Заява Президента Російської Федерації Дмитра Медведєва щодо рішення відкласти приїзд нового посла Росії та твердження про «антиросійський курс Києва» виглядають як чергова спроба Москви взяти активну участь в президентській кампанії в Україні.
Активна дипломатична війна розпочалася з моменту порушення Чорноморським Флотом РФ умов перебування на території України. Російська сторона без узгодження з українськими речниками займалася у липні перевезенням крилатих ракет морського базування територією міста Севастополя.
Наступним фактом порушення умов базування російського флоту стало пересування у цьому ж місяці десяти БТР без відповідного узгодження з українською стороною. Найбільш резонансною справою стало поранення цивільної українки під час навчальних стрільб на полігоні Російського Чорноморського флоту. Всі ці дії суттєво порушують договір між Україною та РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України від 28 травня 1997 року.
Однак російська дипломатія не обмежилася невизначеною реакцію на факти порушень договору про щодо базування флоту. Була обрана відверто наступальна тактика критики дій Україні на власній території. Схоже, що президент РФ Дмитро Медведєв, який уособлює собою найвище керівництво країни, вирішив стати головним речником нової антиукраїнської інформаційної кампанії.
Як об’єкт критики був знову обраний Президент України. У своєму відкритому зверненні Дмитро Медведєв підкреслив, що у роки президентства Ющенко стала відступом Києва від принципів дружби та партнерства, а також звинуватив Україну в "безпрецедентній для всього пострадянського простору провокації".
Схоже, що російська сторона намагається максимально посилити критику діючого президента України, роблячи його основним відповідальним за погіршення стану українсько-російських стосунків.
Щорічні "газові війни", які супроводжували зовнішньополітичну стратегію Росії по відношенню до України, були спланованою акцією для створення негативного іміджу України як країни-транзитера енергоносіїв до Європи. Після них та низки кампаній проти експорту української молочної продукції керівництво Росії зробило все можливе для встановлення вкрай недружніх стосунків з Україною.
Що найцікавіше, як і у випадку з Михайлом Саакашвілі, президентом Грузії, всі недружні дипломатичні випади РФ пов’язувалися з керівництвом країни, насамперед президентом України Віктором Ющенко.
У своєму неприйнятті керівництва незалежних від РФ країн, які висловлювали євроатлантичні переконання, російське зовнішньополітичне відомство розігрувало безліч карт. В Україні найбільш поширеним інструментом було створення вигляду про реальне існування проблеми російськомовних громадян, чиї права, нібито порушуються.
Зовнішньополітичне відомство Росії намагається бути "старшим вчителем" з історії України. Зокрема, регулярно поширює заяви про те, яким чином слід трактувати Конотопську битву та постать гетьмана Івана Мазепи, відверто нехтує правом українського народу на власну історію.
Така активність у гуманітарних питаннях МЗС Росії перевірена часом і практикою імперського мислення та дії. Наявність власної історичної свідомості та власної історії стали першими провісниками для пробудження українського народу до незалежності на початку ХХ століття.
Саме тому роль українських істориків та інших гуманітаріїв у державотворчих процесах доби УНР була визначальною. Вони не тільки визнали право на історію українського народу. Вони зробили все можливе для того, щоб інтерпретація історичних подій була рівновіддалена від Варшави, Відня чи Москви.
Найбільш неприємним для керівництва РФ є факт визнання злочинів радянського режиму на території України. Для сучасної Росії, яка визнала факт спадкоємності СССР, розслідування українськими архівістами та істориками Голодомору 1932-1933 років та оприлюднення трагічних сторінок геноциду українського народу, сприймається як особистий виклик.
Хоча, міжнародне право з визначення геноциду передбачає особисту відповідальність осіб, які брали участь в організації та проведення масового знищення населення.
Президент Росії Дмитро Медведєв теж претендує на роль найкращого "знавця" української історії. Він стверджує: "Російсько-українські відносини піддаються випробуванням і в результаті взятої Вашою адміністрацією лінії на перегляд спільної історії, героїзацію нацистських пособників, возвеличення ролі радикал-націоналістів, нав'язування міжнародному співтовариству націоналістично забарвлених трактувань масового голоду в СРСР 1932-1933 роках як геноциду українського народу".
Впадає в око, що практично всі офіційні речники РФ, і навіть Патріарх Кирил, у своїх заявах увесь час наголошують на визначеннях "український народ". Тим самим не бажаючи вживати назви "Україна", "українська держава", нібито йдеться про етнографічну масу, а не державне утворення та суб’єкт міжнародного права.
Підтримка Президентом України права Грузії на територіальну цілісність розглядається Президентом Медведєвим як "антиросійська позиція". "Через рік після тих трагічних подій знову гостро постає питання про те, що мирних жителів і російських миротворців у Цхінвалі вбивали з української зброї" - заявив російський президент.
Попри відсутність доказової бази для подібних тверджень, викликає здивування така позиція. Адже РФ є одним з найбільших експортерів зброї в світі. Продаж зброї Грузії не є забороненим жодними міжнародними організаціями, тому і Україна має повне право на експорт української зброї.
Водночас, Російська Федерація регулярно ігнорувала різноманітні ембарго на постачання зброї, постачаючи зброю до Венесуели, Сірії та Ірану. Крім того, під час першої та другої чеченської війни були зафіксовані випадки продажу російськими військовими зброїпредставникам чеченських повстанців, що стало причиною для численних розслідувань, які однак, не мали свого результату.
Рівень участі РФ у майбутній президентській кампанії в Україні обіцяє бути достатньо високим. Однак в нього знову є всі шанси на поразку. Російська Федерація в особі свого керівництва та дипломатичних чинників досі не усвідомила того, що Україна не є суб’єктом РФ чи віддаленою колонією і має право на власну позицію в міжнародній політиці та внутрішніх справах.
Така відверто провокаційна позиція Дмитра Медведєва та МЗС РФ здатна переконати навіть найбільших скептиків з числа експертів в тому, що Кремль вірить у можливість впливати на українських виборців своїми цими діями і заявами. Тактика критики керівництва української держави та внутрішньої української політики напередодні президентських виборів може призвести до глибокого розчарування у здатності російської дипломатії до адекватних дій.
