В одній з перших своїх статей на цьому сайті я зазначив, що єдиною правильною моделлю розвитку людства є суспільство, в якому діє принцип: “від кожного – за здібностями його, кожному – за потребами його”, - тобто, щось схоже на відомі багатьом людям соціалізм та комунізм (але без соціалістів, комуністів та інших безбожників!) Згаданий мною принцип розподілу – не вигадка теоретиків марксизму-ленінізму або ж соціалістів-утопістів. Цей принцип розподілу запозичений безбожниками з Біблії, а саме з тих її розділів, в яких дуже стисло записано  про майбутнє життя в Царстві Божому (до речі, за основу “дванадцяти принципів побудовників комунізму” теж взято з Біблії “десять заповідей Божих”).

У цій статті я спробую дуже спрощено (щоб зрозуміли якомога більше людей) розкрити ДЕЯКІ ДЕТАЛІ для побудови цього майбутнього суспільства, будівництво якого ми з вами можемо розпочати вже зараз.

Насамперед, мушу зазначити, що принцип “від кожного – за здібностями його, кожному – за потребами його” абсолютно не виключає існування приватної власності! Але при цьому найважливішим моментом є те, що усі ресурси, які знаходяться в надрах держави і видобуваються в межах кордонів цієї держави, повинні належати усьому суспільству держави. Розпоряджатися ж цими ресурсами повинні державні органи, які обираються усіма громадянами держави.

На перший погляд, це вже є, і дехто з вас може сказати, що це - майже те, що ми з вами маємо вже сьогодні. Але це – не так! Наші з вами так звані “олігархи” зробили усе можливе й неможливе для того, щоб захопити у свою власність усі ресурси і створити закони, які б навічно закріпили за ними цю власність. Але ж насправді вони, ці “олігархи”, просто вкрали у нас з вами те, що їм не належить і НІКОЛИ не повинно належати!

Так, може існувати, наприклад, приватна копальня (шахта), на якій наймані працівники видобувають вугілля і яка продає це вугілля. Але при цьому вугілля повинно належати не цьому підприємству або власникам підприємства, а державі, яка повинна вирішувати: кому і куди відвантажувати видобуте вугілля та деякою мірою впливати на ціну вугілля, яке відвантажується. Зароблені ж від продажу вугілля гроші, звісно ж, будуть власністю цього підприємства (шахти), яке буде сплачувати державі  відповідні податки та, можливо (тобто не обов’язково), якусь компенсацію за так звану потенційну вартість тих корисних копалин, що знаходяться в надрах землі.
На сьогоднішній же день ми маємо ситуацію, коли той, хто видобув корисні копалини, вважається їхнім власником, який кому хоче, тому й продає, та за якою ціною хоче, за такою й продає. Якийсь час такий стан речей може здаватись корисним, але рано чи пізно він обов’язково призведе до чергової кризи, а точніше – до періодичних світових криз. Якщо ж ресурс (в даному випадку – вугілля) буде належати державі (суспільству), то подібних криз просто не існуватиме!

Абсолютно аналогічно повинно відбуватись з усіма без винятку ресурсами, що видобуваються або виробляються на території держави: нафтою, газом, електроенергією, водними ресурсами, лісовими угіддями тощо. Видобувати та продавати ці ресурси мають право як державні, так і приватні власники, але розподіляти усі ці ресурси повинна держава. Тільки в цьому випадку не буде такої астрономічної різниці між рівнем життя так званих “олігархів” і звичайних робітників. В наш же час ця різниця складає в мільйони разів, що є просто вкрай неприроднім, непристойним та неприпустимим!


Декілька слів окремо мушу сказати про майбутнє релігійне життя. Знову ж таки в своїх попередніх статтях я вже згадував про те, що сучасне духовенство перетворило служіння Богу на звичайний (в тому числі і сімейний) бізнес в найбрутальнішому значенні цього слова, тобто - в спосіб заробляння для себе грошей.
Я не збираюсь тут доводити, що такий підхід до служби Богу є нехристиянським для християн усіх конфесій і неправедним для будь-яких мусульман та іудеїв.
Згадайте вимогу Всевишнього, щоб люди працювали шість днів – на себе, а сьомий - віддавали Богу. Чи так чинять сучасні священики? Ні! Вони заробляють до своєї і церковної казни на службі Богу усі сім днів на тиждень!

Щоб уникнути цього гріховного ставлення до служби Богу, потрібно реформувати усі церкви таким чином, щоб священики працювали разом з іншими людьми та заробляли собі на життя, виготовляючи продукцію, або працюючи в системі надання послуг, або працюючи в державних установах. Відправляти ж службу Богу священики (в тому числі і монахи) повинні БЕЗКОШТОВНО! Умови для цього повинна створити священикам держава!

Читачі можуть спитати: “А за які ж кошти будуть утримуватись храми Божі та монастирі?” Відповідь дуже проста: частину цих коштів і сімейні священики, і монахи зароблятимуть, працюючи як наймані працівники, виготовляючи продукцію або надаючи мирські (світські) послуги, а іншу частину в якості допомоги будуть приносити свідомі прихожани. Грошей при цьому в церковну казну буде надходити не менше, ніж зараз, але при цьому зникне таке поняття, як “такса” за послуги священика.

Я в цьому питанні нічого особливого не вигадав. Навіть на сьогоднішній день можна навести безліч окремих прикладів, коли священики різних конфесій і релігій успішно поєднують працю, наприклад, в державних установах, за яку отримують офіційну зарплату, з безкоштовною працею під час богослужінь.
Усе залежить від сумління кожного окремого священика та від того, що саме переважає в його душі – поклик до служіння Богу чи жадібність до грошей.

Нажаль, переважна більшість священиків не знає, що перебування в стані священика ще не є гарантією того, що цей священик потрапить до Царства Божого. Для прикладу: чи багато шансів опинитись у Царстві Божому у тих священиків, які ініціювали страту Ісуса?..

Я дуже сподіваюсь на те, що Господь “відкриє очі” своїм народам на істину, бо час для цього, на моє переконання, вже настав.
І хай буде кожному дано по вірі його і по ділам його!
Амінь!


Володимир Нужненко для ресурсу “Політичний оглядач”