Політичний оглядач

- У побутових термінах я б назвав це «відходняком». Після сильної гулянки - наступного дня синдром похмілля або синдром абстиненції. У простолюді називають «відходняк» - коли люди хапаються за голову, починають згадувати, що вони вчора робили в такому напівосудному стані. Важке похмілля, головний біль і болісний аналіз помилок... Сьогодні значна частина політикуму, особливо та, котра брала участь у створенні в так званої «ширки», відчуває синдром похмілля. Вони тільки зараз починають усвідомлювати, як близько вони були до переходу тієї межі, після якої брудна політика називається просто злочином. Вони тільки зараз розуміють, як близько вони були до нових назв і прізвиськ: «хунтист», «гекачепіст», «зрадник». Поки ще легке усвідомлення, але вже важке похмілля й деяка загальмованість. На похмілля завжди думають, як би не допустити наступного разу подібного стану. Зараз такий аналіз помилок іде, але, на мій погляд, поки занадто слабкий, наївний і невідвертий для інших і для себе. Але все-таки є важке відчуття, що ледве була не зроблена непоправна помилка.

- Тобто, говорячи про коаліцію, що не відбулася, ПР та БЮТ, ви не вважаєте, що необхідно було об'єднання різних політичних сил задля подолання кризи? Або воно необхідно, але пішло не в тому руслі, перетворившись у спробу узурпації влади?

- Є міф, який чомусь культивується, в основному, в Україні. Він називається - «гуртом і батька легше бити». Я ж, як фахівець у минулому з єдиноборств, знаю, що найнезручніше - робити щось «гуртом», навіть когось бити. Краще в чесному двобої - один на один. Тим більше, «разом» незручно робити щось творче. «Разом», як правило, не створюються наукові відкриття. Навіть політичні рухи, як правило, придумує спочатку невелика група однодумців, до яких потім приєднуються послідовники. Коротше, всі гарні речі - починаючи від любові й закінчуючи музикою й літературою - як правило, робляться поодинці.

Те ж саме із кризами. Не пам'ятаю випадку, щоб хтось «гуртом» виводив суспільство із кризи. Була Німеччина у жорсткій кризі - знайшовся Маршалл, який розробив план. Були моторошні ситуації в Америці, коли США п'ять років струшувались від кризи, знайшовся Рузвельт, який розробив план, і країна вийшла із кризи. От якби в 30-і роки минулого сторіччя Америка об'єднала всі свої політичні сили, створила одну «ширку» з республіканців і демократів, то США дотепер билися б у кризі, а, можливо, і загинули б у ній. Тому що партії, що об'єдналися, створили б монополію, яка жила б інтересами політичної корпорації, а не громадян. Те ж саме в Україні - якби Партія регіонів і БЮТ об'єдналися, виникла б колосальна політична монополія, якій було б уже нецікаво виводити суспільство із кризи. І навіщо? Усе було б підконтрольне, ЗМІ кричали б, що криза давно переборена. А бюджет, що хиріє, однаково б задовольняв потреби політичного клану.

Тому цей міф про «гурт», по-моєму, був створений Тимошенко. Принаймні, уперше вона сказала, що потрібно об'єднати всі політичні сили для того, щоб вийти із кризи. Але ця її заява за аналогією може звучати приблизно так: давайте об'єднаємо всі взуттєві підприємства країни, щоб зробити гарне взуття. А от якщо все об'єднати, то взуття буде дуже погане. У СРСР були величезні об'єднання з виробництва взуття, вони так і називалися - державні об'єднання, і вони робили дуже погане взуття. Усі мріяли про італійське взуття, яке у жорсткій конкуренції робили маленькі італійські фабрики в Мілані, Неаполі або на Сицилії.

Тому в заклику про об'єднання політичних сил знаходиться політичне лукавство й велика інтелектуальна неправда. Повторюю, всі кращі речі - інтелектуальні, естетичні, політичні - народжуються не «гуртом», а в моторошній конкуренції. Нагадую, що коли в США почалася криза, Маккейн, відчуваючи, що він програє, сказав Обамі: «Давайте об'єднаємо всі політичні сили, щоб вийти разом із кризи». Обама ж відповів приблизно наступне: «Ні, дідок, мене на таке лукавство, при всій моїй наївності й темній шкірі, не піймаєш. Із кризи я виведу Америку сам, як президент. Разом ми цього не зробимо - у нас різні цілі, ідеології, а тому й неминучі різні погляди на шляхи й способи виходу із кризи».

Це стосується й України. Поки не з'явиться лідер, який скаже: «Не потрібні мені ніякі ваші мегаоб’єднання й нескінченні обговорення. У мене є антикризовий план, я знаю, як його реалізувати. Якщо я з вами об'єднаюся, ви будете тільки баластом, тільки заважати й плутатися під ногами».

Ось коли такий лідер з'явиться, ми отримаємо шанс вийти із кризи.

- Ви говорите про політичне лукавство, а Тимошенко, призиваючи до об'єднання, апелює до європейських реалій кризового періоду...

- Я буваю в Європі майже раз у два тижні, Тимошенко - раз у півроку. Я в інтернеті проводжу в день 5-6 годин, Тимошенко взагалі не користується всесвітньою павутиною. Тому, може бути це й нескромно, але в мене таке відчуття, що я знаю трошки більше, що відбувається в Європі, ніж вона, при всій повазі до нашого всезнаючого прем'єра. Отож, ніякого партійного об'єднання в Європі немає. Більше того, криза озлобила партійну політичну конкуренцію. Нещодавно повернувся з Угорщини, де спостерігав за виборами в Європарламент, більш жорсткої конкуренції між політичними силами, більш відчайдушного суперництва партій ніколи не було. Саме тому, що всі інтуїтивно розуміють, що із кризи вийти можна через відчайдушну конкурентну боротьбу, у якій переможе інтелектуально й політично найсильніший, котрий знайде й запропонує найоптимальніший вихід із кризи. Нам теж потрібнен, щоб вийти із кризи, не черговий Майдан, а Данко, який покаже, у тому числі й всім майданам, де знаходиться вихід із кризи.


- А чим Тимошенко не такий Данко?

- Для мене сила, у тому числі, - це невміння брехати, невміння ображати, псувати точку зору опонента. Для мене сила - це невміння десять разів на тиждень змінювати точку зору. Для мене сила - уміння мислити не тактично, а стратегічно, говорити правду, навіть гірку, уміння свою точку зору відстоювати, але не нав'язувати іншим. Для мене сила - всі ці речі, які, на жаль, не вміє робити Тимошенко. Тому для мене Тимошенко, у принципі, слабкий політик. Вона неймовірно сильна у вольовому психологічному плані й неймовірно слабка в стратегічному й стратегіко-інтелектуальному плані.

- Проте, Тимошенко вміє домовлятися. Її уряд один з небагатьох, що перебуває при владі вже півтора роки, виходячи здавалося б, з патових ситуацій, під градом критики опонентів...

- Це я називаю «ефект кіно». У радянський час, коли я заходив у кіно, часто продавали по два квитка на одне місце. Якщо на моєму місці сидів інший юнак, я його просто викидав, якщо він не хотів поступатись. Якщо сиділа жінка, дівчина, тим більше симпатична, звичайно, я йшов шукати інше місце. Тому Юлія Володимирівна вміє разюче використовувати свої жіночі якості, знаючи, що будь-який політичний «наїзд» можна переформатувати, подати в суспільній думці, як хамство, жлобство, неповага до жінки. Вона дуже вміло цим користується.

- Чи необхідна зміна Конституції? Або треба хоча б просто навчиться виконувати те, що написано в діючій?

- Багато разів говорив, що я не знаю. Я звик довіряти емпіричному досвіду. У мене немає досвіду спостереження виконання Конституції. Якщо б я сказав, що я як політолог займаюся аналізом Конституції й відслідковую, як вона діє, бачу, що всі політичні сили виконують її, дотримують, всі громадяни моляться на неї, знають Основний Закон, а вона, проклята, не працює, тоді б я сказав, що Конституція погана. Але я десять років спостерігаю, як жодна політична сила не виконує Конституцію. Я знаю, що майже жоден громадянин не читав її, тому що знає, що це безглуздо - його права на роботу, відпочинок не захищені: незважаючи на Конституцію, будь-який роботодавець може його вигнати на вулицю, і не один суд не захистить, тому що суди зайняті рейдерськими справами, відновленням на посаду чиновників, з'ясуванням, чи був прав їхній колега - суддя Зварич... Тобто Конституція «не працює», і гарна вона або погана, я просто не знаю.

Інакше кажучи, нашу Конституцію «не підключили» до суспільства, вона, як непрацююча кавоварка: стоїть і не працює, і ми не знаємо, яка вона.

- А як її можна «підключити», цю Конституцію-«кавоварку»?

- Підключають Конституцію політичні еліти. Вони - це дріт між народом і владою. Еліти ж навпаки перерізали цю комунікацію. Наша політична еліта як електрики-зловмисники, які знеструмили Конституцію, не підключивши струм до суспільства.

- Раз вже ми торкнулися нашої політичної еліти. Як би ви взагалі її охарактеризували?

- Багато років тому я ввів термін «пределіта», і говорив, що наша так звана еліта повинна перетворитися в гумус, верству, що, як гній, перегниє, з нього вже виросте нова справжня еліта. Тоді я говорив, що потрібно 5-10 років, щоб верстви пределіти перетворилася в еліту. Але мій прогноз не збувся. Вона була пределітою і такою залишається.

- Яка форма правління характерна для України, для ментальності її громадян?

- Процитую класика політології Бориса Чечеріна. Він говорив: «Для народу немає ідеальних форм правління. Ідеальна форма правління та, котрій в цей момент довіряє і яку хоче народ». Якщо народ хоче, щоб була монархія, виходить, повинна бути монархія, хоче парламент, - виходить, парламентська республіка. Тому форма правління повинна визначатися плебісцитом. Яку форму правління народ назве, виходить, така краще. Навіть якщо народ помилиться, то він сам потім назве кращу форму правління. Народ - єдиний суб'єкт, що вчиться на своїх помилках. Він завжди думає повільно, але думає міцно. А еліта завжди вчиться на помилках інших. Тому найкраще рішення, звичайно, приймає народ.

- У недавньому інтерв'ю ви сказали, що для Януковича вихід із ПРіБЮТ закінчився добре. А чому? Був би президентом, обраним у Раді, отримав би частину Кабміну. Можливо, Віктор Федорович уже пошкодував?

- Я зустрічався нещодавно з Януковичем, і в мене не було відчуття, що він пошкодував. Навпаки, було відчуття, що він відчував величезне полегшення. Він розумів, що в союзі з Тимошенко максимум через півроку залишиться тільки одна Юлія Володимирівна. З ким би вона не поєднувалася, через якийсь час залишалася б тільки Тимошенко. Вона має унікальну можливість «переварити» будь-якого партнера. У неї так прекрасно розвинений політичний метаболізм, такий потужний політичний шлунковий сік, що вона переварює будь-якого політичного партнера, незалежно від його розмірів. Навіть великого стокілограмового Януковича, думаю, вона переварила б максимум за рік, навіть разом з пальмою Мерцалова.

- Чому ж він тоді йшов на цей союз, знаючи потенційні небезпеки?

- У Тимошенко сильно розвинене вміння сугестії, у неї колосальний дарунок вселяння. Я з подивом кілька місяців спостерігав, що Янукович, як величезний кролик повільно рухався, щоправда, упираючись, інтуїтивно відчуваючи небезпеку, здригаючись всім своїм могутнім тілом, прямо в розкритий ротик Юлії Володимирівни. Він майже був там, поки щось або хтось не зняв з його цю мару. Хто й що це було - я не знаю. Може, інша жінка або чоловік. Але знаєте, як в «Вій» Гоголя потрібний був півень, що прокричав би, щоб зняти мару. На короткий час чари були зняті, він побачив, жахнувся й майже вчасно зупинився.

- Про Тимошенко ми вже говорили. А як би ви охарактеризували іншого кандидата в президенти - Януковича?

- По-перше, це ви говорили про Тимошенко. Нещодавно прочитав концепцію про те, що чоловік у цей час майже завжди буде програвати жінці, оскільки та півкуля, якою він думає (у чоловіків - права, у жінок - ліва), думає глибше, але повільніше, ніж жінка. У політиці найчастіше перемагає не глибина мислення, а швидкість. У нинішній політичний час усе дуже прискорилося. Чоловікові важко конкурувати з жінкою. Жінка - комп'ютер з більш швидким процесором, хоча з меншою пам'яттю. Тому головним уразливим місцем Януковича є швидкість мислення. Він «гальмує». Потрібно переформатувати українську політику, зробити її глибше й тоді з'явиться шанс у тих, хто думає не так швидко, але більш ґрунтовно й змістовніше. І тоді з'явиться шанс у тих, хто думає не так швидко, але більш ґрунтовно.

- А якщо говорити про Ющенко і Яценюка?

- Ющенко поки не заявляв про намір балотуватися. Про Яценюка скажу словами мого знайомого, який був кілька років президентом сусідньої гарної дружньої країни. Недавно він мені сказав: «Гарний хлопець, але його б місяця на два на барикади». Я запитую: «А навіщо? Він може не зовсім органічно виглядати в гарному дорогому костюмі, білосніжній сорочечці, дорогих очечках». Він відповідає: «Для цього й потрібні йому барикади. Барикади - це наждак: знімає з будь-якого політика зайву мажорність, гламурність, благополучність, що викликає успішність. Його б на барикадах обточити, зняти тридцять три верстви цієї бризкаючої в усі боки благополучності, самовдоволення й самовпевненості. З нього вийде, можливо, непоганий політик». Тому, якщо, не дай Боже, в Україні будуть осінню соціальні протести, імовірність чого висока, і якщо Яценюк зможе очолити їх, якщо він не побоїться вулиці, якщо навчиться розмовляти й очолювати вуличні рухи - тоді він може стати президентом.

- А Тігіпко? Литвин?

- Тігіпко й Литвин не розглядаються, тому що чудес у політиці не буває. Для того, щоб увійти у вищу лігу політики, потрібно відштовхуватися від якогось електорального результату. Умовно кажучи, можна ввійти в політику зі стартом в 5% і не можна ввійти з 0,5%. У Тігіпко зараз 0,2%. Не знаю чуда, що могло б 0,2% перетворити в 20%. Знаю чудеса, коли в 10 разів збільшувався рейтинг, але не знаю чудес, коли в сто протягом напівроку. Тому що я в чудеса не дуже вірю, при всій повазі й симпатії до Тігіпко, не бачу чуда, що може в сто разів збільшити його рейтинг.

Литвин, при всій своїй академічній ученості, перехитрив себе. У єдиноборстві в деяких позах не можна перебувати занадто довго. Якщо ви в шпагаті посидите кілька секунд - це гарна фізична вправа. Але якщо вас посадять на годину, то це катування. Литвин уже рік сидить у шпагаті між владою й опозиційністю. Мені здається, ця поза давно із тренувальної перетворилася в катувальну, і він самомучить себе. Вся його енергія, потенціал пішли на те, щоб перебувати в цій позі, а не для того, щоб використати її як тренування й розтяжку для досягнення надцілей.

- Чим президентська кампанія 2009-го буде відрізнятися від 2004-го? Які месіджи будуть намагатися вкласти у вуха виборцям?

- Буде багато жінок. Я б не недооцінював Інну Богословську. Вертаючись до барикад, майже неминуче будуть масові вуличні події, вона - одна з тих, хто знає, як розмовляти з вулицею, як розчаровувати вулицю, вона знає дискурс площ. Якщо буде такий сценарій, у неї шанси не гірше, ніж у Яценюка. Не знаю, чи піде на вибори Раїса Богатирьова. Бачу в цій жінці великий політичний і менеджерський потенціал. До речі, так багато сильних і яскравих жінок-політиків не було ще в жодній країні.

Друга особливість - люди не вірять нікому. Залишився тільки один персонаж, якому вірять українці - Ісус Христос. Тому не виключаю того, що виникнуть кандидати, які будуть звертатися до віри, як не тільки до морального, але й політичного фактору. Українському суспільству не вистачає віри, і воно, як кішка, що сама себе лікує, інтуїтивно піде за тим, хто дасть більше віри.

Звичайно, буде багато бруду, як звичайно, а може й більше.

- Варто чекати штучний розкол по лінії схід-захід?

- Перебільшено. Є не розкол, а невміння лідерів займатися програмами синтезу. Політика - це не фізика, а хімія. Треба не становити країну з кубиків, які відразу розсиплються, не будувати картковий будиночок, а синтезувати різні ментальності країни, регіони, частини. Якщо з'явиться політик-синтезатор, то країна дуже швидко стане єдиною й монолітною.

- Це в теорії. На практиці в 2004-м країну навпаки розколювали. Чи будуть повторювати ті ж помилки?

- Одні будуть повторювати, інші - учитися на них. Думаю, що з'являться політики із синтезуючими програмами.

- Останні роки показують, що українські партії - це закриті клуби за інтересами. Вони не відображають реальної волі народу, її представників. Яке майбутнє найбільших вітчизняних партій?

- Партії ще не розуміють, що вони перебувають у більше глибокій кризі, ніж економіка. Вони намагаються щось зробити, у них не виходить. Вони розганяють апарат - Яценюк уже поміняв три команди через те, що там збиралися недотепні люди. Насправді погані не люди, а партійні структури, які створювалися за старими лекалами. Точніше, погані лекала. Потрібно їх міняти.

Думаю, зараз будуть затребувані організації не партійного, а, скоріше, клубного типу. Вони будуть більше схожі на «Однокласники» в інтернеті, ніж на КПРС. Хто освоїть дискурс і стиль інтернету, хто перший створить політичну організацію за лекалами, умовно кажучи, «Однокласників», той і переможе в майбутньому.

- Чи закінчиться політична криза в Україні із завершенням президентської кампанії? 

- Думаю, що хто б не прийшов, він пробуде півтора-два роки. Економічна ситуація не буде поліпшуватися, ця людина буде роздавлена кількістю нерозв'язаних традиційним способом проблем. Мені здається, що через півтора роки будуть дострокові президентські вибори.

- У чому причина глобальної економічної кризи й того фактору, що Україна постраждала більше за всіх у Європі й СНД? 

- Я завжди говорив, що в Україні немає кризи економічної, є криза кадрова. Україна більше всіх постраждала, тому що в нас найслабший уряд на всьому доступному для огляду політичному полі. Більш слабкого уряду немає ні в Білорусії, ні в Угорщині, Польщі, Хорватії, Сербії. 

Проблема світової кризи глобально укладається в словах і відмовах суспільних регуляторів. У кожного суспільства свої регулятори. У Китаї регулятором виступають традиції. Є суспільства релігійні, де регулятором виступає релігія, як в Ірані. Є правові, де регулятором виступає закон, як у Європі. Сьогодні регулятори «сиплються». А в Україні не працює жоден. Хоча навіть у Китаї починає пробуксовувати регулятор традицій, а в Європі - закону. Коли в Китаї з’явились нові китайці, для яких традиція вимагає одні умови поведінки, а вони діють інакше, у Китаї з'явилися перші «дзвіночки» майбутніх проблем. Коли в Європі з'явилися менеджери, які працюють клерками в банках, при цьому мають приватні реактивні літаки, отримують мільйонні прибутки в той час, як їхні банки є банкрутами, і за це не сідають у в'язницю, хоча за європейськими законами, закон - єдиний для всіх, «дзвіночки» пролунали для Європи. Коли в Америці закон став вибірково ставитися до дуже бідних і дуже багатих, навіть ця країна стала відчувати кризові симптоми.

Тому або світ знайде нові регулятори або відновить старі, або ми ввійдемо в період перманентних криз протягом десятиліть, а то й сторіч. І це, у першу чергу, стосується нашої країни, оскільки якщо в розвинених країнах регулятори пробуксовують, то в нас, повторюю, нормально не працює жоден. От про це б сьогодні й подумати владі, нашій «пределіті» і нашому уряду.

- Ви сказали, що наша головна проблема в слабкому уряді. А в чому слабість Кабміну Тимошенко?

- На мій погляд, слабкий уряд - це те, що відповідає на вигадані виклики, а не реальні, не вміє дивитися правді в очі. Слабість нашого уряду полягає хоча б у тому, що ми останніми у світі визнали, що почалася криза.

- Невміння Тимошенко сказати правду - це небажання зменшити соціальні програми при відсутності грошей у бюджеті?

- Якщо стратегічно потрібно для порятунку суспільства, треба скорочувати й програми. Треба суспільству пояснювати, що тимчасово треба зробити так, що київські ресторани не будуть щодня забиті повністю. І щоб позбутися від кризи, треба ходити на роботу від дзвінка до дзвінка. Я в Києві не знаю ні одної контори, де працюють так, як в Угорщині, уже не говорю, як в Америці. Ми розучилися працювати, у нас ККД праці у два рази менше, ніж в Угорщині, і у вісім, ніж в Америці. Про який вихід із кризи говорити?

- Але Юлію Володимирівну теж можна зрозуміти. Сказати країні правду, зменшити соціалку, підняти ціну на газ і тарифи - це поховати свій рейтинг. Хто в здоровому глузді піде на таке в переддень виборів?

- Так, хтось скаже правду, і поховає рейтинг, а може й ні. Рузвельт колись сказав правду й не поховав свій рейтинг. Черчілль сказав: «Я вам пропоную тільки піт, кров і важку роботу. Хто хоче, щоб країна вижила, той піде на це». І люди пішли.

- Ющенко якоюсь мірою зараз намагається говорити правду, але його рейтинг не росте...

- Подивимося, хто залишиться в історії.

"Вся Правда"