 року не буде. Зокрема, відповідаючи на запитання про долю Чорноморського флоту Росії, вона відповіла, що "угода закінчується в 2017 році й наша країна буде вільна від будь-яких баз". При цьому вона завірила студентів:"Не хвилюйтеся, наш уряд не помилиться в цих питаннях".
Зрозуміло, що Тимошенко в цьому випадку задали досить незручне питання. І по-іншому вона відповісти не могла - спробувала б прем'єр агітувати у Львові за пролонгацію угоди по ЧФ РФ! Разом з тим, зовсім очевидно, що прийди Тимошенко до влади, Москві проблему ЧФ із нею можна буде вільно вирішувати - питання тільки, що за це отримає сама Тимошенко. Принаймні, що про неї подумають львівські студенти, їй у кріслі Президента буде однозначно не занадто цікаво.
Але в цьому випадку, коли мова йде про передвиборчі «обіцянки», питання ЧФ РФ є тим показником, на який може відреагувати добра половина виборців України. А тому зняти його з порядку денного - означає для Росії полегшити роботу українських кандидатів у президенти, з якими вона в наступному має намір будувати діалог. У тому числі й на тему Чорноморського флоту, точніше, його "залишенні" в Україні після 2017-го р.
А тому ми доходимо до єдино можливого висновку: всі нинішні розповіді про дружбу й рівність у випадку замовчування питання Чорноморського флоту є хоч і дуже гарними, але мало відповідають реальності, і до того ж небезпечними для України "московськими казками". Щоб будувати нормальні відносини з Росією, Україна саме зараз повинна обговорювати з нею питання, пов'язані із Чорноморським флотом РФ. Рішення всіх нюансів, у першу чергу доведення «до розуму» договірної бази (проведення інвентаризації об'єктів ЧФ РФ, укладання договору про оренду, вирішення питання про відповідальність сторін за порушення угод про умови перебування ЧФ РФ на території України) є вкрай важливими й актуальними. Крім того, що це вводить діалог по ЧФ у правове (а значить - цивілізоване) русло, це ще - і показник, наскільки Росія готова поважати інтереси України, а Україна - вести діалог не на основі побажань і поступок, а на основі суворої відповідності букві міжнародних договорів.
А виходить - наскільки, за висловом пана Жириновського, наші країни готові «працювати одна на одну», при цьому будучи «рівними».
