Україна має шанс на гідний вихід із кризи тільки в тому випадку, якщо ця «війна» не почнеться. Ключове питання в тому, чи готова Юлія Володимирівна до того, щоб стати ворогом Кремля нарівні з Ющенко.
Думка про те, що нинішній газовий конфлікт між Києвом і Москвою – лише привід для втручання Росії у внутрішні справи України, на рівні неясної, необґрунтованої підозри могла виникнути лише в перші дні протистояння. Однак, чим більше розкручуються витки скандалу, тим сильніше ці підозри трансформуються в неминучий висновок.
Детальний аналіз подій і рівень аргументації російського боку, а саме її поводження й «еволюція» звинувачень, підтверджують найпесимістичніші оцінки щодо цілей спровокованого газового конфлікту. А саме - що метою цього конфлікту є дестабілізація внутрішньополітичної ситуації в Україні.
У перші години й дні нинішнього газового конфлікту автор подібної оцінки міг бути негайно викритим в бездоказовості й упередженому ставленні до Росії (а то й у маніакальній ворожості й агресивності до «братньої» держави, яка, мовляв, цілком обґрунтовано вказує Україні на неналежну поведінку останньої). Однак, зараз подібні висновки будуються вже на цілком конкретних фактах.
Спочатку, дійсно, ніщо не давало приводу думати: за «наїздами» російського «Газпрому» стоїть велика політика. Більше того, і українські, і частково російські експерти (вочевидь, це стосується лише до тих, хто не отримує вказівки щодо змісту «експертних» оцінок безпосередньо від специфічних російських держструктур) закликали не приплітати до з'ясування неначебто чисто економічних (комерційних, якщо бути точнішим) відносин політикову. І дійсно, пошук політичного підґрунтя в суперечці «Газпрому» та «Нафтогазу» був схожий скоріше на використання ситуації в спекулятивних цілях, ніж на тверезий аналіз.
Але зараз категоричні висновки щодо того, що метою цього конфлікту є дестабілізація внутрішньополітичної ситуації в Україні, доводиться робити вже зі слів представників російського керівництва. Того самого, котре ще вчора настійно просило не робити з комерційних непорозумінь політичний скандал.
Заклик цей повний розсудливості, сперечатися навряд чи хто стане. За будь-якою логікою уряд Росії, заявивши про «чисто економічне» підґрунтя конфлікту, повинен тихенько сидіти й мовчати в ганчірочку, максимум - контролюючи юридичну правомірність застосовуваних у ході рішення суперечки засобів. Якщо вже Росія змагається за звання демократичної держави з ринковою економікою, інакше й бути не може. І в російського «Газпрому», і в українського «Нафтогазу» - свої комерційні інтереси. Політику в ці справи, дійсно, приплітати якось не з руки: якщо добродії бізнесмени не можуть домовитися безпосередньо, то існують міжнародні судові інстанції, вони розсудять. У чому проблема?
…Але замість подібного підходу (помітимо – який являвся б ознакою цивілізованості Кремля) ми раптом ні з того ні із сього чуємо слова російського прем'єра Путіна, що на зустрічі зі ЗМІ заявив, що «...сьогоднішнє політичне керівництво України демонструє нездатність вирішити економічні проблеми, і сьогоднішня ситуація свідчить про високий ступінь криміналізації владних структур».
Кинувши Києву сугубо політичне звинувачення, скидаючись «викривши» українську владу в якійсь одному йому відомій криміналізації, Владімір Владімірович із гебістською безпосередністю додає: «...діюче керівництво України не здатне організувати нормальне прозоре функціонування економіки України на ринкових принципах, і більш того, своїми діями (воно) завдає великої шкоди і українському народу, і престижу української держави», - сказав він.
За його словами, це «ще раз підтверджує політичний колапс, що спостерігається усередині самої України».
«Сьогодні в цих умовах (вони) борються не за ціну на газ, а за можливість зберегти тих або інших посередників для того, щоб використати отримувані дивіденди в особистих цілях, особистого збагачення й з метою отримання необхідних фінансових ресурсів для майбутніх політичних кампаній», - заявив Путін.
Своєю заявою російський прем'єр фактично відкрив всі карти Кремля. Зокрема, сказане Путіним підтверджує версію про те, Росія в даному конфлікті грає ва-банк. Робити подібні заяви є сенс лише в тому випадку, якщо вони будуть розвинені усередині українського політикуму. Тому слова Путіна навряд чи можна розглядати ще як інакше, крім чіткої команди кремлівським «друзям» в Україні. Це прямий імператив українським політикам, зав'язаним на кремлівські комбінації, безпосередня вказівка до дій.
Виходячи із цього, сьогодні щось подібне повинна підтвердити великий друг російського прем'єра (принаймні, схоже, саме так вважають зараз у Кремлі) український прем'єр Тимошенко «з товаришами». Зокрема - розвити тезу Путіна, відповідно до якої «31 грудня за вказівкою президента Ющенко делегація "Нафтогазу України" перервала переговори». Якщо вона цього не зробить, то втратить свою «цінність і перспективність» в очах Кремля.
У цьому плані несподіваним і разом з тим заслуговуючим на увагу є заява Литвина про можливості схвалення Верховною Радою закону про імпічмент. Учора Литвин під час поїздки в Тернопільську область заявив, що наступного тижня парламент буде наполягати на прийнятті проголосованого в першому читанні закону про спеціальні слідчі комісії, що спрямований на врегулювання розслідування під час процедури зняття Президента з посту в порядку імпічменту.
Зазначені факти дають всі підстави стверджувати, що Кремль ставить метою саме усунення політичного керівництва в Україні за рахунок газового конфлікту. У цьому плані досить несподіваною виглядає роль Литвина. Варто згадати його недавню поїздку до Москви, що була з самого початку вкрай алогічною й такою, що «випадає» з контексту україно-російських відносин. Але якщо Литвин став «провідником» у реалізації сценарію Кремля, те це буде мати надзвичайно негативні наслідки. Можливо, така активність спікера є відповіддю на передачу плівок Мельниченко на експертизу в США.
Таким чином, уже на даний момент можна сміливо стверджувати, що Литвин завдяки газовому конфлікту може виступити схованим «джокером» у грі Кремля по усуненню від влади Віктора Ющенка.
Втім, у сказаному Путіним надто важливо ще й наступне. Своєю заявою російський прем'єр практично звів нанівець уже саму можливість вирішення конфлікту шляхом якого-небудь компромісу. Або хоча б можливість вироблення рішення, яке можна було б позиціювати як компромісне.
Тепер Росія може вийти з конфлікту «не втративши обличчя» тільки в тому випадку, якщо зможе представити рішення суперечки як свою незаперечну перемогу.
І тому за станом на ранок п'ятниці найбільш реальним сценарієм ходу подальших подій є лише подальша ескалація газового протистояння.
Також зовсім очевидно, що російські плани зводяться до включення внутрішнього українського фактору. Тобто, згідно із цими планами, сьогодні повинен початися черговий етап «війни» Тимошенко проти Ющенко.
Україна ж має шанс на гідний вихід із кризи тільки в тому випадку, якщо ця «війна» не почнеться. Ключове питання в тому, чи готова Юлія Володимирівна до того, щоб стати ворогом Кремля нарівні з Ющенко. А такий стан речей зможе реализуватись не тільки в тому випадку, якщо Тимошенко раптом виступить на захист Президента, а й у тому випадку, якщо вона просто промовчить.
